Конституційно-правові норми, поняття та особливості.

1 На сучасному етапі розвитку нашої держави в правовій системі України значно підвищується роль конституційного права. Конституційне право – це окрема галузь національної правової системи України, яка складається з сукупності правових норм. Конституційне право відрізняється від інших галузей права перед усім особливостями тієї сфери суспільних відносин, на регулювання якої спрямовані норми цього права. Сфера суспільних відносин, яку регулюють норми конституційного права, складає предмет цієї галузі права.

Предметом конституційного права є особлива сукупність суспільних відносин, які є у всіх сферах розвитку суспільства: політичній, економічній, соціальній і духовній. Це фактичні відносини з приводу побудови держави і організації державної влади, громадянської свободи в суспільстві, тобто відносини між особистістю і державою.

Конституційно-правові норми встановлюють основи конституційного ладу України, систему органів державної влади та місцевого самоврядування, порядок їх організації і повноваження, адміністративно-територіальний устрій держави.

Друга важлива сфера суспільних відносин, які регулюються конституційним правом, – це відносини між особистістю і державою. В конституційному праві закріплені основоположні принципи правового статусу особистості в державі, основні права, свободи і обов’язки громадян України.

Як і будь-яка інша галузь права, конституційне право властивими йому правовими способами регулює суспільні відносини в державі. Ці способи називаються методами правового регулювання. Під ними розуміють сукупність прийомів, засобів і форм правового впливу на суспільні відносини і їх учасників. Тим самим відносини регулюються і розвиваються. Методи конституційного права, в залежності від характеру правового впливу на суспільні відносини можна поділити на такі:

1) метод зобов’язання – норми, які використовують цей метод, закріплюють обов’язки суб’єктів правових відносин здійснювати свої дії згідно з конституційними приписами (ст.68 Конституції України – “Кожен зобов’язаний неухильно виконувати Конституцію”);

2) метод дозволу – ці норми дозволяють суб’єктам конституційного права діяти на свій розсуд (ст.90 Конституції України – “Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися”);

3) метод заборони – цей конституційний припис забороняє суб’єктам конституційного права здійснювати названі в нормі дії (ст.103 Конституції України “Одна і та ж особа не може бути Президентом України більше двох термінів підряд”).

Таким чином, конституційне право України можна визначити як провідну галузь національної правової системи, що являє собою сукупність юридичних норм, регулюючих основи територіальної організації держави, організацію державної влади і місцевого самоврядування , основи правового статусу особистості і громадянина в суспільстві.

2. Конституційно - правова норма – це встановлене або санкціоноване державою формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки.

Норми конституційного права відрізняються від норм інших галузей права цілим рядом критеріїв:

а) змістом – тобто сферою суспільних відносин, на які вони направлені(загальні засади конституційного ладу, організація та діяльність органів державної влади, права і свободи людини,основи народовладдя);

б) джерелами, в яких вони виражені(Викладені в КУ та Законах, та нормативних актах);

в) установчим характером приписів які закріплені в нормах (уповноважуючі, забороняючі, зобов’язуючі );

г) за методом правового регулювання(імперативні, диспозитивні);

д) за юридичною силою(законодавчі –КУ, Закони, нормативні – постанови КМУ, укази Президента ).

Особливість конституційних норм полягає також в тому, що вони не є “класичними” нормами права, тобто не мають в своїй структурі обов’язкових трьох елементів: диспозиції(правило поведінки), гіпотези(умови дії правової поведінки), санкції(передбачені наслідки за порушення диспозиції). Як правило, в конституційній нормі є тільки гіпотеза (ст.102 Конституції України – “Президент України – є главою держави”).

Рідше – гіпотеза і диспозиція (кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права інших осіб),

і тільки у виняткових випадках норма має і санкцію (за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності відповідно до закону) .

3 Правові норми будь-якої галузі права зведені в правові інститути. Конституційно-правовий інститут – це відповідна система норм конституційного права, що регулює однорідні і взаємозв'язані відносини, які складають порівняно самостійну групу.

До конституційно-правових інститутів в конституційному праві України належать такі інститути:

основи конституційного ладу;

основи правового статусу чоловіка і громадянина;

форма державного правління;

виборче право;

державно-територіальний устрій;

інститут президентства та ін.

Інститути відрізняються один від одного за обсягом регульованих відносин, кількістю норм і їх юридичною силою. Виходячи з цього виділяють такі інститути: 1) генеральні; 2) основні; 3) субінститути.

В генеральних інститутах здійснюється відносно закінчене регулювання конкретних правовідносин, єдність положень та інструкцій. До них належать: основи конституційного ладу, правовий статус особистості та ін. Основні інститути мають більш вузьку предметну і функціональну спеціалізацію, а деякий ряд з них не включає всі види конституційних норм. Наприклад, інститут громадянства, інститут прав і свобод іноземців і осіб без громадянства та ін.

До субінститутів належать відносно самостійні групи норм в рамках генеральних або основних інститутів, а саме: інститут політичних прав, обов’язки громадян України та ін.

З часом імовірно формування таких важливих генеральних інститутів у праві України, як парламентське право, муніципальне право та ін.

4 Суб’єктами права згідно з теорією права є учасники правовідносин, які наділені юридичними правами і обов’язками. В теорії права до основних суб’єктів права належать фізичні особи і держава.