Аналіз даних наукового дослідження. Поняття абстракту

Перші дані, що сьогодні називають статистичними, ми знаходимо в найдавніших письмових джерелах (облік рабів, жителів). Як наука вона вийшла з бухгалтерського обліку.

Слово статистика походить від латинського слова status — становище, стан явищ. Спочатку займалася описовою діяльністю, наприклад описом державного устрою (інша назва — державознавство).

Статистика як наука виникла в другій половині 17 століття. Термін статистика в науковий обіг ввід в 1746 році німецький вчений, професор філософії і права Генріх Авенхаль.

В сьогоднішньому розумінні статистика — це:

1. цифри, статистичні дані;

2. статистична практика (діяльність статистичних установ, що збирають і обробляють статистичну інформацію);

3. наука.

У джерел статистичної науки стояли дві школи: англійська (інша назва — школа політичних арифметик: Уільям Петті, Джон Граунд) і німецька (суто описова наука — державознавство — опис устрою, кількість знаті, кількість приходів, кількість населення, кількість земель).

В Росії в 19 ст. сформувалася власна школа, до якої входили вчені РАН П.Журавський, Арсеньєв, Дружинін. Пізніше, вчені розділилися на дві групи: перша група розглядала статистику як метод (Дружинін, Кауфман), друга — як науку (Янсон, Німчинов, Фортунато).

Вищезгадані школи розділилися також на два крила: одні вважали, що статистика досліджує лише суспільство (гуманітаристи), інші — що статистика може досліджувати будь-що у природі (універсалісти). Дане протиріччя проіснувало до 50-х років 20-го століття.

Статистика — це також метод пізнання, інструментарій, який використовується і в природничих, і в суспільних науках для встановлення закономірностей масових процесів.

Статистика — це і окрема група статистичних методів.

Статистика — це наука, яка вивчає кількісну сторону масових суспільних, соціально-економічних та інших явищ в нерозривному зв'язку з їх якісною стороною в певних умовах місця і часу.

Отже, предмет статистики — кількісна сторона масових суспільних, соціально-економічних та інших явищ в нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в певних умовах місця і часу.

Об’єктом статистики є людське суспільство, явища і процеси суспільного життя.

Особливості статистики:

1. статистика говорить мовою цифр, але ці цифри якісно визначені;

2. масовість явищ (статистика не вивчає поодинокі явища, оскільки в них не проявляються закономірності, які досліджуються статистикою); використовується математичний закон великих чисел, основним принципом якого є те, що закономірність масових явищ може проявлятися при достатньо великому числі випадків;

3. статистика вивчає структуру явища і його динаміку;

4. статистика вивчає явища в їх взаємозв’язку.

Закономірності проявляються в таких своїх різновидах:

1. закономірності розвитку (динаміка явищ);

2. закономірності структурних зрушень;

3. закономірності розподілу елементів сукупності (розподіл населення за віком, за статтю);

4. закономірності співзалежності (зв’язку між явищами).

Категорії статистики.

Статистична сукупність — це маса однорідних в певному відношенні елементів, мають єдину якісну основу, але різняться між собою певними ознаками і підлягають певному закону розподілу.

Статистична сукупність — це певна множина елементів, поєднана умовами існування і розвитку.

Абстра́кція(лат. abstractio — відвернення) — одна з основних операцій мислення, а так само метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб’єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об’єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки. Це дозволяє спрощувати картину явища, що вивчається, і розглядати його як би в «чистому вигляді». Є процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення властивості з сукупності предметів, підношень, властивостестей.

Абстракція означає також результат процесу абстрагування — поняття, категорії, наприклад, якість і кількість, істина тощо). Абстракція є проникненням мислення вглиб предмета, від явища до сутності, є способом перероблення споглядання і уявлень в поняття; розчленовує, розриває, омертвляє, огрубляє, схематизує цілісну, рухому дійсність, в окремо взятій абстракції суб’єкт підходить від дійсності. Але саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і таким чином проникнення в їхню сутність.

Види абстракції.Логіка розглядає конкретні види і способи абстракції: ізолюючу, узагальнюючу, визначення через абстракцію, абстракція ототожнення, абстракція потенціальної здійсненності, абстракція актуальної безконечності та ін.Результатом цього процесу є побудова розумового продукту (поняття, моделі, теорії, опису, закону, класифікації та ін.).

Однобічність абстракції знімається розвитком пізнання в цілому, в якому абстракція становить лише момент, що зникає в процесі відображення конкретної дійсності в її загальному зв’язку і розвитку.

Вияви—один з моментів пізнання, який полягає у мисленому відокремленні і виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання.

Абстракція виступає при безпосередньому почуттєво-образному віддзеркаленні навколишнього середовища, коли одні властивості останнього стають орієнтирами для сприйняття і дії, а інші ігноруються.

Абстракція є необхідною умовою категоризації. За допомогою абстракції формуються узагальнені образи реальності, що дозволяють виділити в ній значущі для діяльності зв'язки і відносини об’єктів, відмежувавши їх від інших.

Коли ж відкидаються істотні ознаки, абстракція набуває малозмістовного, поверхневого характеру. В цьому випадку абстрактними називаються порожні, відірвані від реальності міркування і поняття.

Вірна дійсності абстракція, полягає в такому спрощенні нерозчленованого різноманіття явищ, яке робить думку більш ємкою завдяки її зосередженості на істотному для даної пізнавальної ситуації.

Діалектика абстрактного.Матеріалістична діалектика розглядає абстракцію в нерозривному зв’язку з аналізом і синтезом, узагальненням та іншими категоріями. Абстракція є передумовою відтворення конкретного в мисленні (див. сходження мислення від абстрактною до конкретного). Метафізична абсолютизація абстракції, перетворення їх на об’єктивно реальні сутності є одним з гносеологічних коренів ідеалізму.

Обмеженість абстрагування: абстракція має межу, яка визначається природою самого об’єкта і завданнями пізнання. В разі виходу за ці межі абстракція стає хибною.

Правомірність тих чи ін. абстракцій, істинність їх у кінцевому підсумку перевіряється практикою.