Тема 3. Основні риси конституційного ладу України.

1 Поняття конституційного ладу України та його основ.

2 Загальна характеристика основ конституційного ладу України:

а) народний та державний суверенітет;

б) принципи демократизму Конституції України 1996 р.;

в) поняття правової та соціальної держави;

г) форма української держави та її державні символи;

д) основи економічних відносин в Україні.

1 Конституційний лад – це єдина система соціально-правових відносин та інститутів, закріплених у Конституції держави. Україна, як і кожна держава, характеризується певними рисами, які виявляють її особливості, специфіку. Сукупність цих рис дозволяє говорити про певну форму, засіб організації держави, або про державний устрій, який після закріплення конституцією, стає конституційним ладом.

Основи конституційного ладу – це сукупність конституційних норм, що закріплюють головні принципи та підвалини державної політики в найбільш важливих сферах соціально-економічного, політичного та культурного життя.

Основи конституційного ладу закріплюють базові цінності, на які орієнтується суспільство в своєму розвитку, і утверджують основні принципи діяльності конкретних учасників конституційного процесу.

2 В Конституції України 1996 р. основи конституційного ладу закріплені в першому розділі “Загальні засади” і складається з двадцяти статей.

Ст.1 Конституції проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, правовою, соціальною державою.

Ст.2 відмічає, що суверенітет України поширюється на всю її територію.

Ст.5 встановлює, що єдиним носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює цю владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ст.5, таким чином, встановлює взаємовідносини народного та державного суверенітетів. При цьому первинним є народний суверенітет, оскільки народ України є єдиним джерелом влади і тільки йому належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Таким чином, народний суверенітет – це повновладдя народу як джерела влади у справі організації соціально-економічного, політичного і культурного життя. Народний суверенітет є неподільним, має тільки одного суб’єкта – народ. Державний суверенітет означає можливість держави самостійно і незалежно від влади інших держав виконувати функції на своїй території та за її межами. Він характеризується верховенством, єдністю та незалежністю державної влади.

Принципи демократизму закріплені у ст.1, 3, 5-7, 15 Конституції України. Демократія, як відомо, це в перекладі з давньогрецької – влада народу, або народовладдя. Тому ст.5 закріплює насамперед цей принцип. Принцип народовладдя реалізовується як безпосередньо, тобто через участь народу України в референдумах і виборах, так і через його представників – депутатів усіх рівней.

Відповідно до ст.6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Цей принцип доповнюється системою взаємних стримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Реалізація цих засад дає можливість запобігти ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати будь-які переваги перед іншими, сконцентрувати владу в руках одного органу або однієї особи, що призводить до свавілля у керівництві державою і громадським суспільством.

Ст.7 Конституції встановлює і гарантує місцеве самоврядування в Україні. З приводу цього місцеві територіальні громади (об'єднання жителів села, селища, міста), а також обрані ними відповідні ради мають право самостійно і незалежно від органів держави, але в межах чинного законодавства, вирішувати питання місцевого значення.

Ст.15 Конституції гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Політична багатоманітність означає існування багатопартійної системи та відсутність обов’язкової, державної, єдиної партії. Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави. Під ідеологічною багатоманітністю розуміється право суб’єктів конституційно-правових відносин безпосередньо формувати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, щодо різних аспектів життя держави, суспільства та ін. При цьому забороняється існування обов’язкової, єдиної, державної ідеології.