Тема 2. Конституція України – основне джерело конституційного права

1 Джерела конституційного права.

2 Поняття та зміст Конституції України.

3 Правова охорона Конституції.

1 Джерела права – це вихідні від держави чи санкціоновані ним документальні форми вираження та закріплення норм права.

Джерела конституційного права - це зовнішня форма існування та вираження норм конституційного права.

Видиджерел конституційного права:

1) Конституція України - єдиний нормативно-правовий акт в Україні, який має найвищий рівень юридичної сили, є головним законом держави і суспільства, регламентує найважливіші і найзагальніші суспільні відносини, приймається і змінюється за спеціально визначеною законодавством процедурою, має особливу систему державних гарантій;

2) акти всеукраїнського референдумуз питань внесення змін і доповнень до Конституції України - мають найвищу юридичну силу, оскільки є волевиявленням українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні;

3) закони України - конституційні, органічні, звичайні (поточні), з них:

а) конституційні закони - це нормативно-правові акти, якими вносяться зміни і доповнення до конституції; приймаються кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України (300) від конституційного складу парламенту;

б) органічні закони - це ті закони, прийняття яких прямо передбачено в Конституції України, наприклад, Закон «Про прокуратуру»;

в) звичайні (поточні) закони - це нормативно-правові акти з конституційних питань, які приймаються громадянами України на всеукраїнському референдумі або простою більшістю голосів народних депутатів України (226), наприклад, Закон України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.

Законодавчі джерела:

1) декларація (віл лат.- заява, повідомлення) - політико-правовий акт, який, зазвичай, приймається парламентом держави, проголошує основні засади і принципи державного та суспільного ладу. Декларація має підкреслено урочистий характер, а її положення потребують додаткового законодавчого врегулювання.

Наприклад, Декларація "Про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року;

2) конституційний договір - це політико-правовий акт загального характеру, який встановлюється за домовленістю і згодою двох і більше осіб, забезпечується і гарантується державним примусом.

Наприклад, Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, підписаний 8 червня 1995 року.

3) міжнародний договір - це угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, що встановлює для її учасників відповідні права і обов'язки.

Підзаконні джерела - це нормативно-правові або індивідуально-владні акти, які приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами на основі, в межах і відповідно до Конституції і законів України з метою регулювання відносин, що становлять галузі конституційного права.

Підзаконні правові акти поділяються на такі основні групи:

• нормативні - регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

• індивідуально-владні (ненормативні) - адресовані конкретним суб'єктам конституційно-правових відносин і є обов'язковими для них;

• інтерпретаційні - це акти-тлумачення норм права, що мають допоміжний характер і, як правило, обслуговують нормативні акти.

Підзаконні джерела конституційного права становлять відповідну ієрархічну систему:

1) укази і розпорядження Президента України;

2) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

3) накази, положення, інструкції міністерств, державних комітетів - підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, які приймаються на виконання вищезазначених правових актів;

4) рішення і висновки Конституційного Суду України з питань відповідності Конституції України інших нормативно-правових актів.

Локальні джерела конституційного права - це ті правові акти, які поширюються у межах певної адміністративно-територіальної одиниці:

1) акти органів місцевого самоврядування з питань, що належать до предмета правового регулювання конституційного права;

2) акти місцевих референдумів з питань, що належать до предмета конституційного права України, наприклад, встановлення місцевих символів, земельне впорядкування, охорона громадського порядку та інше.

2. Конституція як головний закон держави: поняття, ознаки. Види конституцій

Конституція - це основний закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов’язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави.

Конституція - це верховний, стабільний, установчий закон держави, норми якого закріплюють основи конституційного устрою, територіальної організації влади, правового положення людини і громадянина, організації та функціонування державного апарату.

Конституції мають особливі риси (відмінності):

1) особливий суб’єкт, який встановлює чи приймає конституцію;

2) особливий об’єкт конституційної регламентації (особливість предмету правового регулювання);

3) особливі юридичні властивості.

Юридичні властивості Конституції :

1) має вищу юридичну силу (жоден нормативно-правовий акт держави не повинен суперечити Конституції);

2) є основним законом держави (ядром правової системи) (визначається як основа, фундамент всієї правової системи держави, є її ядром);

3) є законом, що має підвищену ступінь стабільності (положення, норми конституції значно важче змінити чи скасувати, ніж норми, положення інших нормативно - правових актів)

(- введення спеціальної (складнішої) процедури внесення змін і доповнень до Основного Закону держави в межах законотворчого процесу;

- 2/3 (або більше) голосів для прийняття рішень;

- референдум, Конституційні збори тощо);

4) є законом, який має спеціальну систему правової охорони (особливий порядок внесення змін до Конституції; конституційний контроль або конституційний нагляд; конституційна відповідальність).

Види конституцій:

• за формою зовнішнього виразу:

- писані (кодифіковані, не кодифіковані);

- неписані.

• за порядком прийняття:

- откройовані (даровані народу монархом);

- прийняті народом (прийняті парламентом; прийняті шляхом референдуму; прийняті конституційною асамблеєю (зборами));

- договірні (між суб’єктами майбутньої федерації або між органами державної влади).

• за порядком внесення змін і доповнень:

- гнучкі;

- жорсткі.

• за часом дії:

- тимчасові;

- постійні.

3. Конституція України, її структура, характеристика

Конституція України була прийнята Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень.

Преамбула — це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

Розділ 1 "Загальні засади" містить статті, що визначають основи суспільного ладу, громадянства, положення, що стосуються суверенітету України, соціального захисту громадян, екологічної безпеки, статті, що визначають державну символіку.

Розділ 2 "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" містить норми, що визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права і свободи громадян, гарантії їх здійснення та конституційні обов'язки людини і громадянина.

Розділ 3 "Вибори. Референдум" присвячений регулюванню порядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення народу.

Розділ 4 "Верховна Рада України" закріплює порядок утворення та роботи єдиного законодавчого органу України — Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України.

Розділ 5 "Президент України" містить норми, що регулюють правове становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень.

Розділ 6 "Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади" присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції українського уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.

Розділ 7 "Прокуратура" закріплює завдання та структуру органів прокуратури.

Розділ 8 "Правосуддя" містить норми, що регулюють порядок утворення та функціонування органів правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ 9 "Територіальний устрій України" закріплює принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.

Розділ 10 "Автономна Республіка Крим" містить норми, що визначають становище цієї автономії, її компетенцію, основи взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, повноваження органів влади автономії.

Розділ 11 "Місцеве самоврядування" містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ 12 "Конституційний Суд України" визначає склад та повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності суддів.

Розділ 13 "Внесення змін до Конституції України" встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду.

Розділ 14 "Прикінцеві положення" вказує, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття (28 червня 1996 p.), а день прийняття Конституції є державним святом — Днем Конституції.

Розділ 15 "Перехідні положення" закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані негайно, та вирішення інших питань, що виникли у зв'язку з прийняттям нової Конституції.