Особливості особистісного самовизначення

Фахівці виділяють в особистісному самовизначенні:

- стати особистістю виходить, по-перше, зайняти визначену позицію, насамперед - життєву, міжлюдську, моральну; по-друге, у достатньому ступені усвідомити її і нести за неї відповідальність; по-третє, затверджувати неї своїми вчинками, справами, усім життям [6];

- тільки рухаючись в цих двох зустрічних напрямках – від типів організації особистості до вимог соціальної дійсності і навпаки, можна розкрити складне співвідношення особистості і діяльності в психології[2];

- прояв самовизначення як особистісного утворення, як деякого результату вивчається в контексті понять: готовність особистості до вибору в складній ситуації; самооцінюючий, саморегулюючий суб'єкт, здатний самостійно ставити цілі; здатність особистості до здійснення вільного вибору[7].

Зіштовхуючись з визначеними задачами, що ставить соціальна дійсність, особистість у той же самий час вирішує внутрішні протиріччя, породжені розбіжністю індивідуальних можливостей, критеріїв і т.д. з вимогами суспільства. Тут і виявляється, наскільки особистість виявляється суб'єктом своєї життєдіяльності, наскільки залежать від неї її власні дії[2].

Вибірковість психічного зв'язана із самовизначенням індивіда як суб'єкта життєдіяльності. Це самовизначення припускає аж ніяк не заперечення, а навпроти, визнання суспільної детермінації й індивідуальних форм її реалізації. Із самовизначенням індивіда зв'язано не тільки протистояння суспільній необхідності, але й активна або пасивна реалізація індивідом суспільної детермінації, що складає індивідуальний спосіб суспільного буття[1].

Присвоєння індивідом культури виступає “на стороні” особистості як процес її внутрішнього самовизначення, формування власних здібностей. За допомогою самовизначення людина входить у спілкування з іншими людьми (колективом), що дає їм можливість объектирования, опредмечивания своєї суспільної сутності.

При особистісному самовизначенні усе вище або більш досконале самим існуванням своїм припускає деяке звільнення від нижчого, або, точніше, від виняткового панування нижчого. Так, здатність визначатися до дії за допомогою представлень або мотивів є звільнення від виняткової підпорядкованості речовинним мотивам [21].

Поняття “особистість” містить у собі представлення про особистісний рівень управління, саморегуляції, регуляції своїх здібностей, потреб, почуттів.

Особистість це саморегулююча система, яка самоорганізується і в співвідношенні з іншими особистостями[2]. Самовизначення особистості в людському світі являє собою діалектичний процес її входження, вростання в життєву реальність і разом з тим, персоніфікацію, відокремлення в ній. Особистісне самовизначення задає індивідуально-значиму орієнтацію на досягнення визначеного рівня в системі соціальних відносин, вимоги пропоновані до нього, тобто задає соціальне самовизначення. На основі соціального самовизначення виробляються вимоги до визначеної професійної області, здійснюється (природно не без впливу багатьох інших факторів) професійне самовизначення[10].

Особистість визначається не набором потреб, здібностей і т.д., що перетворюються в мотиви в залежності від підходящої ситуації, як часто спрощено представляють справу. Вона виступає суб'єктом своїх потреб, здібностей і т.д. Особистість починається там, де вона співвідносить свої потреби не із ситуацією її задоволення, а з іншими людьми.

Особистість вибирає той спосіб задоволення своїх потреб, застосування своїх здібностей, що відповідає її життєвим цінностям. Вона опановує і своїми потребами, і своїми здібностями, а не тягнеться за ними.

Тільки особистість, яка самовизначилася має цілісність, стійкість, активність і спрямованість. Ці властивості особистості дають можливість говорити про сформованість внутрішньої позиції. Під позицією розуміється виборче відношення особистості до цілей, що стоять перед нею, до задач. Активність позиції виражається у виборчій мобілізації, готовності до діяльності, спрямованої на її здійснення. Позиція обумовлює визначену лінію поведінки і сама обумовлюється нею. Усвідомлення і співвіднесення зовнішніх впливів і вимог з комплексом внутрішніх умов і прийняття життєве важливих рішень на їхній основі, є найважливішою характеристикою самовизначення особистості як суб'єкта життєдіяльності.

"... Особистісне самовизначення аж ніяк не завершується в підлітковому віці, і в ході подальшого розвитку, людина приходить до нового особистісного самовизначення (перевизначення). Але діалектика тут така, що особистісне самовизначення виступає основою власного розвитку" [10]. Доля особистості залежить від її власного суду над собою. Самовизначення - вільне обрання людиною своєї долі. Підкреслюється роль внутрішнього моменту самовизначення, у противагу однобічному підпорядкуванню зовнішньому.

Відношення особистості охоплює не тільки її суб'єктивні мотиви, цілі, прагнення і т.д., але і спосіб її включення в загальний хід життя, облік її об'єктивної логіки і своїх вже об’єктивованих, застосованих можливостей[2]. Самовизначення особистості в складі колективного суб'єкта зв'язано із системою її відносин. Від того, як вони складаються, залежить самовизначення і суспільна активність особистості. У цьому комплексі розрізняються відношення принаймні трьох типів: до колективного суб'єкта, до свого місця в колективі й до інших членів колективу.

З одного боку, зміст задачі включає соціально типові умови і вимоги суспільно необхідної діяльності, адресовані саме до особистості, з іншого боку – особистість так чи інакше відноситься до задачі, і саме це відношення визначає спосіб її включення в рішення задачі, а потім спосіб здійснення і регуляції діяльності.

Особистий простір ширше професійного, особисте лежить в основі професійного, особисте визначає початок, хід і завершення професійного. Так, соціалізація визначає зміст і хід професіоналізації людини. Разом з тим професіоналізація протягом усього життя людини впливає на особистість, може неї стимулювати і навпаки руйнувати, деформувати[26].

Таким чином, під особистісним самовизначенням людини можна розуміти свідомий процес, за допомогою якого індивід здобуває готовність до виявлення і твердження власної позиції в житті і діяльності на основі усвідомлення і переживання неповторної системи представлень індивіда про самого себе, у результаті якої він будує своє взаємовідношення з іншими людьми і відноситься до себе.

Професійне самовизначення починається з вибору професії, але не закінчується на цьому, тому що людина в плині життя зіштовхується з безперервною серією професійних виборів. Протягом усього професійного життя людини відбувається продовження, поглиблення, уточнення професійного самовизначення. Професійне самовизначення має часовий аспект ( побудова концепції майбутнього і співвіднесення з досвідом минулого).

Протягом всього життя особистість коректує професійну діяльність під кутом зору своїх ціннісних орієнтацій. Якщо ж міняються установки, мотиви особистості, це впливає і на професійний розвиток людини [26].