Розуміння самовизначення людини і його суть

Самовизначення людини

Спершу визначимо значення терміна "самовизначення".Найбільш загальне значення цього терміна ми знаходимо в тлумачному словнику С.І.Ожегова: "Самовизначитися - знайти своє місце в житті, у суспільстві, у своїй діяльності" [32].Неважко помітити, що в цій дефініції представлені три типи самовизначення:

· Самовизначення людини до цілі і змісту свого життя;

· Самовизначення людини до норм суспільної поведінки і до свого внеску в життя суспільства;

· Самовизначення людини до норм своєї професійної діяльності.

Значення терміна самовизначення може бути визначено, як процес визначення свого положення у світі, воно спрямовано назовні, але має на увазі і визначену внутрішню роботу[18]. «Спрямовано зовні» означає, що, що людина визначає свій спосіб участі в зовнішній дійсності. «Визначена внутрішня робота» зв'язана із самовизначенням складається у виробленні прийнятного для себе свого способу участі в зовнішніх подіях, співвіднесеного з вимогами зовнішніх умов. Вимоги зовнішніх умов виступає, свого роду, належним для людини.

Психолог Рубінштейн С.Л. відзначав: «Належне, з одного боку, протистоїть індивідові, оскільки воно усвідомлюється як незалежне від нього – суспільно всезагальнозначуще, не підвладне його суб'єктивній сваволі; разом з тим, якщо ми переживаємо щось як належне, а не тільки абстрактно знаємо, що воно вважається таким, належне стає разом з тим особисто значимим…Людина не тільки знаходиться у визначеному відношенні до світу, але і сама визначає це своє відношення, у чому і полягає свідоме самовизначення людини"[35]. Іншими словами, він підкреслює, що свідоме самовизначення людини виникає лише у випадку, коли сама людина визначає своє відношення до світу. Людина, що не визначає своє відношення до зовнішнього, сама стає або рабом своїх стихійних потребових інстинктів, або легкою жертвою маніпуляторів, що формують потрібне для них «відношення», або об'єктом «силового» впливу з боку представників соціуму, що вимагають від індивіда прийняття і відповідності суспільним нормам. Найчастіше, при відсутності самостійного самовизначення, людина випробовує на собі всі три приведених варіації в тому або іншому сполученні. Помітимо також, що про «неусвідомлене самовизначення» можна говорити лише метафорично, оскільки при неусвідомленості немає самостійного вольового акту визначення границь своєї поведінки, без якої немає і самовизначення. У даному випадку можна вести мову тільки про мотиваційно-безконтрольний стан людини.

Однак найпростіші мотиваційні процеси (властиві навіть тваринам) представляються як зіставлення змісту потреби зі змістом предмета, розглянутого як претендент на відповідність потребі. Самовизначення ж, виникає на базі мотиваційних механізмів людини при їхньому відповідному розвитку. Якщо пропонується самовизначитися, то необхідно[4]:

· мати образ "себе" з актуальним потребовим станом, системою устремлінь, з одного боку,

· і образ нормативної поведінки, відчуття, мислення, інших сторін проявів людини, з іншої сторони.

Зіставлення цих представлень відбувається спочатку з визначальною значимістю образу себе (актуального), а потім, при наявності здатності враховувати зовнішні вимоги … з визначальною значимістю нормативного образу себе. Результатом самовизначення виступає входження або невходження в процес реалізації вимог.

Таким чином, самовизначення характеризується як знаходження балансу, рівноваги між своїми суб'єктивними устремліннями і зовнішніми вимогами.

Розкриємо понятійно зміст самовизначення людини в діяльності.

Під відношенням людини до діяльної задачі розуміє «деякий складний інтеграл власних устремлінь особистості і вимог даної задачі, її умов, можливостей і т.д. [1].

Професійна діяльність, на відміну від життєдіяльності, починається з процесу входження в процес реалізації норм. Сам же процес входження в діяльність включає процес розуміння і прийняття діяльних норм. Таким чином, самовизначення складається в зіставленні необхідного образу діяча з актуальним образом себе, що має індивідуально-орієнтовані прагнення, бажання.

Для того, щоб і процес прийняття норми був контрольованим, потрібно “ясно” бачити характер бажань, прагнень, зіставляти їх із запропонованою нормою і знаходити між цільовою частиною норми (і навіть усією нормою) і тим, що хочеться повністю визначені переходимості, а також відсутність “більш швидких”, “коротких” шляхів до задоволення бажань, чим реалізація норми[5].

Самовизначення, що розуміється як саморух і саморегуляція особистості, відіграє важливу роль у формуванні цілісності, інтегральності особистості, усвідомлення нею своєї позиції, що формується усередині координат системи відносин суб'єкта до колективу і свого місця в колективі.

У філософській антропології і психології людина представляється різними гранями [12,21]: