Суб'єкт, як носій предметно-практичної діяльності, розпорядник душевних сил.

- особистість, як представник суспільства, що визначає вільно і відповідально свою позицію серед інших.

- індивідуальність, як унікальна, самобутня особистість, що реалізує себе у творчій діяльності.

- універсум, як вища ступінь духовного розвитку людини, що усвідомлює своє буття і місце у світі.

У реальному світі людина може самовизначатися на розвиток усіма гранями, однак найчастіше вона робить життєве, особистісне, соціальне і професійне самовизначення. Стратегічне, суб'єктивне й універсумальне самовизначення виконуються рідше. Найбільш глибоко питання самовизначення досліджені психологами. Зроблено спроби виділити основні ознаки будь-якого самовизначення [26]:

1) встановлення людиною своїх власних особливостей, чорт, якостей, можливостей, здібностей;

2) вибір людиною критеріїв, норм оцінювання себе, «планки» для себе, точки відліку, координат на основі системи ідеалів, цінностей: які потрібні для соціуму, чого від мене чекають, що з цих вимог соціуму я приймаю для себе;

3) визначення своїх вже наявних до сьогоднішнього дня якостей, що відповідають необхідним нормам, прийняття або неприйняття себе: чи відповідаю я на сьогоднішній день цим нормам, що я можу зробити сьогодні, яка сьогодні моя особистість і ін;

4) передбачення своїх завтрашніх потенційних якостей, що відповідають необхідним нормам, прийняття або неприйняття себе як відповідного нормам у ситуації завтрашнього дня: що я можу зробити завтра, яким я можу стати завтра як особистість, як професіонал;

5) побудова своїх цілей, задач, планів (близьких, середньо віддалених, віддалених) для розвитку в себе необхідних якостей, для прийняття себе: чого я хочу і як я маю намір діяти;

6) перегляд людиною застосовуваних нею критеріїв і оцінок з огляду на те, що змінюються цінності, менталітети в самому суспільстві, і сама людина вибирає різні з них на різних етапах свого розвитку;

7) пересамовизначення — людина заново приймає або не приймає себе, потім цикл може відновлятися. Непрямим свідченням триваючого процесу самовизначення (і пересамовизначення, зміни цінностей) людини є зовнішні зміни, що людина здійснює у своєму житті — змінює професію, коло знайомих, спосіб життя, релігійні установки й ін.

По своїй суті процес самовизначення триває в достатньо зрілої людини все життя: людина шукає відповіді на питання — хто я є, навіщо я живу, чого можу домогтися, чим я можу допомогти своїм близьким, своїй країні, у чому моє індивідуальне призначення й ін. У самовизначенні людина зливає в єдину значеннєву систему узагальнені представлення про світ і узагальнені представлення про себе самого, визначаючи зміст свого існування. Самовизначення не можна зводити до самосвідомості людини, тому що, можна усвідомлювати себе, але не піднятися до рівня співвіднесення того, що я можу і що від мене потрібно, не доходити дійсного висновку. Потреба в самовизначенні залежить від середовища, системи відносин у суспільстві, від зрілості особистості, мотивації людини. Крім потреби в самовизначенні необхідно володіти здібностями до самоаналізу, володіти прийомами включення себе в загальний соціальний контекст.

Самовизначення — це складний, багатоступінчастий процес розвитку людини. Його структурними елементами є різні види самовизначення —особистісне, соціальне, професійне й ін. Ці види самовизначення постійно взаємодіють, вони передують іншому. Наприклад, особистісне самовизначення може передувати і сприяти професійному розвитку. Але найчастіше вони відбуваються одночасно, міняючись місцями як причина і наслідок. Життєве самовизначення, імовірно, знаходиться в основі інших і починається з першого дня життя як виконання людиною свого призначення.

Будь-яка дія, у тому числі і самоуправлінська, містить у собі мотиваційний (бажання) і операціональний (уміння, навички, здібності) аспект.