Типи самовизначення в діяльності

Самовизначаючись у діяльності і приймаючи визначені нею норми необхідно бачити характер бажань, прагнень і зіставляти них з цільовою частиною норми простору діяльності. Самовизначення це форма мотиваційного процесу розуміння норми і її прийняття.

Приклад, управлінське самовизначення можна представити у виді декількох напрямків самовизначення[7]:

1. Самоуправління самовизначенням.

Самовизначення управлінське припускає наступний ряд переваг людини: "сугубо цільова орієнтація (орієнтація на організацію процесу досягнення цілі (своєчасність рефлексивного реагування на утруднення в процесі досягнення мети ( орієнтація на використання сутнісних критеріїв у рефлексивному супроводі процесу". У даному ряді кожен наступний тип самовизначального акценту є більш розвитим типом попередніх. При цьому:

- цільова орієнтація самовизначення людини при ігноруванні способу одержання результату приводить до випадкового успіху такої діяльності;

- надається значимість організації процесу одержання продукту;

- доданням значимості керівником своєчасності рефлексивного реагування на утруднення в процесі;

- вищим типом управлінського самовизначення є орієнтація на використання сутнісних критеріїв у рефлексивному супроводі процесу досягнення цілі. Адекватне використання організованих сутнісних представлень (концепцій, понять, категорій і т.п.) дозволяє гарантовано знімати утруднення в діяльності. Тому самовизначальна готовність людини до правильного використання концептуально-понятійного апарата теорії діяльності дозволяє їй не тільки знімати актуально виникаючі труднощі в діяльності, але і вирішувати серйозні проблеми (поточні і прогнозовані) на принциповому рівні.

2. Тактико – стратегічне самовизначення.

Дана лінія самовизначення містить у собі наступний ряд ступіней: «ситуативність ® тактика (з опорою на тип ситуації) ® стратегія».

Самовизначення в цій лінії – готовність до ситуативно-інтуїтивного реагування на ситуацію без наявності основ, тобто прийняття рішення і його реалізація «за відчуттям». Самовизначення (тактико-ситуативне) – характеризується прагненням людини використовувати тактичні норми з опорою на тип сформованої ситуації. Це означає, що він готовий до реагування не на одиничний, унікальний випадок, що виник у ситуації рішення задачі, а на тип сформованої ситуації. Для переходу на даний самовизначальний рівень з попереднього, людина не тільки повинна мати мінімальний досвід, але і здійснити переосмислення й узагальнення свого досвіду з виділенням типу можливих ситуацій і типу тактичного реагування на них протягом усього циклу роботи.

Самовизначення – стратегічний рівень. Стратегічний тип самовизначення підрозділяється на підтипи, у залежності від того, як розуміється функція «стратегії». Якщо під стратегією людина розуміє загальний план роботи з опорними термінами, то можна говорити про стратегічне самовизначення – «планово-стратегічне». Недоліком такого самовизначення є відсутність «твердих» концептуальних основ у стратегічного плану. У функції основ виступають особистий досвід людини і суб'єктивне розуміння нею характеру ситуації на час реалізації цілі.

3. Самовизначення людини до рівня діяльного буття

Індивидний тип самовизначення. Індивидні прояви людини в діяльності. Характеризуються спрямованістю дій людини на задоволення своїх потреб і розглядом усіх навколишніх як претендентів на предмет своєї потреби. Так, при індивидному самовизначенні в діяльності, людина розглядає діяльність як джерело одержання засобів для задоволення власних потреб або як місце для реалізації своїх особистих інтересів. Норми, що одержує людина з індивидною спрямованістю, вона прагне змінити під свою власну зручність, навіть на шкоду якості рішення задач діяльності. При виникненні утруднень у рішенні поставлених задач, людина з індивидним самовизначенням втрачає значимість виконання норми і припиняє роботу. Людина з індивидним самовизначенням дбає лише про свої інтереси або задоволення своїх амбіцій, навіть якщо вони йдуть у розріз з діяльністю, якою вона управляє.

Суб'єктний тип самовизначення. Суб'єктні прояви людини в діяльності - це дії, що відповідають вимогам діяльної норми. Суб'єктне (або рутинне) самовизначення припускає оцінку своїх дій і всього оточення з погляду виконання функціональних і нормативних вимог. Основний акцент діяльності людини з таким самовизначенням – виконавський, тобто реалізація даних їй норм. У випадку виникнення перешкод у рішенні своїх задач, суб'єкт діяльності або коректує свої дії в рамках заданої норми, або доводить до відома керівника про своє утруднення. Значимість строгої відповідності нормі сприяє готовності суб'єкта до доосвіти і професійного росту.

Для суб'єктного самовизначення характерна мотиваційно-операціональна спрямованість людини на слідування добре відомому алгоритмові дій. Будь-яка невизначеність у способі рішення задачі супроводжується психологічним дискомфортом. При одержанні від вищестоящого керівника нового для себе завдання, людина з таким типом самовизначення прагне з'ясувати конкретну норму виконання дорученого завдання. Маючи самосамовизначальну установку суб'єктного типу, людина не любить невизначених умов роботи; не любить завдань, що вимагають у своєму виконанні творчого, інноваційного підходу. Людина з таким типом самовизначення губиться при необхідності приймати самостійне творче і відповідальне рішення в складній обстановці.

Особистісний тип самовизначення. Особистісні прояви людини в діяльності - це дії зв'язані з творчими інноваціями, в основі яких лежать цінності діяльності (включаючи соціальні цінності). У рамках діяльності особистісне самовизначення виявляється як дії, спрямовані на розвиток рівня діяльності організації. При виникненні або прогнозуванні утруднень і проблем у діяльності людина з особистісною орієнтацією активізує аналіз причин і шукає оптимальні шляхи виходу з утруднень. Таким чином, особистісний акцент зосереджений на безперервному вдосконаленні діяльності за рахунок корекції нормативної бази, але не в угоду своїм індивідуальним потребам (як в індивіда), а на підставі погоджених цінностей діяльності.

Особистісний (інноваційний) тип самовизначення означає наявність у людини мотиваційно-операціональної спрямованості на творчий підхід у рішенні своїх задач і, особливо, проблем. Маючи інноваційну самосамовизначальну установку, людина прагне до нестандартних рішень, до безперервного вдосконалення норм, внесення інновацій у свою діяльність і в діяльність керованої їм виконавської системи в проблемних ситуаціях. Однак не слід розуміти інноваційне самовизначення як таке, яке повністю виключає суб'єктне. У тих задачах, для рішення яких рутинний підхід більш ефективний (наприклад, у задачних ситуаціях), людина з інноваційним самовизначенням застосовує відпрацьований алгоритм.

4. Самовизначення до відношення з колегами.

Виявлення специфіки самовизначення керівника з погляду характеру його відносин з колегами.

1)Самовизначення (за критерієм "відносини з колегами") складається в прагненні людини до підтримки неформальних відносин зі співробітниками. У рамках цього типу переважає спрямованість на спілкування, підтримку живих, теплих контактів зі співробітниками, облік індивідуально-побутових умов життя товаришів по службі. Чисто ділові контакти зводяться, по можливості, до мінімуму і розглядаються як прикрі-необхідні. У силу цього, при реалізації людиною даного типу самовизначення "страждає" справа, тому що "душевне" спілкування ставиться вище ділових інтересів. Людині, схильній до такого самовизначення, бажаний, як правило, попустительский стиль управління.

2) Самовизначення полягає в безумовній пріоритетності ділової сторони взаємин з колегами над неформальною. Однак, це не означає повного "стирання" компоненти спілкування у взаємодіях. Схильність людини до сугубо формально-ділових відносин при повному ігноруванні неформальних контактів можна віднести до недооформленого другого типу самовизначення. Розглянутий тип самовизначення припускає облік значимості неформальних міжособистісних відносин, з тим лише виправленням, що ці відносини носять "сервісний", другорядний характер.

3) Самовизначення (у контексті відношення до співробітників) характеризується більш гармонічним сполученням ділових і неформальних інтересів усередині організації. На цьому рівні неформальні взаємодії зі співробітниками носять професійно-клубний характер. Професійно-клубні відносини органічно вбудовані в ділову "тканину" рішення професійних задач і проблем. Командний дух, що супроводжує такі відносини, супроводжує підвищення ефективності всієї діяльності організації. Таким чином, взаємини співробітників, пронизані корпоративною культурою організації, підвищують рівень взаєморозуміння, взаємної підтримки (і т.п.) між співробітниками. Розглянутий тип самовизначення людини припускає його готовність до визначення і підтримки у своїх діях принципів внутрішньокорпоративної культури, навіть якщо формально вони в організації не прописані.

5. Самовизначення до вдосконалення професійного рівня

Ця лінія виявляє тип самовизначення в контексті "підтримка свого професійного рівня à розвиток свого професійного рівня".

1) Самовизначенню властива мотиваційна установка на підтримку людиною рівня своєї професійної майстерності. Людина з даним типом самовизначення настроєна на роботу в стабільних умовах, на рішення знайомих типових задач, на підтримку наявної в неї професійної "форми". Людина з таким самовизначенням суб'єктивно самодостатній і з появою серйозних утруднень, які проблематизують її актуальні здібності, причини шукає, як правило, зовнішні.

2) Самовизначенню відповідає мотиваційна установка людини на її професійний ріст. Людина з даним типом самовизначення схильна до рішення нових складних задач, до виконання напружених, проблемних для неї завдань, виявляє готовність до зустрічі з утрудненнями, не боїться нових проблемних умов роботи. Людина, самовизначена таким чином, усвідомлює недоліки своєї професійної майстерності і прагне вийти на новий рівень рішення своїх задач і проблем за рахунок формування в собі нових фунціонально-значимих здібностей.

6. Особливе значення має група самовизначальних акцентів людини, зв'язана з залученням цінностей як духовно значимих і власне духовних критеріїв самоорганізації.

1) Самовизначенням в цій лінії можна вважати спрямованість людини на задоволення індивідуальних потреб і особистих інтересів.

2) Самовизначенням варто вважати схильність до досягнення погоджених цілей і реалізації погоджених способів.

3) Соціонна установка на використання узагальнених способів і прагнення до досягнення довгострокових цілей є більш розвитою, стосовно попереднього типу самовизначення.

4) Самовизначення характеризується спрямованістю на використання у своїй діяльності методів, підходів і методик, що допомагають додати більшу організованість здійснюваній діяльності.

5) Вищим типом самовизначення можна вважати спрямованість на використання ідеалів і цінностей діяльності.