Самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини

Якщо ми говоримо про діяльність людини, то можна виділити в його активності як би управління « переддіяльним » і « післядіяльним » буттям (існуванням) (Схема 7.2.). Розходження полягає в тому, що в діяльності вона разом з іншими створює продукт для організації (6). При цьому вона управляє своїм функціонуванням і розвитком («оспосаблением») (10) тобто паралельно йде процес перетворення (7)матеріалу і його самого (5) у продукт (6). Назвемо зроблений продукт для організації і надбані навички й уміння людини – « щось».

Під «щось» у методології і філософії розуміється абстрактно виражена одиниця організованості, що має механізм підтримки відповідності між формою і змістом (морфологією), об'єкт, що має форму. У ході діяльності перетворене «щось» здобуває якості, що визначають новий спосіб його використання. Стосовно до нашого предмету одною з якостей може бути - організація праці людини, що має різні форми організації праці і змісту. При переході з « переддіяльного » буття в діяльне(2) і з діяльного в «післядіяльне» (12) відбувається зміна форм буття. Ми усі живемо у світі діяльності і будь-яка людина в тому або іншому ступені перебуває в ньому діячем. Одержуючи відповідну підготовку вона здійснює перехід (4) зі світу «природних» відносин у світ діяльності. При цьому людина у світі діяльності, під впливом засобів перетворення (8), повинна трансформуватися під нові критерії, здобувати «штучні» якості з урахуванням вимог соціуму, виробництва. Виробництво продукту вимагає від працівника визначених здібностей (9). За природою людина здатна до перебування в природному і штучному світах, де спостерігаються суперечливість її «нижчого» і «вищого», протистояння душі і тіла і т.п. Соціальне і культурне буття породжує в людині різні якісні характеристики.

Прагнення до осмисленого соціокультурного буття, перебування в ньому, повинні відбуватися на усвідомленні специфіки світу діяльності й адекватного в ньому самовизначення.

Схема7.2. Повсякденне людське буття (існування).

Таким чином, людина реалізуючи потреби, здійснює самоуправління в природному і соціальному середовищі під їх зовнішнім впливом (1) і в границях сфери діяльності(3) з метою одержання «щось».

Переддіяльне буття можна назвати: «природним»(СХ 7.3), а післядіяльне – «штучно-природним»(3), і «штучно-природним»(4). Природне - це буття людини поза організаційними рамками соціокультурного і діяльного типу. «Природно-штучним» називається результат внесення в природне деформацій, визначених задумом, уведеними вимогами, але при збереженні ведучої ролі «природного». «Штучно-природним» стає результат трансформації первинного буття людини, у якому виділяються властивості, визначені оискусствляющими факторами: соціальними, соціокультурними, культурними і діяльними нормами). При цьому, вихідні, «природні» властивості переходять у підлегле положення. «Штучне» укладено в нормативності представлень про якості «чогось», які одержуються у ході діяльності і підпорядкованості всьому процесу діяльності необхідності одержання «саме» цього стану. Усі ці зміни і перетворення відбуваються в границях простору діяльності (1), внесенням визначених штучних вимог вимоги (2).

Схема 7.3 Вплив штучних вимог (культури) у сфері управлінської діяльності.

Вимоги до результату діяльності (до «продукту») або «цілі» з'являються в особливому режимі цілепокладання, не належному діяльному буттю. Здатність доцілепокладання сама є результатом «освітньої» діяльності. Цю здатність треба розвивати в людини. У цій здатності характерні дві сторони – здатність будувати представлення про майбутній стан людини і додавати цьому представленню нормативну функцію, оформлювану як життєвий проект, план, програма, технологія і т.п. Тим самим, для існування діяльності, необхідний перехід від переддіяльного буття людини до нормовизначного(1) ( сх..7.4).У рамках цього простору людина в плані свідомості формує і представляє (2) норму діяльності (ціль, метод, технологію і т.п.). На цьому етапі самоменеджменту здійснюється розробка життєвих проектів, стратегічне і повсякденне планування життєдіяльності і діяльності людини. Потім здійснюється перехід до діяльного (4) і післядіяльного буття. У цьому випадку діяльність існує для післядіяльного буття людини (людина живе в цьому світі не тільки для реалізації трудової функції). Знаходячись у рамках сфери діяльності (4) людина (3), повинна володіти способами досягнення цілі і чітко представляти в плані свідомості послідовність своїх дій по її досягненню.

Схема 7.4 Проектування діяльності людиною

Ціль є «мінімальним», за обсягом змістом, типом норм. «Максимальним» типом виступає – «проект діяльності». У нього входять вимоги і до способу буття людини в діяльності. Буття людини до діяльності назвемо життєдіяльністю( сх.7.5). Вона підлегла не нормі (цілі, проекту діяльності), а «потребі», що виникає по впливом навколишнього середовища (формується образ потреби). Відмінність цілі, проекту від потреби полягає в тому, що потреба індивідуальна, залежна від впливу внутрішніх (стану людини) і зовнішніх (середовищних) факторів. Ціль, проект не є індивідуальними і є позаситуаційними і їхній зміст зберігається в часі, просторі, у передачі «з рук» однієї людини (1) «у руки» іншого (2).

Сема 7.5 Формування образа цілі в діяльності

Життєдіяльність складається з ланцюга процесів задоволення потреби (сх.7.6): виникнення потреби в чомусь і її відображення у внутрішньому плані свідомості людини (1) у виді образу потреби; активізації поведінкових механізмів і пошуку об'єкта потреби і запуск пошукової дії (2); здійснення пошукових дій (3); зустріч із предметом (4); відображення предмета у свідомості людини (5); зіставлення образів (6); дія по присвоєнню (7); зникнення потреби і її образа (8).

Схема 7.6 Послідовність самоуправління в «індивідуальній життєдіяльності»

Оскільки в об'єкті не усе може бути потребово значимим, об'єкт або споживається «повністю», або може бути перетворений до відповідності потребі. У цьому випадку перетворення об'єкта під «тиском» потреби залишається життєдіяльним явищем. При цьому природна динаміка потребового стану відображається на динаміці перетворюючого відношення до об'єкта. Ця динаміка є передумовою «майбутньої» діяльності ( сх.7.7).

Схема 7.7 Індивідуальна життєдіяльність і діяльність людини

На схемі 7.7 зображена людина в просторах життєдіяльності і діяльності. У просторі життєдіяльності він здійснює пошук об'єкта потреби (1), випадково зустрічає який те об'єкт (2), здійснює сравнениваете двох об'єктів на предмет можливості його зміни під свою потребу (4), робить його захоплення з рішенням доробки (3). У рамках діяльності (5) чоловік (6) випадково знайдений об'єкт «щось» у процесі діяльності перетворення це щось під об'єкт своєї потреби. При цьому він у плані свідомості порівнює образи двох об'єктів. Саме так, в основному, відбувається в житті.

Суб'єктивною відмінністю життєдіяльності і діяльності виступає розбіжність підпорядкованостей людини: підпорядкованість потребі і підпорядкованість нормі (цілі, проекту).

Підпорядкування людини вимогою норм обумовлено процесом породження соціальних відносин. Соціальні відносини містять у собі можливість появи і подолання конфліктів в умовах спільного існування людей. На схемі 7.8 представлений найпростіший цикл соціальних відносин. Він складається з наступних фаз: спроби людини (1) використання «іншого» як об'єкт потреби (досоціальний процес), опір такому використанню з боку «іншого» (2), протиставлення як конфлікт, входження в узгодження способів використання один одного, прийнятних для кожної сторони і наступне дотримання вимог домовленості.

Схема 7.8 Взаємодія людей в соціумі

Вихід з життєдіяльних відносини людей у соціальні спирається на відповідні здібності. Ці здібності включають здатності: до введення нормативної версії для іншого і для себе; здатність до обліку нормативної версії іншого; здатність до перетворення нормативної версії у функцію норми; здатність до самовідношення і самокорекції; здатність підпорядкування самокорекції вимогам норми. Особливу функцію реалізує службова здатність до пізнання «іншого» – ідентифікація. Подібна форма суб'єктивного пізнання може бути застосована і до себе через висування версій себе і їхню перевірку в імітаційних діях.

Отже, соціальні процеси, результатом яких служить буття в межах спільно встановленої норми виступає узгодженням й ідентифікацією, займають проміжне положення між життєдіяльністю і діяльністю ( сх. 7.9).

Схема 7.9 Розвиток здібностей до взаємодії в діяльності

На схемі 7.9 у підпросторі діяльності показаний процес прагнення людини до нормативного образу («чогось») спільних відносин з партнером по спільній діяльності (у границях верхнього прямокутника). Нижче відображений процес практичної доробки цих взаємин під погоджені норми.

Прикладом природної передумови спільності буття й обліку один одного ( ідентифікації і т.п.) виступає "родина". У ній, як і в інших ЕИ-формах спільного буття, норми носять проміжний характер, де роль потреби в співвіднесенні з ціллю і проектом залишається ведучою. При ієрархізації спільного буття, коли узгодження доповнюється або навіть заміщається "однобічним нормуванням" і наступною організацією реалізації норм, коли виникає "влада" як механізм встановлення спільного буття,ЕИ-форма буття переходить у ИЕ-форму буття, залишаючись додпереддіяльним типом буття взагалі. Це, до речі, є прототипом політичного буття,зводячись до приречення способу задоволення потреб в умовах спільного буття (див. сх.7.10).

Схема 7.10 Політичне буття

Оскільки перебування в "нормативних просторах" неможливо в Е-формі буття (поза самоорганізацією і самокоректуванням під зовнішні норми), соціальне буття припускає визначений рівень рефлексивних здібностей – аналіз своїх дій, їхнє пізнанню, критика і нормування (три природні функції рефлексії). При цьому узгодження виступає як особлива форма спільного рефлектування. Природною передумовою рефлексії є процес створення іншого способу дії. Цей процес спочатку протікає неусвідомлено. Для становлення свідомості і самосвідомості потрібен особливий зовнішній засіб "роздвоєння" внутрішнього світу людини, її суб'єктивності, що веде до самовідношення.(сх. 7.11) Поза самовідношенням і застосуванням засобів співвіднесення "своєї" версії і версій іншого, узгодження як особливий процес неможливе. Таким засобом є "мова".

Мова виникла за рахунок поступового вдосконалення використання посередників (повітря, камені для нанесення зображень, саме тіло як посередник і т.п.) для організації передачі "повідомлень" між людьми. Перетворення посередника в засіб вело до його активної ролі в трансформації самої людини. У наслідку посередник (мова) стає відчуженим від творця, організатором суб'єктивних процесів і станів, трансформацій і станів, і результатів змін образів об'єктів, їхнього подвоєння.

Сполучення "прямих" трансформацій суб'єктивних образів і трансформацій у рефлексивному супроводі всього інформаційного (інформаційно-розумового) процесу привело до появи свідомості і самосвідомості, до можливості додати узгодженню що усвідомиться і контрольований характер.

Схема 7.11 Процес трансформації світосприймання людини в процесі формування мови

Отже, діяльність припускає наявність нормування, що усвідомлюється, розуміння норм, свідомого самоуправління собою на користь вимог змісту норм. Засобом такого інформаційно-розумового, а також самокорекційно-самовизначального забезпечення виступає мова.