Самоменеджмент діяльності і життєдіяльності людини

Усі теорії можна помістити в «просторі» між двома крайніми полюсами. Перший полюс — це йде від Біблії з ідеєю «Спочатку було слово (логос і т.д.)». Другий — це протипоставлена їй у «Фаусті» Ґете загальна думка про те, що «Спочатку була справа». Справа знаменує собою діяльність. Ця діяльність, яка споконвічно практична, теоретична здійснювалася тільки суб'єктами, тобто не тваринами, машинами і не Богом. Основоположником найбільше систематично розробленої в психології теорії діяльності є психолог та філософ С.Л.Рубінштейн. Інші варіанти психологічної теорії діяльності розробили також психологи М.Я. Басов, А.Н. Леонтьєв, Б.М. Тепле, А.А. Смірнов, Б.Г. Ананьєв, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов і багато інших. Гальперін. Діяльну «парадигму» у психології, соціології, філософії, педагогіці і т.д., розділяють тепер багато фахівців.

На сьогодні розкриті головні особливості суб'єкта і його діяльності:

1) це завжди діяльність суб'єкта (тобто людини, а не тварини і не машини), точніше, суб'єктів, які здійснюють спільну діяльність; не може бути безсуб'єктної діяльності; 2) діяльність є взаємодія суб'єкта з об'єктом, тобто вона необхідно є предметною, змістовною; 3) вона завжди — творча і 4) самостійна. Самостійність тут зовсім не протистоїть спільності. Навпроти, саме в спільній діяльності реалізується її самостійність. Рубінштейн виходить з того, що, наприклад, навчання є спільним дослідженням, проведеним вчителем і учнем. У підсумку він робить загальний висновок, що дотепер зберігає свою евристичність: «Отже, суб'єкт у своїх діях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки проявляється і виявляється; він у них створюється і визначається» [15].

Отже, ближче до істини ідея, сформульована Ґете: Спочатку була справа, а не слово. Розумова діяльність породжує слово і, отже, не слова, мова, язикові знаки і т.д. складають основу психічного розвитку людей (знаково-мовний підхід), а практична (ігрова, навчальна, трудова і т.д.) діяльність дітей і дорослих, нерозривно зв'язана зі спілкуванням [4] (з мовою і т.д.), має вирішальне значення для розвитку людини. Однак приходиться визнати, що більшість психологів в усьому світі тоді і тепер використовували і використовують знаково-мовний, а не діяльний підхід до вивчення людини. С.Л.Рубінштейн обґрунтував ідею про те, що генетично вихідною формою мислення у дітей є практична дія,а не вживання словесних знаків, мовна взаємодія людей і не понятійне мислення. Дія є одним з найважливіших компонентів споконвічно практичної діяльності. У людини єдине мислення, але усередині цієї єдності є різні види і рівні розумової діяльності. При всій специфічності дуже різних типів мислення (у вчених, інженерів, майстрів, робітників, педагогів і т.д.) зберігаються єдині загальні закономірності розумової діяльності.

Знаряддя праці створюються і використовуються людиною на основі єдності усіх видів її активності, тобто за умови, що праця і взагалі будь-яка діяльність споконвічно і завжди вже містить у собі психіку як вищий рівень саморегуляції суб'єкта. При цьому знаряддя праці люди направляють не тільки назовні, на перетворення навколишньої дійсності: змінюючи за допомогою знарядь природу і суспільство, люди тим самим змінюють і себе. Це і складає зміст діяльного підходу.

Знаряддя праці і мова не існують друг без друга. Знаряддя праці створюються тільки людьми, тобто в процесі трудової діяльності люди винаходять і вдосконалюють знаряддя, тим самим розвиваючи мову і всі інші свої здібності і якості. Не знаряддя створюють людей, а люди створюють знаряддя; зокрема, завдяки цьому і розвиваються далі психіка і взагалі люди в процесі діяльності. Суб'єкт і знаряддя не є паритетними. Навіть комп'ютери створюються і функціонують (оперуючи знаками) тільки «всередині» діяльності людей.

Діяльність припускає використання засобів (знаряддя і т.д.), але не всякий засіб стає компонентом діяльності. Наприклад, у тварин її немає, хоча вони використовують деякі знаряддя для добування їжі. Тому будь-яка діяльність є опосередкування, але не всяке опосередкування стає діяльністю. Функція засобів визначається в структурі діяльності, що включає в себе цілі, мотиви, дії, операції (тобто способи здійснення дії) і т.д. Діяльність - єдність цілей її суб'єкта і тих мотивів, з яких вона виходить Мотиви і цілі діяльності на відміну від таких в окремих діях носять звичайно інтегрований характер, виражаючи загальну спрямованість особистості. Це вихідні мотиви і кінцеві цілі. На різних етапах діяльності вони породжують різні окремі мотиви і цілі, які характеризують ті або інші дії. Оскільки дія як один із засобів приводить до результату — до своєї цілі в різних умовах, що змінюються, вона стає рішенням задачі, тобто більш-менш складним інтелектуальним актом. Усе, що робить людина, завжди має визначений суспільний ефект: через впливи на речі (діяльність) людина впливає на людей.

Тому дія стає вчинком насамперед тоді, коли вона усвідомлюється самим суб'єктом як суспільний акт, що виражає відносини між людьми. У цьому смислі діяльність стає поведінкою і не в біхевіористському, а в моральному смислі. Вчинок — це «одиниця» поведінки, а дія є «одиницею» діяльності. Психолог А.Н. Леонтьев, що створив свою школу в м. Харкові, діяльність жорстко співвідносить з мотивом, а дію з ціллю. До того ж сам мотив Леонтьев розуміє не як психічне явище (переживання т.д.), а як безпосередньо матеріальний і ідеальний предмет, до якого прагне людина. Головна ж розбіжність між теоріями Рубінштейна і Леонтьєва складається в різному трактуванні ними принципу детермінізму. Для Рубінштейна цей принцип означає: зовнішні причини, впливи і т.д. не прямо і не безпосередньо детермінують людину і її діяльність, а через її внутрішні умови, які складають підставу розвитку. Внутрішні умови - це спадкоємні, генетичні задатки, психічні властивості людини, що формуються, весь життєвий досвід, взагалі вся особистість до моменту нового зовнішнього впливу, впливу на дану людину. Тому від внутрішніх умов залежить який результат, ефект буде досягнуто в процесі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього. Так зовнішнє завжди опосередковується внутрішнім. У Леонтьєва інша позиція, оскільки теорію діяльності він розробляє як теорію інтеріоризації. Це означає, що психіка людини породжуєтьсяв діяльності, виникаєв міру переходу (інтеріоризації) зовнішніх предметних дій у внутрішні.Але якщо психіка породжуєтьсятільки в діяльності, виходить, на перших етапах споконвічно практичної діяльності маленької дитини ще немає психіки (за Гальперіним, «нуль» психічного). Психіка виникає лише на наступних етапах діяльності. Вона виникає за зразком і подібно найперших найпростіших предметних дій дитини. Ці зразки прямоі безпосередньо детермінують виникнення психіки в дітей, але не через внутрішні умови, не через спадкоємні задатки і т.д. (Леонтьєв, Гальперін, Давидов та інші заперечують істотну роль задатків у психічному розвитку людей). А для Рубінштейна психіка формується в діяльності. Його позиція відрізняється і від Виготського: за Рубінштейном, опосередкування — через внутрішні умови; а по Виготському, опосередкування —зовнішніми знаками.

І, нарешті, останнє. Рубінштейн, на відміну від Леонтьева, завжди був проти зведення всієї активності людей до діяльності. Крім діяльності він спеціально виділяв ще поведінку, тобто моральний аспект активності людини, міжособисті відносини, а також споглядання та ін. Б.Ф. Ломов разом з діяльністю справедливо додавав ще значення спілкуванню.

Важливою стосовно теорії діяльності є позиція В.В. Давидова. З його погляду діяльність не є предметом монодисциплінарного дослідження. Її не можна вивчити в рамках однієї дисципліни. Діяльність являє собою міждисциплінарний науковий комплекс. Семіотика, соціологія, герменевтика, філософія, антропологія, лінгвістика, аналіз дискурсу, теорія свідомості – кожна з цих дисциплін внесла свій внесок у розробку моделей різних типів і форм діяльності (епістемологічний аспект). Діяльність не існує поза залежністю від дослідника і перетворювача структури діяльності. Вона існує в суспільному контексті як інструментальність, як система засобів, які виділяються на основі рефлексії діяча й усвідомлюються ним як набір засобів, необхідний для здійснення діяльності, але точно так само – і як людські здібності і можливості [7]. У даному контексті можна говорити, що діяльність – це спеціальна мета-мова, яка може бути використаною різними спільнотами (професійними, шкільними, політичними і т.д.), для того, щоб розуміти структуру життя спільноти і перепроектувати її організацію. Введення поняття мета-мови додатково підкреслює важливість рефлексивного мислення в діяльній структурі.

Основне завдання полягає в описі різних типів діяльності в різних контекстах за допомогою діяльної мета-мови, а також розгляді самих типів дослідження діяльної мови. Діяльна мова використовується представниками різних професій як засіб організації своєї роботи.

Основне завдання полягає в описі різних типів діяльності в різних контекстах за допомогою діяльної мета-мови, а також розгляді самих типів дослідження діяльної мови. Діяльна мова використовується представниками різних професій як засіб організації своєї роботи. [7]

Діяльність є специфічно людська форма активного відношення до навколишнього світу, зміст якої виражає доцільну зміну і перетворення цього світу на основі освоєння і розвитку наявних форм культури. Основною формою діяльності є праця, що характеризується як особливими формами своєї соціальної організації, так і безпосередньою спрямованістю на одержання суспільно значимого результату [19]. У методологічному плані поняття організації як практичної форми відтворення діяльності і поняття, що уточнюється на цій основі, методологічної організації, у якій, у свою чергу, виділяється три шари [6]: системна організація діяльності (онтологический аспект); організація діяльності як діючої системи (актологический, поведінковий аспект); логічна організація системної діяльності (логико-семиотический, знаково- значеннєвий аспект). Організація при цьому визначається як те, що забезпечує регулярне відтворення і нормальне протікання діяльності, як умова збереження цілісності і змісту діяльності, її предметної продуктивності