Феноменологія самоменеджменту

Феномен (від грецьк. phainomenon – що є) – явище, дане нам у досвіді почуттєвого пізнання. Навчання про феномени у філософії називається феноменологія.

Людина – вища ступінь живих організмів на Землі. Тілесно людина належить до ссавців, а саме до гомінидів (тобто «людиноподібних істот»), найближчих сусідів горили, шимпанзе. Про причини, що визначають становлення власне людини, можна висловити тільки припущення. Що стосується душі, то в цьому плані людина відрізняється не стільки свідомістю взагалі, скільки усвідомленням самої себе, своєї історичності, своєї смерті, що наближається. Поведінка людини (у відмінності від тварин) не визначається середовищем і є вільною. Ця незалежність від навколишнього світу дає можливість спеціалізувати органи почуттів і розширити їхні функції, створює умови для появи самостійного мислення, відчуття, волевиявлення і виникнення нового явища – пам'яті і фантазії; на місце навколишнього середовища приходить світ. Душа, певною мірою самостійна, протистоїть тілу, виникає питання про відношення душі і тіла. Над областю свідомості і душі людини підіймається індивідуальний дух, який встановлює зв'язок людини вже не тільки з матеріальним світом, який оточує її, але і з загальним ідейним змістом (ідеями) речей ... Завдяки своїй єдиній у деякому роді тілесно – душевно – духовній організації тільки людина є особистістю, здатною до цілеспрямованих, планомірних дій, до творчих (надання форми зовнішньому матеріалу) досягнень, серед яких на першому місці стоїть створення людських форм спілкування; на цій основі розвиваються мова, здібності ... Ідейне виховання і самопізнання людина все більше ставить на службу свого самоформування [48]. З погляду теорії пізнання феномен людини як явище є вираження, свідчення наявності чогось іншого, що фактично має бути як відображення пізнаваного об'єкта перед суб'єктом, що пізнає, і що дозволяє здійснити розуміння сущого в людині.

Дану раніше філософами характеристику людини віднесемо до її феномена і, у цьому плані, наступні викладені концепції людини, пропонуємо використовувати як емпіричний матеріал для проведення аналізу цього феномену для отримання самостійних результатів. Для дослідження пропонуємо використовувати схему феноменологічного аналізу (Сх. 1.1).

Примітки:

1. Пропонована методологічним забезпеченням форма

2. Зміст текстів (морфологія)

3. З'єднання форми і змісту

4. Методологічне забезпечення теоретичної діяльності

5. Повернення гіпотези на уточнення

6. Надходження обґрунтованих рекомендацій у практику

Схема 1.1 Зміст і порядок дослідження феномену людини

Стосовно до дослідницької діяльності проведений поділ єдиного циклу дослідження на наступні етапи: фіксація первинних (емпіричних) знань про самоменеджмент людини - феноменологічний етап, їх розділення - теоретичний етап і підтвердження правомірності узагальнення дослідної експериментальної діяльності.

На схемі 1.1 ці етапи взаємозалежні. Спочатку проводиться відбір з дійсності і постачання теоретичної діяльності емпіричним (феноменологічним) матеріалом про самоменеджмент людини. Теоретична діяльність залежить від наявності й особливостей наданого матеріалу. Процедура роботи на теоретичному етапі припускає порівняння емпіричного знання зі змістом історико-критичного аналізу і висунутих гіпотез. Результатом теоретичного етапу виступає теоретична схема, що має свою форму (символічну конструкцію) і зміст (охоплювані в ідентифікації об'єктивні події, дослідженість процесів). При підтвердженні теоретичного змісту і, зокрема, гіпотези, феноменологічний матеріал перетворюється у факт. Природно, фактор не можна назвати феноменальним матеріалом без відносно до теорії самоменеджменту. Такої теорії поки немає

Факт може виникнути або на матеріалі наявних емпіричних знань, або на матеріалі знань, які виникають в експерименті. Якщо у випадку зіставлення феноменального й експериментального матеріалу відзначається розбіжність, це стає умовою активного перетворення, доробки теорії зокрема.

Результати у вигляді готових рекомендацій відправляються в дійсність (практику).