Феномен надможливостей людини

Усі ми знаємо, що у людини існують закладені природою можливості, що можуть служити їй джерелом у розвитку різних якостей, характеристик, використання яких дозволяє ефективно вирішувати життєві задачі. При необхідності і належній завзятості в саморозвитку ми можемо стати фізично сильними, інтелектуально розвинутими і т.п. Але в даному випадку мова йде про використання прихованих можливостей людини, які виявляються в екстремальних ситуаціях, наприклад, у надзвичайних обставинах небезпечних для життя. Хтось перестрибнув рів, хтось злякав хижака, вирішив задачу на іспиті і т.п.

Люди давно шукали можливість навчитися умінню довільно використовувати власні здібності, у будь-який момент мобілізувати надможливості і вирішувати надзадачі.

Людина навчена технікам самоуправління (зв'язані зі зміненими станами свідомості), може підвищувати свої звичайні можливості в два-три рази і більше[16].

Правда, оволодіння цими техніками вимагає завзятих тренувань, але при належному бажанні і наполегливості в саморозвитку, людина досягає поставленої мети. В основі прояву цих можливостей лежать особливі стани свідомості. Завдяки одному з методів самоуправління, котрий зараз називають “СК” (стан Кандиби), можна свідомо використовувати свої психофізіологічні можливості. “СК” — це домінантно змінений стан психофізіології, енергетичної й інформаційної системи організму, що працює в режимі кодованої керованості і чутливості [17].

Можна привести перелік феноменальних проявів людських можливостей, які сучасна наука майже не в змозі пояснити — телекінез (здатність робити психокінетичні впливи на фізичні об'єкти), телепортація (переміщення тіла в просторі ), телепатія (передача інформації від однієї людини до іншої без використання апаратури на великі відстані), ясновидіння (дізнавання людиною про подію або властивості якогось предмету без участі другої особи).

Феномен системи управління в суспільстві.Раніше (до розуміння синергетичної парадигми розвитку світу і людини) представлення про суспільство як лінійну систему і методи лінійного управління даною системою сприяють виникненню нуль-мірного й одномірного і суспільства, і людини. Одним з методів лінійного, найчастіше силового управління поведінкою індивіда, перетворення його в нуль-мірну істоту, у «ніщо» є ізоляція його від повсякденного життя і заключення у в'язницю з монотонним порядком, що придушує людську душу. Але людина ця представляє не тільки одного себе. Вона одночасно й остання ланка історичного розвитку. У ній відображена остання можливість історії. Людина не може знайти себе тому, що суспільство своїми методами лінійного управління придушило хаотичну складову її природи і перетворило її просто в номер, не здатний до здійснення хоч якихось своїх потенцій.

Лінійне управління соціальною системою породжує одномірних індивідів, орієнтованих на ідеали індивідуалізму і споживання. Вони досить близькі до нуль-мірної людини,тому що знаходяться на рівні «безформності, аморфності міщанського побуту, що не дійшов до буття».

Парадокс взаємного переплетення тяги до волі й устремління до безпекиі комфорту, який фіксується на практиці фактично виражає природу людини. Результат взаємодії і взаємопроникнення хаосу і порядку породжує парадокс екзистенції. Завдяки творчому хаосу порядок не перетворюється в щось повністю завершене, застигле. Хаос складає основу розвитку людини і її навколишнього світу. Відповідно до фундаментального закону пульсації світового буття ведучою стороною розвитку є хаос, що руйнує один порядок і породжує інший. Без насиченого світовідчуття відкриття внутрішніх можливостей неможливе. Людина ненавидить рабство оскільки воно означає внутрішній застій. Багатство світовідчуття дозволяє індивідові усвідомити свої потенції і реалізувати їх у житті.

Феномен тяги людини до чогось не пізнаного, який виявляється в елементі естетичного, властивого Homo–sapiens як виду.

У цьому плані становить інтерес зв'язок мозку і творів мистецтв між собою. Системи людського мозку спонукують людину дивитися і слухати, уявляти, діяти, насолоджуватися створеним у світі мистецтвом. Саме ці форми активності виявляються, коли код мистецтва (частково уроджений, а частково обумовлений культурою, що є породженням діяльності) відповідає мовам мозку людини. Творчість і естетична насолода — важливі риси прояву людського життя. Активність такого роду поглинає людину і її мозок діє більш інтенсивно, ніж у звичайній діяльності. Сприйняття творів мистецтва не ґрунтується тільки на доборі інформації, що доставляється органами почуттів. У цьому випадку перцептивна активність мозку зв'язана з конструюванням образів, тому що твори мистецтв — символи творчої діяльності. Оперуючи символами людина одержує ключ до розуміння творів мистецтва, що представляються як символи, виражені словами, картиною або звуками музики і якимось способом зв'язані з кодом символіки людського мозку. Реакції людини на твори мистецтва припускають знання коду, яким користується художник. У цьому випадку код і символіка майстра повинні кореспондуватися з тим, що відбувається в мозку реципієнта через їхній зв'язок із програмами мозку, нерозривно зв'язаними з емоційними потребами.

«Підходячи до проблеми виникнення біологічних основ естетичних емоцій виявлені щонайменше три важливі причини, через які розвиток цих емоцій міг підхоплюватися природним добором ще в наших предків [65]:

1. Загальні естетичні емоції споюють колектив і тим самим сприяють його виживанню серед ворожої природи й інших співтовариств.

2. Художня сприйнятливість дозволяє пізнавати світ експрес-методом, причому емоційно насиченим.

3. Художня сприйнятливість дозволяє емоційно посилено сприймати упредметненим добро і зло й у такий спосіб у своєму еволюційно-генетичному розвитку вона нерозривно сплітається з еволюційно-генетичним розвитком взаємного альтруїзму».

Розуміння місця і ролі людини у світі

Аналіз результатів моделей людини у світі Таблиця 3.2 і додатку №1 показує, що на сьогодні є безліч вимірів індивіда - космічний, фізичний, біологічний, соціальний, психічний і культурний виміри. Людина історична істота в процесі творчої діяльності вона перетворює природу, суспільство і саму себе, розвиваючи свої фізичні і духовні потенції. Людина носій і організатор відносин у суспільстві. Суспільство визначає способи його існування і діяльності, окреслює контури буття. Людина є ядром суспільно-історичного процесу, а всі соціальні відносини, що утворюють у сукупності мережу соціальних зв'язків - людські відносини. Множинність людини виявляється в:

- діях, обумовлених різнорідними і різноманітними матеріальними і духовними мотивами;

- діяльності, яка здійснюється на свідомому і несвідомому рівнях;

- пізнавальних, емоційних і вольових системах, які ефективно функціонують;

- житті, яке одночасно проходить в зовнішньому і внутрішньому світах;

- унікальності своєї особистості.

Розмаїтість проявів людини є наслідком критичного, творчого мислення людини, що прагне до самореалізації. В економічно розвинутих західних країнах відзначається тенденція до появи індивідів типу «орієнтованого на іншого» [10]. Людина цього типу сприйнятлива до реакцій інших індивідів, прагне встановити з ними відповідні контакти, відгукується на їхні лиха і проблеми. Вона, як правило, зайнята інтелектуальною діяльністю, але на добровільних початках працює в так званому третьому секторі — школах, лікарнях, коледжах, благодійних товариствах й ін. Фіксується зрушення від «ділового» суспільства до постділового, коли «у системі цінностей інтелектуальних працівників цінності бізнесу є другорядними і можуть навіть сприйматися ними як перешкода для виконання їхньої власної роботи»[38]. Виникає проблема збалансування цінностей інтелектуала і традиційних цінностей бізнесу (продуктивності і прибутковості).

Ця людина прагне розширити багаж своїх знань, розвити здібності і реалізувати свої творчі потенції. Видимо не випадково зараз на Заході користуються популярністю добутки Л. Толстого, Ф. Достоєвського й А.Чехова, де дається аналіз багатомірного світу нелінійної людини. Ця проблема ставиться й у нас, що актуально саме зараз.

Аналіз характеристик концептуальних положень ролі і місця Людини в соціумі представлений у Таблиці 3.3.

Аналіз концептуальних положень ролі і місця Людини в соціумі. Таблиця 3.3.

Аналіз характеристик концептуальних положень ролі і місця Людини в соціумі, представлений у таблиці 3.3 дає підстави для наступних коментарів. Існує спектр різних інтерпретацій сутності людини і її ролей у соціумі.

Це помітно вже в різноманітті визначень людини в афористичних вираженнях [10]: «Людина — поетична тварина» (Аристотель), «Людина — тварина, що сміється,» (Ф. Рабле), «Людина — брехлива тварина» (Дж. Кардан), «Людина — трагічна тварина» (А. Шопенгауэр), «Людина — символічна тварина» (Е. Касірер), «Людина— це тварина, яка створює знаряддя (Б. Франклін), «Людина — це індивідуальна тварина, чиї здібності обмежені, а бажання безмежні» (Хезліт) і ін.

Людина являє собою суспільну істоту — у неї в згорнутому виді «дане» суспільство з усіма його можливими станами. Людина є суспільство в мініатюрі. Природа людини інтегральна, вона має два аспекти — жорстко детермінована і випадково-імовірнісний (упорядкований і спонтанний). Випадкові моменти обумовлені масою потенційних можливостей, а тверда детермінація задана генетичним і соціальним кодом, що програмують розвиток і функціонування.

Наприкінці 20 в. жодна людина практично не могла прожити своє життя в рамках лише власної, сугубо персональної долі. Більш того і долі людського роду невіддільні від буття індивіда і тому будь-яка людина повинна співвідносити свої цілі і цінності зі станом і перспективами всього людства. Людство складається з усіх тих, що жили раніше, що живуть нині і ще не народжених людей [41]. Вплив глобальних проблем на долі індивіда стає все грізнішим і переконливішим, одночасно і поведінка індивіда в умовах нелінійного, складного суспільства з його зоною «мегарисків» здатна впливати на людину [38].

Екзистенціалістський підхід до особистості людини показує[10]: 1) справедливе твердження, що «мислить людина, а не мозок». Всі що дотримуються механістичної схеми, «стимул — реакція», зводять людське мислення до фізіологічних механізмів і намагаються віднести до нього всю діяльність. Не заперечується значимість мозку, але не треба ототожнювати психічне і природне; 2) пізнавальною функцією володіє не відчуття, а сприйняття людини; 3) свідомість відображає існуючу реальність і людину, яка рефлектує, що відображає сприйняття цього світу; 4) першорядним є внутрішній світ індивіда і його зв'язок із зовнішнім світом здійснюється через переживання, а людська свідомість проголошується индетермированным; 5) екзистенціальний характер людини виявляється в прикордонних ситуаціях. Ці ситуації протвережують людину і спонукають до розуміння своєї екзистенції, свого справжнього покликання. Вони дозволяють людині хоча б на час звільнитися від гучної та швидкоплинної суєти будня, що відволікає її від її самої. Людина не може перебувати в абсолютній самітності, вона знаходиться в екзистенціальному зв'язку з іншими індивідами, тобто інші сприймаються в якості екзистенціальної самості.

«Вже від народження кожний з нас є частиною якої-небудь спільності — родини, роду, церкви, держави. У цьому змісті людина є повністю замінний атом суспільства. Справжня самість людини залишається десь схованою під покривом цих чисто зовнішніх зв'язків буття. Екзистенціальні комунікації означають внутрішній, вільно обраний зв'язок людей, у якому вони відкриваються один одному як самокоштовні і неповторні особистості. Екзистенціальний підхід відкидає механістичну концепцію біхевіоризму, фрейдистські положення про примата несвідомих тенденцій і потягів і звільняє індивіда з-під влади «ситуаційного поля».

Феномен людини виявляється в її відношенні до часу життя. Існує зв'язок концепції людини з представленням про час, виробленим у рамках західної і східної культурної традиції. На відміну від західної інтерпретації часу як інтервалу природного порядку Всесвіту, у східній традиції час — свідомість самої Природи, що задає ритми всього мислення, циклічний хід що охоплює життя людини, суспільства й еволюцію Космосу. Кожен момент існування і чергового кола життя вимірюється ритмічними коливаннями цього «космічного хронометру».

Зв'язок людини з іншими індивідами і її навколишнім світом здійснюється за допомогою біосфери. Людина, як біосистема має пам'ять, зв'язану електромагнітним каналом з пам'яттю біосфери. Біосфера за допомогою своїх «сенсорів» постійно «прослуховує», «переглядає» земні глибини і Космос, уловлюючи найменші порушення її стабільності. Біосфера як єдиний організм володіє свого роду «сенсорно-мозковою діяльністю» і відповідною «пам’яттю» або біосферно-екологічною «мовою».

Організм людини в її зовнішніх, фізичних формах, має визначену значимість у суспільстві. Тілесний вигляд людини, манера ходити, говорити, вітати і т.п. вказують на її статус у суспільстві. Цей статус, визначається сукупністю зв'язків індивіда всередині своєї соціальної групи і з іншими групами. Зв'язки індивіда виражають рівень його добробуту і доходів, влади, вид занять і описується за трьома головними критеріями — багатство, влада, престиж професії.

Проживаючи в суспільстві, людина повинна постійно відслідковувати сприйняття іншими його зовнішнього вигляду, який вказує на її соціальний статус, що значною мірою визначає успіх. Суспільство надає людині інформацію про те, які саме якості й особливості людського тіла можуть забезпечити їй успіх.