Сутність людини і її місце у світі
Сутність людини і її місце у світі досліджує філософська антропологія.
Усі філософські школи, вчення давнього Сходу і Заходу, не говорячи вже про сучасні, намагалися піднятися до рівня повноти обґрунтування походження людини, змісту її існування і т.п. У 20-му столітті перед філософією, як формою суспільної свідомості, як системою найбільш загальних понять про світ і місце людини в ньому, була поставлена задача розробки єдиної систематичної теорії людини. Задача знову виявилася нездійсненною.
Постановка задачі обґрунтовувалася:
1) Виникненням ситуації «людської кризи». Виникло усвідомлення, що людина не вінець еволюції, що вона не є хазяїном у Всесвіті – це з одного боку. З іншого боку – вона і не гідна такого положення, породивши демонічні сили злості і ненависті, направляючи плоди своєї праці на самознищення. Для людства реальністю стала проблема свого кінця.
2) Неготовністю сучасної науки представити обґрунтовану теорію людини.
У вітчизняній філософії відкидався антропологізм як філософська концепція, де людина розглядалася як основна світоглядна категорія. У науці панував «безсуб'єктний» підхід – матеріал без людини, пізнання, діяльність, спілкування без суб'єкта.
Ця зяюча перед людством прірва і викликала загострений інтерес до людини, антропологічний поворот у філософії в цілому(3). Філософська антропологія намагається стати сьогодні новою наукою про людину, пояснити таємниці людського буття, показати необхідність антропологічного обґрунтування проектів розвитку людської цивілізації, тому що картина світу без цього втрачає внутрішній зміст.
Походження людини.
Виникнення, створення життя, людини на Землі нас цікавить у плані обґрунтування концепції самоуправління. Повинна і чи може людина, з'явившись на цій планеті за задумом природи, вищих сил, інопланетян або когось ще, управляти собою в процесі життєдіяльності (коли реалізує власні потреби) і діяльності (виконує норми соціуму)?
Концепцій походження людини в процесі історичного розвитку виникало багато. З проблеми походження людини існує спектр гіпотез, які пояснюють генезис (походження, становлення) людини. Основні гіпотези, згідно яких людина стала людиною:
1. Від «безволосої мавпи», яка вела водний спосіб життя тобто завдяки життю у воді (гіпотеза швецького дослідника Я. Ліндблада).
2. Виникнення сучасної людини в зв'язку зі спалахом близької наднової зірки і наступній мутації в клітках мозку гоминід, викликаної її жорстким випромінюванням, або інверсіями геомагнітного поля (зміна магнітних полюсів).
3. Збільшення маси мозку гомініду, зв'язаної з його адаптацією до екстремального теплового стресу. Полювання, яким займалися ці істоти (пролюди), вимагало багатогодинних фізичних навантажень у тропічній савані і повинне була викликати наступний сильний тепловий стрес, що загрожує розладом діяльності нейронів кори головного мозку, досить чуттєвих до підвищених температур. Так як примати мають механізми адаптації, вони привели до створення додаткових нейронів кори і збільшення числа зв'язків між ними.
Сьогодні існують і інші концепції походження людини, її природи, ролі і місця в процесах життя на Землі. Аналіз різних концепцій природи показує, що їх можна об'єднати в чотири групи [10]: 1) природу людини не можна «охопити» раціонально, тому що вона є «позамежною» для людської свідомості; 2) людина – помилка, тупик у розвитку природи, являє собою патологічне відхилення у матерії, яка вічно еволюціонує; 3) людина — носій соціальної форми руху матерії, тобто вона виступає як рядове явище, що може стати основою для становлення постсоціальної форми руху матерії; 4) людина - вища форма розвитку матеріального світу завдяки своїй соціально-діяльній сутності.
Одна із сучаснихконцепцій пояснює, що земне життя існує завдяки дії космопланетарних механізмів, що людина має космогалактичний код – потенційний зародок, закладений у структурі Всесвіту, що народжується. Ця думкагарно вписується в контекст парадигми самоорганізації світу і лежить в основі «поля свідомості», існування свідомості і розуму, пам'яті й уяви, творчої діяльності людини [37]. Відповідно до неї форма життя, складовою частиною якої є людина, має космопланетарну природу. Єдність порядку і хаосу, пояснює походження життя, специфіку автоматичного регулювання біосфери. У процесі виникнення земного життя основну роль зіграли системи, які самоорганізуються, вибір на шляху тривалої еволюції. Природа «винайшла» не тільки принцип програмного регулювання за розімкнутим циклом, але і принцип автоматичного управління в замкнутому циклі зі зворотним зв'язком у живих системах..
Якщо ультрафіолетові й інфрачервоні промені Сонця впливають на хімічні процеси біосфери, то хімічна енергія виходить з енергії сонячних променів через живі організмів, які виступають як перетворювачі енергії. У даному підході увага акцентується на квантово-хвильовому характері психіки і єдності природи (біосфери) і людини. Отже, прийнявши цю концепцію ми повинні виходити з того, що носієм інформації, що надходить у біосистему людини, можуть бути біофотони. Установлено феномен міжклітинних дистанційних взаємодій, що свідчать про універсальний характер даного виду зв'язку з використанням електро-магнітного каналу передачі інформації в живих об'єктах. Жива система передає в середовище характеристики своєї організації і цілеспрямовано сприймає інформацію необхідну для її існування [21].
Людина за результатами досліджень [38] має корпускулярно – хвильову природу. Експерименти показують, що навколо людини (біологічного об'єкта), внаслідок її життєдіяльності утворюється складна картина фізичних полів, які несуть інформацію її біосистемі. Виявлено наступні типи[17,21]:
- теплове випромінювання в інфрачервоному діапазоні хвиль;
- радіотеплове випромінювання, що несе інформацію про температуру і тимчасові ритми внутрішніх органів;
- низькочастотні поля з частотами від 0 до 1000 Гц, які сильно екрануються тканинами тіла — поля частот діяльності мозку;
- акустичні сигнали, які виникають при функціонуванні внутрішніх органів, м'язів і т.д. ;
- високочастотні акустичні сигнали шумового характеру, можливі джерела яких — молекули і клітки;
- сигнали біолюмінесценції в ближньому інфрачервоному й ультрафіолетовому діапазонах оптичного спектру хвиль, обумовлені біохімічними реакціями, що протікають в організмі;
- зміни складу і характеристик навколишнього середовища людини, що виникають при обміні речовин між середовищем і її організмом
Ці поля не є стаціонарними і швидко змінюються в часі в залежності від психофізіологічних станів людини. Отже в СМ, особливо саморегуляції організму варто враховувати корпускулярно-хвильову природу, тобто людина має атомно-молекулярну структуру та польові компоненти.
Дослідження академіка В.П. Казначеєва [21] дозволяють висвітлити загадкову специфіку живого, зв'язану насамперед із квантовими процесами в біосистемах. Саме на основі кодування інформації квантами здійснюються ріст і функціонування організму, його зв'язок з іншими організмами. Психолого-ботанічні експерименти, що досліджують квантовий зв'язок людина — рослина, свідчать на користь цієї субмолекулярної гіпотези матеріальної основи психіки. Для мозку людини характерні квантово-механічні явища. Завдяки хвильовим процесам мозку, людина взаємодіє з рослинами і взагалі з будь-якими біосистемами на відстані.
Один з феноменів людини – мислення. Образне й особливо вербальне мислення людини є продуктом трудової діяльності і накопиченого досвіду, регулює колективну й індивідуальну діяльність і містить у собі відповідну організацію простору — організацію інформаційного середовища. Цей простір організується в комунікації людей один з одним і природою, у тому числі з біосферою, еволюція якої містить у собі в знятому виді еволюцію Космосу. Подібну організацію має і внутрішнє середовище — людський організм, що включає в себе складну польову організацію, де основну роль відіграють кванти електромагнітного поля, або біофотони. Ця організація є рухливою, стійко нерівноважною, причому її структура не включена в активну сферу свідомості людини [21]. Сучасна філософська антропологія прагне проводити аналіз людини на основі сполучення наук про природу і наук природознавства й суспільствознавства. Вихідним пунктом вважається програма філософського пізнання людини в повноті її буття, розроблена німецьким філософом М. Шелером. Шелер висуває наступні істотні тези [12]: 1) принципово неможливо дати дефініцію поняття «людина», тому що такого роду визначення означає заперечення її свободи і різноманіття; 2) людина розглядається як мікрокосм, що дозволяє з тих самих категорій вибудовувати і систему світобудови, і вчення про неї. Основна мета висунутої Шелером програми — перетворити філософську антропологію в цілісне навчання про людину.
М.Шелер (представник філософської антропології 20-го століття) зробив наступну їхню класифікацію.
Концепції людини за М.Шелером Таблиця 3.1.
| N | Зміст ідеї | Висновки, які обґрунтовують концепцію самоуправління |
| Заснована на релігійній вірі у світ про створення людини богом (Старий завіт) | Людина повинна управляти собою в межах строго визначених норм (заповідей) | |
| Людина наділена божественним початком (розумом), що дозволяє їй пізнати життя, його ідеальний зміст. Розум відрізняє її від тварин (Анакагор, Платон, Аристотель) | У людини є розум, що дозволяє пізнати світ, бога, самого себе | |
| Людина лише особливий вид тварин, її поведінка визначається потягом, а не розумом (Ламарк, Дарвін) | У людини крім свідомості є несвідоме, котре багато в чому визначає її поведінку | |
| Людина – це тупик життя взагалі, воно здатне лише до розвитку порожніх сурогатів (мова, знаряддя і т.п.). Вона створила державу, право, виробництва через біологічну слабість (Лессінг, Л.Больк) | Людина мислить лише тому, що в неї «не працюють» інстинкти, як у тварин | |
| Людина є таємницею для себе, вона відповідає світу в цілому. Людина не збігається цілком зі своєю сутністю, у неї заздалегідь немає здібностей до пізнання себе, вона не зв'язана законами…може опуститися до положення тварини і піднятися на вершину духовності, у ній закладені початки для будь-якої діяльності і способу життя (Ф. Ніцше, Н. Гартман) | Людина може бути майстром, будівельником самого себе. |
На сьогодні немає достатніх обґрунтувань затверджувати, – чи було життя занесене на Землю або виникло тут саме. Наука констатує, що людина народжується:
- зовсім не готовою до життя в порівнянні з тваринами (для готовності вона повинна бути в утробі матері 21 місяць);
- з готовністю програмуватися соціумом, людьми, що і відбувається, в основному до 5 – 7 років.
Якщо дитинча людини до цього віку жило серед тварин, то сучасній науці не відомі факти перетворення її в людину. Неготовність дитини до життя призводить до того, що вона як би народжується, поки живе.
Е.Фромм (1900 – 1980) думав, що людина остаточно народжується до моменту смерті, а деякі вмирають так і не встигнувши народитися (стати людиною).
Ці ідеї існують одночасно і впливають на вивчення і розуміння людини.
Людина – істота штучна, вона сама себе народжує, створює, діє на основі культури, створеної до неї. У своїй життєдіяльності і діяльності людина постійно контролює себе, звіряє свою поведінку зі зразками (нормами) культури. Поки людина нічого не зробила із себе самої, вона мало що може зробити в навколишньому світі. За її переконанням людина у масі, у юрбі – це супершимпанзе, тому що більш розумна, хитріша, спритна ніж проста тварина.
Наступне «століття юрб», «народних мас» багато в чому підтвердило правоту Ф. Ніцше.
З позицій філософської антропології можна говорити, що[42]:
1) Причина й основа появи людини дотепер залишається незрозумілою.
2) Вивчення походження людини продовжується – як окремого індивіда. Так і людського роду в цілому.
3) Можливо, що еволюція людини, у якій з'єдналися сили матерії і духу, продовжується, і ми стоїмо на порозі виникнення принципово нового виду людини.
Мабуть через нерозуміння своєї природи і суті самого життя багатьох людей приваблює вчення Г.І. Гурджиєва (1877 - 1949), бо відзначається черговий раз сплеск публікацій його праць.
Сутність людини за Г. Гурджиєвим [13].
Гурджиєв Г.І. - автор доктрини «загальної підтримки», він ще сто років тому намагався запропонувати сучасникам нове розуміння «Людини, Всесвіту і Бога», набагато більш адекватні, ніж пропоновані сьогодні наукою і більшістю релігій. У силу важливості для самоуправління людини навчання в даній главі викладена тільки суть, а більш розгорнуте трактування перенесене в додаток 2.
Зараз багато хто повторно звертаються до навчання Г.І.Гурджиєва, як правило, тому, що усвідомлюють неадекватність інших систем або ідей, а також тому, що їх не влаштовує життя, що вони ведуть. Вони охоче приймають деякі основні положення, у тому числі ті, що людина «спить», що вона не знає себе, що в неї немає «Я» і «волі». Не дивлячись на те, що велика кількість його ідей не збігається з офіційною наукою, люди намагаються зрозуміти його навчання про людину.
Гурджиєв Г.І. вважав, що хоча багато хто впритул і підійшли до розуміння проблеми людини, але не визнали усю важливість цього і не усвідомили. Звичайний стан людини піддається зміні і людина здатна пам'ятати себе, якщо довго намагається робити це. На це потрібні не день і не місяць. Необхідне тривале вивчення себе, оскільки ми не пам'ятаємо себе; не усвідомлюємо себе через багато функцій, властивих нашій «людській машині», що вимагає виправлення і налагодження. Коли більшість з цих функцій налагоджені (у нашому розумінні звичайні функції управління біосистемою), періоди самоусвідомлення почнуть все більше збільшуватися і якщо вони стануть досить тривалими, то ми знайдемо дві нові функції. Разом із самосвідомістю, що є третім станом свідомості, ми знаходимо функцію, яка іменується вищою емоційною, що має місце на звичайному рівні. Коли ми приходимо до стану «об'єктивної свідомості», знаходимо іншу функцію, іменовану вищою розумовою. Феномени людини, відносяться саме до цим двох функцій. Однак Г. Гурджиєв вважав, що експериментальна перевірка неможлива, оскільки справа полягає не в самому експерименті, а в зміні стану свідомості людини.
Коли людина намагаємося, наприклад, сказане утримати в розумі і спостерігати за собою, то дійде цілком визначеного висновку, що в тому стані свідомості, у якому вона знаходиться - вона фактично спить. Вона лише уявляє, що не спить. Тому, коли людина намагаємося учити себе, це означає тільки одне — вона намагаємося пробудитися. І часом пробуджується на мить, щоб потім знову зануритися в сон. Такий стан її буття, так що в дійсності вона спить. Людина здатна пробудитися, якщо виправить багато чого у своїй людській машині і буде наполегливою у своїх зусиллях.
Коли говорять про людину, то мають на увазі її в звичайному стані і цей стан своєрідна в'язниця, з якого всі не можуть врятуватися. Багато законів перешкоджають цьому. Бажання врятуватися не є інстинктивним, але робота організму повинна сполучатися з інтелектуальним і емоційним функціонуванням людської машини. Це без достатнього самоспостереження важко зрозуміти. В'язниця дана лише як приклад. Дня нас в'язниця — це наш сон і якщо людина бажає проснутися, повинна зрозуміти, що спить. Саме розуміння повинно відбутися на емоційному рівні, що досягається спостереженням за собою в різних умовах. Необхідно спостерігати речі, як вони є, і намагатися класифікувати їх за інтелектуальними, емоційними, інстинктивними і руховими функціями. Кожна ця функція має власний центр або розум, за допомогою якого вона і виявляє себе.
У зв'язку з рівнем розвитку функцій, станами свідомості і з погляду можливої еволюції людину можна віднести до однієї із семи категорій. Народжуються люди винятково перших трьох категорій. Того, у кого домінує інстинктивна або рухова функції, називають людиною першого типу (номер 1). Якщо над усіма функціями домінує емоційна функція, її називають другого типу (номер 2), а якщо домінує інтелектуальна функція це людина третього типу (номер3). Крім цих трьох типів людей існує четвертий (номер 4). Але він уже не народжується як такий. Його відрізняє початок внутрішніх змін, головним чином, у свідомості, але також і в рівні знання і здатності до спостереження. Людина п'ятого типу (номер 5) - розвинутий третій рівень свідомості (самосвідомість) і задіяна вища емоційна функція. Потім йде людина шостого типу (номер 6) і, нарешті, з'являється людина сьомого типу (номер 7), яка володіє повною об'єктивною свідомістю в якої задіяна вища інтелектуальна функція.
Людина першого, другого і третього до того (до того як вона приступила до вивчення себе в рамках деякої системи, що дає їй можливість самопізнання) усе своє життя проводила у сні. Їй тільки здається, що вона не спить, а в дійсності вона ніколи не пробуджувалася або випадково пробуджувалася на якусь мить, оглядалася навколо і знову впадав у сплячку. Це і є першою особливістю людини номер 1, 2 і 3. Другою характерною рисою є те, що, хоча вона володіє різними «я», деякі з цих «я» навіть не знайомі один з одним. У такої людини можуть бути певні визначені схильності, визначені переконання або погляди. Однак, з іншого боку, у неї можуть бути зовсім інші переконання, інші погляди, інші симпатії й антипатії, і жодне з «я» не підозріває про існування іншого. Люди сильно внутрішньо розділені, але вони не знають цього і не можуть знати, оскільки кожне з «я» знайоме лише з визначеним кругом інших «я» (з якими воно вступає в відносини), а інші залишаються йому невідомими. «Я» розділяються відповідно до їх функцій: існують інтелектуальні, емоційні, інстинктивні і рухові «я». Своє коло спілкування вони абияк знають, але що діється за його межами, їм не відомо. Поки людина не приступає до вивчення самої себе, озброївши знанням подібного поділу, вона ніколи не зуміє правильно зрозуміти свої функції або реакції.
Цей сон людини, відсутність єдності, цілісності в ньому, викликають іншу особливість у її поведінці - повну машинальність дій, автоматизм. У такому стані людина (першого, другого і третього типу), представляється машиною, керованою зовнішніми впливами. Вона не здатна протидіяти зовнішнім впливам, розрізняти їх між собою, вивчати себе поза усім цим. Вона бачить себе завжди в русі, і в неї створюється стійка ілюзія того, що вона вільна йти, куди захоче, рухатися за власним бажанням. Але вона не може робити це, тому що «Воля» виявляється перекручено зрозумілим представленням, її як такої у неї не існує. Воля може бути лише в людини, що володіє контролюючим «я», але поки мається багато різних «я» ( які не знають один одного), кожне «я» має власну волю і не визнає іншого «я» або її волі. Людина може досягти стану, де вона знайде контролююче «я» і волю за допомогою розвитку свідомості.
Говорячи про сутність людини, про сукупність всіх сторін і зв'язків (законів), властивих їй в цьому світі, варто враховувати, що сутність схована під поверхнею явищ ... явища можуть неправильно, перекручено передавати сутність і потрібно від явища, що лежить на поверхні предмета, йти до сутності... від сутності першого порядку – до сутності другого. На наш погляд, найбільше висвітлюється сутність людини з позицій психологічної антропології, що розглядає феномен людини як природне явище, у суспільній формі життя і як щиросердечну і духовну реальність.
Дата добавления: 2016-02-20; просмотров: 1001;