Особливості технологій саморозвитку

Використання засобів самоуправління при реалізації основних функцій самоменеджменту.

Організація інформаційного забезпечення.

Ми ще раз нагадаємо, що людиною управляє тільки інформація. Отже, хто здійснює ваше інформаційне забезпечення той і керує. Сучасна людина маси, яка систематично усвідомлено і неусвідомлено сприймає інформацію зі ЗМІ (засобів масової інформації), як правило, запрограмована на реалізацію стратегій тих, хто цими ЗМІ володіє. При цьому, використовуючи механізми психологічного захисту, вона сама вибудовує виправдувальну логіку пояснення своїх дій. Вона щиро «переконана», що її кандидат у депутати кращий і т.п. Фахівці в області мислення вважають, що на сьогодні єдиний засіб індивідуалізувати сприйняття інформації є – використання рефлексивного критичного аналізу і синтезу інформаційних впливів. Або взагалі виключити практику перегляду теле– та радіопередач, особливо тих, де можливо подається інформація, яка не фіксується свідомістю людини. Останнє, можливо тільки при спеціальній організації інформаційного забезпечення. До організації інформаційного забезпечення людини можна віднести організацію:

- інформаційних масивів (книги на полках, файли в комп'ютері і за видами діяльності, за формою і т.д. );

- інформаційних потоків (визначення джерел, складу, періодичності циркуляції, надходження, оформлення, реєстрації і використання ;

- процесів збору, збереження, відновлення, переробки інформації.

Цілепокладання

Дія закону цілепокладання, розвиток у людини рефлексу цілі в процесі еволюції, виробило в ній своєрідний механізм цільового управління. У кожної людини є ціль навіть якщо вона її не усвідомлює. Перший нобелівський лауреат серед росіян І.П.Павлов обґрунтував, що все життя, все його поліпшення, вся його культура робиться тільки людьми, що прагнуть до тієї або інший поставленого ними собі в житті цілі. Якщо середовище сприяє прояву рефлексу, тренує і розвиває його, то і ступінь прояву його сильніше. Якщо обставини не дозволяють людині бачити життєву перспективу вона перетворюється в пасивну істоту, позбавлена навіть мінімальної здатності заглядати в майбутнє, ставити цілі і напружуватися їх досягти [29].

Наявність цього механізму дозволяє людині будувати модель ситуації, здійснювати самопроектування в майбутнє, цілеспрямовано діяти, і з використанням рефлексії визначати причини виникаючих утруднень і коректувати свою поведінку.

У структуру поняття цілі входить: зміст, обсяг, ім'я, і денотат. Змістом цілі називається сукупність ознак за якими задається відповідний цільовий об'єкт (проект результату діяльності). Обсягом цілі - сукупність ознака, за якими розпізнається її зміст. Денотат цілі – об'єкт, що їй відповідає. Розрізняють значення цілі й операціональний зміст цілі. Під значенням розуміється її зміст, яким задається цільовий об'єкт. У процесі діяльності отриманий результат відрізняється від первісного представлення. Цей результат називається операціональним змістом цілі. При одному значенні цілі її операціональні змісти можу бути різні. Це залежить від способу і засобів досягнення цілі. Ідеальний образ цілі і її денотат не збігаються. Досить часто це не хочуть визнати.

Механізм цілепокладання можна представити у виді трьох компонентів (мал. 10.1)

Рис. 10.1. Механізм цілепокладання.

Цільова поведінка будується за аналогією з процесом прийняття рішення (вибору цілі і засобів). Вона дозволяє вирішити задачі прогнозу поведінки і управління нею.

Стійкий вплив цілі на людину і зв'язана з цим робота свідомості і підсвідомості робить поведінку людини, принципово відмінною від причинно-наслідкового (за схемою "стимул-реакція"), тобто ситуативного управління. Індивід у цьому випадку реалізує свою поведінку з обліком стратегічних і тактичних цілей.

Наявність стратегічної цілі як деякого домінуючого стану людини приводить до того, що вона у процесі моделювання ситуації проектує можливість її досягнення в реальній дійсності, робить її розкладання на складові - створює "дерево цілей".

Дискретність і порівнянність цих цілей відповідно до їх пріоритетності і важливості дозволяє об'єктивно фіксувати границі етапів у процесі їхнього досягнення.

Вибравши пріоритетну ціль в конкретній ситуації людина здійснює вибір засобів її досягнення. Характер засобів визначається з урахуванням умов, обставин, можливостей. Тут же проводиться розрахунок результатів, наслідків, ефективності варіанта дій. Так формується задум майбутніх дій. Слід зазначити, що в процесі його розробки присутні два підходи до реалізації життєвих цілей:

n нормативний (зв'язаний представленням про місії життя і відповідний системі цінностей і норм);

n екзистенціальний (зв'язаний з духовним початком людини і спрямований на формування, збереження, відтворення особистості).

Під тиском місії в психіці формується і закріплюється ідея належного, котра, з однієї сторони служить орієнтиром поведінки людини, а, з іншої, стає функцією проходження обов’язку. Ця функція здійснює свідоме формування особистості і зовнішнє виражається як стратегічна поведінки.

Цілепокладання лежить в основі самоорганізації людини. При цьому динамічну частину самоорганізації людини, її технологічну складову виконує рефлексія. Досягається це створенням циклу зворотного зв'язку в нервовій системі (у нейронних мережах мозку).

Особливості технологій саморозвитку

Технологічний аспект саморозвитку людини - це процес переходу з одного стану, який характеризується визначеним рівнем розвитку здібностей, мислення, особистості, самого організму, в інший, більш досконалий, що досягається в діяльності в даних умовах життя. Технологія саморозвитку людини звичайно розглядається в контексті розвитку діяльності, з відстеженням при цьому змін самовизначення, самосвідомості, мислення.

Початком діяльності, що активізує, є природна потреба. У залежності від ситуації та обстановки, що складається, роботи механізму цілепокладання, у свідомості формується образ потреби. Цей образ утримується в пам'яті і як би розщеплюється на зовнішній (абстрактний) і внутрішній (образ, переломлений усередині себе). Зовнішній образ потреби зв'язаний з абстрагуванням, зі стратегічними цілями людини, внутрішній - з конкретним періодом життя і зв'язаний із щоденною тактикою дій. Показники розвитку визначаються виходячи з форми поведінки людини при задоволенні її потреб.

У психології в поведінці людини можна виділити форми: індивідуальне, суб'єктивна й особистісна поведінка.

Індивідуальність виявляється внутрішніми структурами людини, але і зовнішні умови можуть змінити схему індивідуальної життєдіяльності. У випадку оцінки предмету, як такого, що не відповідає потребі, він викликає реакцію відторгнення або перетворення до відповідної потреби. Перетворення примушує здійснити перехід від пізнавального образу до проектно-цільового. Це вимагає розвитку нових здібностей і механізмів у людині. Розвиток здійснюється як свідомо, так і підсвідомо.

Суб'єктивна форма поведінки характерна нормо-реалізаційною логікою. Однією з найпростіших форм є поведінка, спрямована на досягнення цілі. В основі нормо-реалізаційної поведінки лежить потреба привести її у відповідність із заздалегідь заданими представленнями про норму, що приводить до цілі. (Під нормою розуміється план, програма, метод діяльності і т.п.)

Суб'єктивна поведінка характеризується виробленням психофізіологічних механізмів протидії природній динаміці стану людини. Одним з розвитих механізмів даного типу є воля (властивість психіки, що виражається в здатності людини домагатися поставлених цілей).

Воля суб'єкта - здатність підтверджувати соціальне самовизначення в діяльності, у спілкуванні, забезпечувати постановку цілей, формулювання задач, визначення норм. Воля суб'єкта визначає, як він діє - з використанням старих норм, або модернізує них, зберігаючи намічені цілі. Свобода волі, отже, не абсолютна, вона відносна щодо тієї соціальної норми, принципу, цілі, що були прийняті людиною в процесі соціалізації. Розвиток волі зв'язаний із соціалізацією використовуваних способів мислення, з розвитком рефлексивних-критичних здібностей, зі свідомістю і самосвідомістю суб'єкта.

Суб'єктивна поведінка спирається на механізм свідомості і самосвідомості. Самосвідомість дозволяє замість потребової оцінки в мотивації власної діяльності побачити себе в порівнянні з реальним, бажаним. Цим забезпечується критичне відношення до себе, підпорядкування вимогам норми і зміна механізмів саморозвитку.

Рефлективний супровід суб'єктивної діяльності дозволяє здійснити виявлення невідповідності нормативним вимогам, зробити корекцію поведінки, включити механізм саморозвитку.

Систематичне самокоректування при реалізації норми є основою вольової самоорганізації. Вольовий прояв концентрує роботу свідомості, самосвідомості, самовизначення. Він направляє мислення, рефлексію в нормативно-реалізаційному процесі.

Суб'єктивна форма поведінки є складним синтезом індивідуальної життєдіяльності в умовах конкретної обстановки і наявних механізмів розумової комунікації, спілкування.

Особистісна форма поведінки характеризується схильністю до проблематизації норми, до пошуку більш досконалих норм у рамках конкретної програми досягнення цілі. В основі особистісної поведінки лежить не досвід, а ідеал і цінності особистого вдосконалення.

Особистісна поведінка виявляється в спілкуванні, у комунікації, у самовизначенні і починається з модифікації норми, що вимагає інших здібностей.

Розглянуті характеристики особистості людини породжують феномени і механізми індивідуальної, суб'єктивної й особистої реакції на ситуації життєвих утруднень.

Індивідуальна реакція не змінює рівня розвитку людини. У той же час вона знижує прояви вищих психічних механізмів і здібностей. Суб'єктивна реакція веде до появи вищих механізмів типу відповідальності і волі. У суб'єктивній реакції фактором, що активізує, стає норма, її розуміння і прийняття людиною. Здатності в цьому випадку виявляються в залежності від конкретної ситуації. Виникаючі перешкоди в діяльності пізнаються, критично реконструюються, що приводить до знаходження рішення з їхнього подолання за рахунок іншого застосування здібностей. У випадку недостатності здібностей передбачається побудова ситуації надбання відсутньої здатності.

При виконанні рефлексії утруднення реконструюються і визначається норма додаткового процесу вироблення здатності. Після цього людина повертається до реалізації програми свого життя. У різних варіантах суб'єктивного реагування на перешкоди виявляється момент самоуправління і самоорганізації. Слідування власному плану життя (нормі) містить у собі слідування цілі діяльності. Діяльність стає цілеспрямованою. За своїм змістом ціль перестає залежати від динаміки індивідуальних станів. За допомогою механізму рефлексії відбувається самоуправління цілеспрямованої діяльності. Суб'єктивне реагування приводить до самозміни. Воно пов'язано з використанням механізму самовизначення, у якому, відбувається: побудова представлень про себе і свої здібності, порядок їхнього застосування, перебудова представлень про себе і переведення образу майбутнього в ранг цільового представлення і т.п.

Самозміна є частиною життєвого плану (програми). Вона може перетворитися в саморозвиток при примусовому переході з одного типу діяльності і рівня здібностей до іншого типу діяльності і рівню здібностей. Для оцінки проектів самозміни і переростання в саморозвиток необхідне створення системи критеріїв розвитку.

Саморозвиток і самозміна в планах особистісного самовизначення створює феномен вільної людини. Від неї залежать якісні і кількісні характеристики саморозвитку, що включає розвиток діяльності, організму, здібностей, особистості і мислення. В даний час розроблені методологічні підходи до рішення різних задач саморозвитку.