Об’єкти та суб’єкти інформаційних відносин

Суспільні відносини у сфері обігу інформації є різновидом правових відносин, складовими елементами яких є об’єкти та суб’єкти. Об’єктом будь-яких правовідносин, у тому числі й інформаційних, є те, заради чого вони виникають, змінюються чи припиняються. З аналізу ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному можливість «вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію у будь-який спосіб, не заборонений законом», випливає, що в основі інформаційних правовідносин лежать процеси, пов’язані з обігом інформації. Закон України «Про інформацію» конкретизує зміст цих відносин і визначає, що об'єктом інформаційних відносин є інформація, складовимиелементами якої є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

В інформації містяться відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, у державі, у навколишньому середовищі та які можуть зберігатися в будь-якій формі й вигляді. Обов’язковою ознакою інформації є документування або публічне оголошення відомостей про події та явища. Тобто, повідомлення чи відомості, що поширюються різними способами і мають загальносуспільне або індивідуальне значення є об’єктом інформаційного права і порядок їх обігу регулюється відповідними нормами інформаційного законодавства. Зважаючи на особливу здатність інформації до розмноження та розповсюдження, реалізації на ринку послуг різноманітними способами, в окремих нормативно-правових актах конкретизуються її специфічні об’єкти. Із Закону України «Про телекомунікації» випливає, що таким специфічними об’єктами інформаційного права є сигнали, знаки, звуки тощо, а порядок їх обігу регулюється нормами загального та спеціального інформаційного законодавства. Конкретизується об’єкт інформаційного права й в інших нормативних актах, що регулюють специфічні види інформаційних правовідносин.

Особливим об’єктом інформаційного права є публічна інформація, відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях.Специфічним об’єктом інформаційного права є науково-технічна інформація у вигляді будь-яких відомостей чи даних про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Відносини щодо обігу такого об’єкта інформаційного права регулюється Законом України «Про науково-технічну інформацію». Інформація, як об’єкт інформаційного права, може бути і об’єктом цивільного права. У ст. 200 Цивільного кодексу України відтворено визначення інформації, закріплене у Законі України «Про інформацію», а саму інформацію віднесено до нематеріальних благ.

У названих та інших джерелах інформаційного права специфічні види інформації вживаються в якості об’єкту інформаційних правових відносин, які містять відомості про події чи явища, що мали чи мають місце в суспільстві. Такі визначення специфічних видів інформації як об’єкта інформаційного права ґрунтуються на понятійному апараті Закону України «Про інформацію» та інших нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в окремо взятій інформаційній сфері.

Зважаючи на багатогранність об’єкта інформаційних правовідносин законодавство про інформацію визначає декілька суб’єктів права на інформацію. Законом України «Про інформацію» визначено, що суб’єктами інформаційних правовідносин є фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян, суб’єкти владних повноважень.Кожен з цих суб’єктів повинен володіти інформаційною правосуб’єктністю, тобто здатністю мати інформаційні права та нести відповідні інформаційні обов’язки. Змістом інформаційної правосуб’єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Інформаційна правоздатність особи полягає у невідчужуваній юридичній здатності бути носієм відповідних прав та обов’язків, визначених інформаційним законодавством. Наділений правоздатністю суб'єкт інформаційних правовідносин самостійно визначає, які права йому реалізовувати, у які конкретні інформаційні правовідносини йому вступати, але за умови набуття дієздатності. Інформаційна дієздатність– це визначена інформаційним законодавством юридична можливість особи інформаційних правовідносин здійснювати свої інформаційні права й обов'язки, реалізуючи які він здатний бути активним суб’єктом цих відносин. Деліктоздатність, як елемент інформаційної правосуб’єктності, означає обов’язок і можливість суб’єкта інформаційних правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення в інформаційній сфері. Зі змісту нормативного визначення суб’єктів інформаційного права випливає, що суб'єктами інформаційних відносин на міжнародному рівні можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Нормативно визначені суб’єкти інформаційного права умовно поділяються на індивідуальні та колективні. До індивідуальних суб’єктів інформаційного права закон відносить фізичних осіб. Такими фізичними особами можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. В залежності від сфери інформаційної діяльності за фаховим критерієм серед суб’єктів – фізичних осіб виділяють спеціальні суб’єкти інформаційного права. Такими суб’єктами виступають журналісти, оператори, редактори, інші особи, які наділені певними повноваженнями у сфері інформаційної діяльності в силу своєї професії.

Суб’єктами інформаційних правовідносин є юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права, які наділені законодавством України інформаційними правами та обов'язками. Особливості правового статусу юридичної особи, як суб’єкта інформаційного права, формуються в залежності від виду інформаційної діяльності конкретної юридичної особи, напрямки якої визначається законом чи установчими документами. Нормативне визначення такої юридичної особи є загальною категорією, оскільки окремі їх види співпадають з такими суб’єктами інформаційного права, як об’єднання громадян та суб’єкти владних повноважень. Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших. За організаційно-правовою формою громадське об’єднання утворюється як громадська організація або громадська спілка, які можуть здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Такі напрями діяльності громадських об’єднань як здійснення та захист прав та свобод, суспільних інтересів у рівній мірі поширюються на інформаційні відносини, що дає підстави віднесення громадських об’єднань до суб’єктів інформаційного права.

Законодавчо закріплено, що суб’єктом інформаційного права виступають і суб’єкти владних повноважень, тобто юридичні особи публічного права. Законом України «Про інформацію» визначено, що суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Водночас, такими суб’єктами можуть виступати й посадові особи названих органів, які уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі функції. Органи державної влади діють від імені держави, як особливого суб’єкта інформаційних правовідносин і змістом їх інформаційної правосуб'єктності є компетенція як сукупність певних повноважень. Особливість правового статусу держави як суб’єкта інформаційних відносин полягає у тому, що вона, як суб’єкт міжнародного права, вступає у міждержавні відносини, у тому числі й інформаційні, через відповідні органи державної влади, Учасником інформаційних відносин держава стає опосередковано через органи державної влади, інформаційна правосуб’єктність яких визначена законом.

В якості колективних суб’єктів інформаційно-правових відносин – юридичних осіб, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, виступають засоби масової інформації, провайдери інформаційних автоматизованих мереж, статистичні та архівні установи, інші установи, організації та підприємства різної форми власності тощо. Змістом правового статусу суб’єктів інформаційних відносин є наявність у них відповідних прав та обов'язків. Так, основним правом суб’єктів інформаційних відносин є можливість одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом. Таке право охоплює можливість одержувати інформацію про діяльність органів державної влади, діяльність народних депутатів, діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації.

У той же час суб’єкти інформаційних відносин зобов'язані:

Ø поважати інформаційні права інших суб'єктів;

Ø використовувати інформацію згідно з законом або договором ;

Ø забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин (гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації);

Ø забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;

Ø зберігати інформацію в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;

Ø компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.

Таким чином об’єктом інформаційного права виступає інформація в цілому та її окремі складові елементи. Власники, розпорядники, споживачі інформації виступають суб’єктами інформаційних відносин. Порядок обігу інформації та правовий статус суб’єктів інформаційних відносин регулюють норми загального та спеціального інформаційного законодавства.