Адміністративні правовідносини
Що слід розуміти під адміністративними правовідносинами? Це частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб'єктів у сфері державного управління, що веде до виникнення між такими суб'єктами правових зв'язків державно-владного характеру.
Основні ознаки адміністративних правовідносин:
а) вони виникають на основі адміністративно-правових норм;
б)характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єк тами адміністративного права;
в) за змістом включають в себе адміністративні права влад
ного характеру і юридичні обов'язки;
г) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних
або юридичних осіб, організацій і спільностей;
ґ) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.
Групувати адміністративні правовідносини можна за різними підставами:
—залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;
—залежно від дії у часі — довготривалі та короткотривалі;
- за змістом поведінки зобов'язаної сторони — пасивні та активні дії чи бездіяльність;
—залежно від функціонального призначення — регулятивні
й охоронні;
—за галузевою приналежністю — матеріальні та процесуальні;
—за сферами управління окремими галузями — соціально-
культурною, адміністративно-політичною, економічною тощо.
Адміністративні правовідносини мають складну будову і включають такі елементи, як суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.
Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти.
Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади).
Необхідно розрізняти суб'єкт адміністративного права і суб'єкт адміністративних правовідносин. Названі поняття близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права може існувати абстрактно, але ніколи не вступатиме у правовідносини. А от суб'єкти адміністративних правовідносин завжди конкретні. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:
—наявність адміністративно-правової норми, що передбачає
адміністративні права і обов'язки;
—наявність адміністративної правосуб'єктності (праводіє-
здатності);
— наявність адміністративного юридичного факту
Адміністративно-правові норми містяться в джерелах адмі
ністративного права.
Суб'єкти адміністративних правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені і нести юридичну відповідальність за свої дії.
Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:
а) Президент України;
б) державні органи виконавчої влади;
в) державні службовці;
г) громадяни України, іноземці й особи без громадянства;
ґ) система місцевого самоврядування;
д) об'єднання громадян тощо.
592
Глава 16
Основи адміністративного права України
593
Об'єктом адміністративних правовідносин є сама управлінська діяльність у сфері державного управління.
Зміст адміністративних правовідносин характеризується синтезом фактичного та юридичного. Юридичний зміст — це адміністративні суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб'єктів і необхідність відповідних дій зобов'язаних суб'єктів. Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів адміністративних правовідносин, їх діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки сторін.
Зміст адміністративного суб'єктивного права включає такі можливості:
а) діяти відповідно до своїх повноважень;
б) вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;
в) впливати на об'єкт управління;
г) використовувати форми й методи контролю, заохочення
та примусу.
Адміністративні юридичні обов'язки — це закріплена нормами адміністративного права міра необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки суб'єкта, спрямована на задоволення інтересів носія адміністративного суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.
Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності:
а) здійснення певних дій;
б) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам ін
ших осіб;
в) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій
від інших осіб;
г) нести юридичну відповідальність за невиконання чи не
належне виконання передбачених нормою адміністративного
права необхідних варіантів поведінки.
Адміністративні юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що породжують виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:
—за юридичними наслідками — правоутворюючі, правозмі-
нюючі та правоприпиняючі;
—залежно від форми їх прояву — позитивні та негативні;
—за характером дії розрізняють юридичні факти одноразо
вої та безперервної дії;
—за характером дій — активні та пасивні;
—за галузевою ознакою — матеріальні та процесуальні;
—за розподілом прав і обов'язків — односторонні та багато
сторонні;
—за функціями у механізмі правового регулювання — регу
лятивні та охоронні;
—залежно від кількості суб'єктів — прості та складні;
—за наявністю волі — юридичні дії (життєві обставини, що
характеризують вольову поведінку адміністративних суб'єктів, їх
зовнішнє вираження волі та свідомості) та юридичні події (жит
тєві обставини, що виникають, розвиваються і припиняються не
залежно від волі суб'єктів адміністративних правовідносин).
Юридичні дії, у свою чергу, поділяють на правомірні та неправомірні. Правомірні юридичні дії (вчинки та результати діяльності) завжди відповідають нормам адміністративного права (наприклад, подання скарги, звернення організації за реєстрацією, подання проекту документа на експертизу тощо).
Неправомірні юридичні дії — правові аномалії, зловживай ня правом (що не є правопорушенням) та адміністративні правопорушення.
До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу тощо.
Отже, юридичні факти як життєві обставини, що передбачаються нормами адміністративного права, мають велике теоретичне і практичне значення для адміністративних правовідносин.
Таким чином, адміністративні правовідносини мають яскраво виявлений імперативний характер. У той самий час існують і окремі горизонтальні відносини, в тому числі й адміністративно-договірного характеру, які в адміністративному праві мають чітко виражений допоміжний і тимчасовий характер.
§ 6. Адміністративне деліктне право
Адміністративне деліктне право включає в себе розуміння адміністративного правопорушення та його складу і адміністративної відповідальності.
594
Глава 16
Основи адміністративного права України
595
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається бездіяльність або протиправна, винна (умисна або необережна) дія, яка посягає на державний або громадський порядок, суспільну власність, права і свободи людини і громадянина, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
Звідси ознаками адміністративного правопорушення (проступку) є:
а) суспільна небезпечність діяння;
б) протиправність;
в) винність;
г) застосування адміністративного стягнення;
ґ) адміністративна відповідальність.
Суспільна небезпечність діяння в нормах адміністративного деліктного права не називається ознакою адміністративного проступку. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що адмі ністративні правопорушення посягають на конкретні правовід-носини, що охороняються адміністративним законом і спричинюють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку. До осіб, які скоїли адміністративні проступки, вживають заходи державного примусового впливу. Отже, слід зробити висновок про те, що адміністративні проступки є також суспільно небезпечними. При розмежуванні адміністративних проступ ків і кримінальних злочинів ступінь суспільної небезпечності відіграє головну роль.
Протиправність означає, що правопорушення характеризується як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним законодавством. Поняття «діяння» слід розглядати у таких основних значеннях:
—це вольовий акт поведінки людини;
—включає в себе дві сторони поведінки (дію чи бездіяль
ність), обидві з яких порушують чинні норми права;
—в адміністративному законодавстві закріплюється заборо
на такої дії чи зобов'язання активно діяти в необхідному напрямі;
—громадянин не діє там, де це вимагається, або діє там, де це
забороняється (здійснює діяння проти права), наприклад, по
рушує правила адміністративного нагляду або не виконує ви
мог щодо постановки на облік військовозобов'язаних.
Протиправність як ознака адміністративного правопорушення вважається такою, якщо є норма права, яка встановлює певний варіант поведінки, і діяння особи (суб'єкта), яке суперечить припису цієї норми. Причому правові норми, які встановлюють певні правила, можуть бути не тільки адміністративними, а й трудовими, земельними, фінансовими, господарськими, житловими тощо. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення.
Важливою ознакою адміністративного правопорушення є вина. Це психічне (внутрішнє) ставлення суб'єкта до вчинення певного діяння та його наслідків. Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Намір може бути прямим і непрямим, а необережність — самовпевненістю і недбалістю. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку.
За вчинення адміністративного проступку настає ретроспективна адміністративна відповідальність, що полягає у покладанні на винного у вчиненні адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення.
Адміністративне правопорушення (проступок) має свою юридичну модель (склад). Склад адміністративного правопорушення — це передбачена нормами адміністративного права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він включає в себе:
—об'єкт;
—об'єктивну сторону;
—суб'єкт;
—суб'єктивну сторону.
Об'єкт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, які охороняються адміністративним правом і регулюються нормами трудового, цивільного, земельного та фінансового права і за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопору шення можуть бути певні соціальні блага (здоров'я, честь і гідність людини тощо).
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення -це сукупність таких зовнішніх ознак, як діяння (дія чи бездіяльність), протиправні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, що закріплюються нормами права про ад-
596
Глава 16
Основи адміністративного права України
597
міністративні правопорушення, місце, час, обстановка, обставини, способи та засоби вчинення адміністративного правопорушення.
Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути громадяни чи посадові особи, іноземці та особи без громадянства. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, що досягли 16-річного віку Якщо особа віком від 16 до 18 років вчинила адміністративне правопорушення, вона притягується до адміністративної відповідальності на загальних підставах із специфікою, передбаченою Законом України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Посадові особи підлягають відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного та громадського порядку, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе вину, мотив і мету поведінки правопорушника.
Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу адміністративного правопорушення передбачені у відповідних статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративні правопорушення можуть бути класифіковані за різними видами. Існують такі критерії для класифікації:
а) залежно від ступеня суспільної небезпеки виділяють ос
новні та кваліфікаційні склади правопорушень. Більш високий
ступінь суспільної небезпеки діяння характеризують додаткові
ознаки, які прийнято називати кваліфікуючими (наприклад, пов
торність, наявність або можливість настання шкідливих наслід
ків, аварійна ситуація, залишення місця події, вчинення діяння
посадовою особою, грубе порушення правил тощо). Склади пра
вопорушень з такими додатковими ознаками називають квалі
фікуючими, а без таких ознак — основними;
б) залежно від суб'єкта проступку розрізняють особисті (при
ватні) та службові (посадові) правопорушення;
в) залежно від характеру шкоди адміністративні правопору
шення поділяють на матеріальні та формальні. До матеріальних
належать склади правопорушень, де включається матеріальна
шкода (наприклад, знищення лісу через його підпал). У фор
мальних правопорушень настання шкідливих наслідків не ви
магається (наприклад, неявка за викликом до військового комі
саріату);
г) за структурою складу бувають однозначні й альтернатив
ні правопорушення. В однозначних складах чітко вказуються
ознаки правопорушення (наприклад, доведення неповнолітніх
до стану сп'яніння). В альтернативних називають кілька варі
антів ознак правопорушення (наприклад, порушення правил від
криття поліграфічних і штемпельних підприємств, придбання,
збут, використання, облік, зберігання розмножувальної техні
ки, шрифтів і матриць особами, відповідальними за дотрима
ння цих правил відповідно до ст. 189 КУпАП);
ґ) за особливостями конструкції розрізняють описові та блан-кетні склади адміністративних правопорушень. Описові склади цілком розкривають зміст правопорушення (наприклад, завідо-мо неправдивий виклик спеціальних служб за ст. 183 КУпАП). Бланкетні вказують на те, що ознаки проступку встановлені окремими правилами (наприклад, порушення правил охорони й використання пам'яток історії та культури за ст. 92 КУпАП) тощо.
§ 7. Поняття адміністративної відповідальності. Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Адміністративну відповідальність слід розглядати у позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні — це специфічні правовідносини між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкта, що його вчинив, а також по-
598
Глава 16
Основи адміністративного права України
599
кладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення.
Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність:
а) є засобом охорони встановленого правопорядку;
б) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій
адміністративно-правових норм;
в) супроводжується осудом з боку держави правопорушни
ка та правопорушення;
г) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для пра
вопорушника наслідків;
ґ) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах.
До похідних ознак відносять те, що:
—підставою адміністративної відповідальності є не тільки
проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й
порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприк
лад, житлового, трудового, земельного тощо);
—адміністративна відповідальність полягає у застосуванні
до винних адміністративних стягнень;
—право притягати до адміністративної відповідальності на
лежить державним органам та їх посадовим особам;
—існує особливий порядок притягнення до адміністратив
ної відповідальності тощо.
Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).
Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:
—зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба
чення у потерпілого;
—застереження;
—догана або сувора догана;
—передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам,
які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому
колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам
на їх прохання (ст. 24і КУпАП).
§ 8. Адміністративні стягнення: поняття та види
Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:
—попередження — письмове або в іншій формі офіційне за
стереження уповноваженою посадовою особою громадянина про
неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;
—штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника
певної грошової суми на користь держави;
—оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення
чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення,
виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалі
зацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням
витрат на реалізацію вилученого предмета;
—конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи без
посереднім об'єктом адміністративного правопорушення, вияв
ляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього
предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тіль
ки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не пе
редбачено законодавчими актами;
—позбавлення спеціального права, наданого даному гро
мадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне
порушення порядку користування цим правом (стосується
тільки права керувати транспортними засобами та права по
лювання);
—виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з
відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила
адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заро
бітку у власність держави. Виправні роботи призначаються ра
йонним (міським) народним судом (народним суддею);
—адміністративний арешт встановлюється і застосовуєть
ся лише у виключних випадках за окремі види адміністратив-
600
Глава 16
Основи адміністративного права України
601
них правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею).
Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. З КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому.
§ 9. Основи адміністративного процесу
Діяльність виконавчо-розпорядчих органів і посадових осіб постійно потребує розгляду й вирішення щодо конкретних фізичних або юридичних осіб питань управлінського характеру. Таку діяльність називають адміністративними справами. Для вирішення адміністративної справи необхідно застосувати матеріальну адміністративно-правову норму до конкретного індивідуального випадку або конкретної життєвої ситуації. Застосовуються адміністративно-правові норми з додержанням певних, передбачених законодавством процедур (правил). Ці правила закріплюються в нормативно-правових актах як адміністративні процесуальні норми — загальнообов'язкові правила, що регламентують порядок вирішення адміністративних справ різних категорій. Об'єднані в інститути вони утворюють адміністративне процесуальне право.
Вирішення різних адміністративних справ на підставі адміністративних процесуальних норм називається адміністративною процесуальною діяльністю, якою займаються виконавчо-розпорядчі органи та їхні посадові особи. Сукупність адміністративних процесуальних дій (діяльність) у межах конкретної адміністративної справи має назву адміністративного провадження. Однопорядкові групи адміністративних проваджень утворюють різні види проваджень. Так, нормотворчі провадження здійснюються в процесі підготовки й видання нормативних актів управління. Установчі провадження — у процесі створення, реорганізації, ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, а також під час комплектування персоналом організаційних структур у сфері державного уп-
равління. Правозастосовчі провадження є найскладнішою групою адміністративних проваджень. До них належать такі провадження.
—із застосування заходів примусу в державному управлін
ні: а) дисциплінарне провадження; б) провадження у справах
про адміністративні правопорушення; в) провадження із засто
сування заходів матеріального впливу;
—із застосування заходів заохочення і стимулювання в дер
жавному управлінні: а) провадження у справах про нагороджен
ня державними нагородами, відзнаками, грамотами тощо; б) про
вадження у справах про присвоєння почесних та інших звань;
в) провадження у справах про преміювання тощо;
—із реалізації громадянами своїх прав і обов'язків: а) прова
дження за зверненнями громадян; б) провадження із виконан
ня громадянами військового обов'язку; в) провадження із одер
жання громадянами житла тощо;
—із реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:
а) провадження із легалізації юридичних осіб; б) провадження із
виділення юридичним особам кредитів; в) провадження із оформ
лення і видачі юридичним особам ліцензій тощо;
—із здійснення контролю і нагляду (контрольно-наглядові
провадження) та багато інших.
Усі адміністративні провадження складаються з окремих операцій (стадій). Для кожного виду проваджень може бути кілька таких стадій. Здійснюється провадження із адміністративних справ за участю суб'єктів, яких можна поділити на три групи: а) ті, що вирішують справу; б) ті, відносно яких вирішують справу; в) допоміжні учасники процесу.
§ 10. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
Важливе місце в системі суб'єктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП
602
Глава 16
Основи адміністративного права України
603
закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:
—адміністративні комісії при районних державних адмініст
раціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, се
лищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адмі
ністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до
компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною
держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови,
секретаря і членів комісії;
—виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноваже
ні розглядати справи про порушення громадського порядку, пра
вил торгівлі та інші аналогічні порушення;
—місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністра
тивні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом.
Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство,
порушення правил адміністративного нагляду тощо;
—органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспек
цій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розгля
дають справи, віднесені до їх компетенції законодавством. Так,
наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про
порушення громадського порядку, порушення правил паспорт
ної системи, правил прикордонного режиму, правил перебуван
ня в Україні і транзитного проїзду через територію України іно
земних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього ру
ху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил
користування засобами транспорту, правил, спрямованих на за
безпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про не
законний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших па
льно-мастильних матеріалів.
Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.
§ 11. Провадження у справах
про адміністративні правопорушення
Як уже зазначалося, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на певних стадіях. На думку Д. Бахрах, таких стадій чотири, а саме:
—адміністративне розслідування;
—розгляд справи;
—перегляд постанови;
—виконання постанови.
Адміністративне розслідування розпочинається порушенням справи про адміністративне правопорушення. Підставою для порушення справи є вчинення суб'єктом адміністративного правопорушення, яке фіксується у протоколі про адміністративне правопорушення. Останній складає уповноважена посадова особа чи представник громадської організації, чи орган громадської самодіяльності (наприклад народний дружинник).
У протоколі мають бути вказані певні дані: дата та місце його складання; дані про особу, яка склала протокол; дані про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; інші матеріали, необхідні для вирішення справи. Протокол підписує особа, яка його склала, порушник, а за наявності свідків і потерпілих — і ці особи.
Протокол направляється уповноваженому органу (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Протокол не складається у випадках, коли згідно із законодавством адміністративний штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення. На штраф порушнику дають довідку (квитанцію) встановленого зразка.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається, як правило, за місцем його вчинення. Термін вирішення справи встановлюється законодавством. Справа розглядається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Без «винної» особи справа може бути розглянута тільки у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від цієї особи не було клопотання про відкладення справи. Законодавство передбачає також випадки, коли присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов'язкова.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. На цій стадії провадження орган (посадова особа) повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопо-
604
Глава 16
Основи адміністративного права України
605
рушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують чи збільшують провину; чи мав місце матеріальний збиток; чи є підстави для передачі матеріалів справи на розгляд громадських організацій, трудового колективу; інші обставини, які б мали значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) видає постанову у справі.
Постанову у справі оголошують одразу по закінченні розгляду справи особі, що притягнута до відповідальності. Копію цієї постанови протягом трьох днів видають чи надсилають особі, якій вона винесена. Таку саму копію одночасно вручають потерпілому на його прохання.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути опротестована особою, щодо якої вона була винесена, а також потерпілим. Постанова адміністративної комісії, виконкому сільської, селищної ради, державного органу виконавчої влади та посадових осіб може бути оскаржена в районний (міський) суд, рішення якого є кінцевим. Постанови інших органів (посадових осіб) про стягнення адміністративного штрафу оскаржуються у вищому органі чи вищою посадовою особою чи в районному (міському) суді, рішення якого є кінцевим.
Скарга подається протягом десяти днів від дня винесення постанови в адміністративній справі. Подання скарги вчасно зупиняє виконання постанови до її розгляду, за винятком постанови про застосування попередження і адміністративного арешту, а також у випадку стягнення штрафу, який береться на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення і рішення у скарзі можуть бути оскаржені прокурором.
При розгляді скарги чи протесту відповідний орган (посадова особа) перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: постанову залишити без змін, скаргу і протест — без задоволення; відмінити постанову і направити справу на новий розгляд; відмінити постанову і закрити справу; змінити міру стягнення, але щоб не було збільшення її.
Встановлено порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Штраф повинен бути сплачений
порушником не пізніше 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.
Постанову про відшкодовуване вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи видає уповноважений на це орган у порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.
Отже, адміністративне право і законодавство включає норми як матеріального, так і процесуального права. Тому вживаються заходи, аби його систематизувати, особливо кодифікувати, що сприятиме удосконаленню практики застосування норм адміністративного.
Запитання та завдання
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 1671;