Транспортні правовідносини, їх визначення і класифікація.

ПЛАН:

Вступ.

Питання 1. Транспортні правовідносини в Україні. Визначення транспортних

правовідносин.

Питання 2. Класифікація транспортних правовідносин.

Висновки.

Питання 1.Транспортні правовідносини в Україні. Визначення транспортних правовідносин.

Як вже неодноразово було зазначено в попередніх лекційних обговореннях, транспортний комплекс держави визначається певними специфічними рисами, одною із яких є те, що по своїй суті уся транспортна діяльність відбувається тільки у рамках суспільства і обумовлюється змістом суспільних відносин, які здобули специфічну назву “транспортних”.

Така характеристика, безумовно визначає всю специфіку транспортного процесу, бо, по-перше, вона прямо вказує на активний стан (динаміку) цих відносин, а, по-друге, вона надає змоги визначити усі відносини, які відбуваються у сфері транспорту (наприклад, виробничі, організаційні, трудові та інші), під єдиним загальним терміном “транспортних”.

У свою чергу наведене надає змоги вказати на широке коло суспільних відносин, які відбуваються у сфері транспорту, та про необхідність функціонування такого механізму, який би відповідним чином впливав на них, врегульовуючи та упорядковуючи дані відносини.

Як відомо, найоптимальнішим і найефективнішим є відповідний механізм, який побудований на основі правових норм, що регулюють транспортні суспільні відносини, а самі відносини, які врегульовуються відповідними правовими нормами, називаються транспортними правовідносинами.

Проте, така очевидна і зрозуміла на перший погляд картина, несе в собі глибоке змістовне навантаження.

По-перше, транспортні правовідносини являють собою різновид суспільних відносин, які проявляються в транспортній сфері.

Так, ці відносини виникають поміж певними соціальними одиницями (наприклад, особи, трудові колективи та ін.), які вступають в контакти з приводу задоволення через транспорт своїх потреб та інтересів.

По-третє, усім транспортним правовідносинам притаманний вольовий характер, який набуває свого прояву у двох аспектах. Першим аспектом є те, що ці правовідносини виникають і розвиваються на основі державної волі, вираженої нормами права. Другий аспект полягає у тому, що транспортні правовідносини пов’язані із з індивідуальною волею їхніх учасників.

Так, наприклад, держава, за допомогою правових норм, які регулюють перевезення пасажирів, визначає зміст та інші елементи правовідносин в цій області транспортної діяльності.

В той же час особи вже самі вирішують питання щодо вступу в правовідносини, що пов’язані із перевезенням пасажирів.

У даному контексті слід також зазначити, що, порівнюючи ці два аспекти, можна констатувати пріоритетність державної волі над індивідуальною волею учасників транспортних правовідносин.

І, по-четверте, транспортні правовідносини визначаються наявністю взаємного зв’язку між конкретними суб’єктами через їх права, обов’язки, компетенцію, повноваження та відповідальність, які закріплені у відповідних правових нормах.

Очевидно, що вступаючи у транспортні правовідносини відповідні суб’єкти намагаються задовольнити свої потреби чи інтереси шляхом контакту з іншими суб’єктами. У цьому контексті і ті і інші реалізують свої індивідуальні властивості шляхом взаємовпливу один на іншого, самі ж параметри цього взаємовпливу набувають своїх зовнішніх рис через реалізацію відповідних правових статусі цих учасників.

Наведені властивості транспортних правовідносин у своїй сукупності визначають їх, як урегульовану нормами права і забезпечувану державою складну систему взаємозв’язків, що можуть виникати (та виникають) серед необмеженого кола учасників, які у даних відносинах через свою індивідуальну волю реалізують власні потреби та інтереси.

У свою чергу таке визначення обумовлює наповнення транспортних правовідносин відповідним змістом, який передбачає єдину цілісну конструкцію даних правовідносин та їх чіткий, вичерпний елементний склад.

Так, складовими елементами транспортних правовідносин є:

1. Суб’єкти транспортних правовідносин. Фактично, суб’єктами є усі особи, які приймають участь у цих правовідносинах.

2. Об’єкт транспортних правовідносин – це те, з приводу чого відбувається діяльність відповідних суб’єктів. Іншими словами, об’єкт – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких об’єкти вступають у транспортні правовідносини.

3. Зміст транспортних правовідносин – це зафіксовані у нормах транспортного права суб’єктивні права та обов’язки їх учасників. Фактично саме через зміст визначається порядок взаємостосунків між учасниками транспортних правовідносин.

Необхідно зазначити, що в юридичній літературі із загальноправової тематики зміст правовідносин кваліфікується на простий та складний. Без перебільшення можна казати, що така схема у повній мірі застосовується і для транспортних правовідносин.

Так, для простих, одному учаснику транспортних правовідносин належить суб’єктивне юридичне право, а за іншим закріплений суб’єктивний юридичний обов’язок.

Наприклад, у сфері морських перевезень вантажів відправник має право за своїм бажанням отримати кілька примірників коносамента, а перевізник зобов’язаний їх видати відправнику.

У свою чергу, в транспортних правовідносинах із складною структурою їх учасники одночасно володіють один відносно іншого декількома суб’єктивними правами та обов’язками.

Наприклад, у сфері пасажирських перевезень пасажир має право на якісне, безпечне перевезення і зобов’язаний дотримуватись вимог тих правил, які встановлені на транспорті, що здійснює перевезення. У свою чергу перевізник зобов’язаний виконати якісне і безпечне перевезення пасажира та має право вимагати від останнього дотримання тих правил, які встановлені на транспорті, що здійснює дане перевезення.

Іншим, вагомим чинником у структурі змісту транспортних правовідносин, є суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.

Під суб’єктивними правами можна розуміти гарантовану законом міру можливої (або дозволеної) поведінки учасника для задоволення його власних інтересів.

Наприклад, при виконанні завдання на політ кожний член екіпажу має право відмовитися від його виконання, якщо на його думку, є аргументоване побоювання за благополучне завершення польоту (ст. 36 ПК України).

У свою чергу до ознак суб’єктивного юридичного права можна віднести:

- можливість певної поведінки;

- виникає і існує в транспортних правовідносинах;

- є мірою можливої поведінки, рамки якої учаснику транспортних

правовідносин порушувати не дозволяється;

- встановлюється юридичними нормами;

- забезпечується державою;

- визначається домаганням – тобто за носієм суб’єктивного права

закріплюється можливість завершення до відповідного компетентного органу щодо захисту порушеного або спірного права з тим, щоб примусити іншого учасника транспортних правовідносин виконати свій обов’язок. Наприклад, судно, стосовно якого виникли морські вимоги з приводу майнових права на це судно, може бути арештоване за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії (ст. ст. 41, 42 КТМ України).

Поряд із суб’єктивними правами учасники транспортних правовідносин також наділяються юридичними обов’язками.

Під юридичними обов’язками можна розуміти встановлену законом і забезпечувану державою міру належної (або вимагаємої) поведінки учасника транспортних правовідносин для задоволення інтересів тої сторони, яка в цих відносинах визнається носієм суб’єктивного юридичного права.

Наприклад, згідно із ст. 103 Повітряного кодексу України на повітряного перевізника покладено обов’язок страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирами.

Ознаками суб’єктивних юридичних обов’язків є:

- необхідність визначеної поведінки;

- існує лише в транспортних правовідносинах;

- є мірою належної поведінки;

- існує лише у відповідності з суб’єктивним юридичним правом;

- встановлюється юридичними нормами;

- забезпечується державою.

Висновки по питанню.

Питання 2.Класифікація транспортних правовідносин.

2.1. Основні положення, які були викладені в попередньому питанні, дають змоги стверджувати, що транспортні правовідносини охоплюють широкий спектр взаємних сосунків між усіма учасниками транспортного процесу і характеризуються кількісним розмаїттям та багатоплановістю.

Це, у свою чергу, обумовлює необхідність класифікації транспортних правовідносин. Така класифікація дозволяє краще зрозуміти їх характер, суть та особливість, які проявляються у процесі реалізації норм транспортного права.

1. Так, у залежності від кількості суб’єктів їх можна класифікувати на:

- прості (ті, що відбуваються між двома суб’єктами);

- складні (ті, що відбуваються поміж трьома і більше суб’єктами).

Наприклад, простими є такі правовідносини, що відбуваються між перевізником та пасажиром. Складними ж правовідносинами є, наприклад, ті, що пов’язані із морським агентуванням (Глава 5 КТМ України), коли морський агент допомагає капітану судна у налагодженні контактів зі службами порту (ст. 117).

2. Залежно від волевиявлення сторін транспортні правовідносини можна класифікувати на:

- договірні (виявляється воля обох сторін);

- управлінські (достатньо виявлені волі одної (уповноваженої) сторони).

Так, наприклад, до договірних можна віднести згадуваний вище договір перевезення пасажира. Прикладом управлінських є положення, які визначені в ст. 89 КТМ України. Згідно з приписами даної статті розпорядження капітана морського порту з питань безпеки мореплавства і порядку в порту, що входять до його компетенції, обов’язкові для всіх суден, які перебувають в акваторії морського порту.

3. За строком дії:

- короткочасні;

- довгострокові.

До короткочасних, наприклад, можна віднести ті відносини, які пов’язані із лоцманським проведенням суден з метою забезпечення безпеки мореплавства на підходах до морських портів (ст. 92 КТМ України). Прикладом довгострокових можна назвати положення, визначені в ст. 128 КТМ України, коли у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів перевізник і вантажовласник можуть укладати довготермінові договори про організацію морських перевезень.

4. За ступенем визначеності суб’єктів:

- відносні (коли точно визначені усі учасники, а також їх права та

обов’язки);

- абсолютні (визначена лише одна сторона, як носій відповідних

суб’єктивних прав, а усі інші повинні стримуватися від порушення його прав та інтересів).

Прикладом відносних можна назвати правовідносини, які виникають із договору перевезення. До абсолютних можна віднести визначення власника судна згідно із ст. 20 КТМ України. Так, під власником судна розуміється суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Таким чином наведене надає змоги деталізувати транспортні правовідносини та визначити їх класифікацію за відповідними предметними властивостями.

2.2. Юридичні факти.

Необхідно зазначити, що розгляд транспортних правовідносин був би неповним, якщо б в даному лекційному обговоренні не були розглянуті юридичні факти.

Юридичні факти – це ті конкретні життєві обставини, з якими норми транспортного права пов’язують виникнення, зміну або припинення транспортних правовідносин.

У свою чергу такі обставини фіксуються в гіпотезах норм транспортного права.

В транспортному праві юридичні факти, набувши своєї визначеності у відповідних нормах права, диференціюються за певною видовою ознакою, що надає змоги їх певним чином диференціювати.

1. За юридичними наслідками:

– правостворюючі - з цими юридичними фактами норми права пов’язують

виникнення транспортних правовідносин (наприклад, національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні та одержанням права плавання під державним прапором України (ст. 32 КТМ України));

- правозмінюючі – з цими юридичними фактами норми права пов’язують зміну транспортних правовідносин (наприклад, при передачі власником українського судна за бербоут-чартером цього судна іноземній фізичній або юридичній особі, то за певних процедур це судно може тимчасово втратити право плавання під Державним прапором України (ст. 34 КТМ України));

- правоприпиняючі – з цими юридичними фактами норми права пов’язують припинення транспортних правовідносин (наприклад, у разі визнання судна непридатним для подальшої експлуатації і ремонту це судно виключається з Державного суднового реєстру України або Суднової книги України (ст. 29 КТМ УКраїни)).

2. Види юридичних фактів за вольовою ознакою.

- дії – тобто така вольова поведінка суб’єктів права, із якою пов’язане виникнення, зміна або припинення транспортних правовідносин (наприклад, прийняття командиром цивільного повітряного судна остаточного рішення про виліт, політ і посадку даного судна (ст. 38 ПК України);

- події – це ті юридичні факти, які виникають, змінюються або припиняються незалежно від волі людей (поза їх волею) (наприклад, настання несприятливих метеорологічних умов, внаслідок яких повітряний перевізник прострочив у доставці вантажу (ст. 94 ПК України)).

Наведена класифікація є основною в системі юридичних фактів на транспорті і в достатній мірі визначає їх юридичну характеристику.

2.3. Види суб’єктів транспортних правовідносин.

Суб’єкти транспортних правовідносин входять до їх складу, як ключові елементи, що наділені відповідним правовим статусом і вступають в відносини з метою задоволення і реалізації власних потреб та інтересів.

У свою чергу аналіз діяльності відповідних суб’єктів в галузі транспорту надає змоги вказати на максимально широке коло даних учасників.

Це, безумовно, передбачає видову класифікацію суб’єктів транспортних правовідносин.

Види суб’єктів транспортних правовідносин:

1. Фізичні особи:

- громадяни України;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства;

- особи з подвійним громадянством.

Наприклад, згідно із вимогами ст. 53 КТМ України капітан судна, зареєстрованого у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України може бути тільки громадянином України. У свою чергу інші члени екіпажу такого судна можуть бути громадянами будь-якої держави.

2. Юридичні особи (колективні суб’єкти):

- підприємства, установи, організації;

- державні органи та органи місцевого самоврядування;

- суспільні об’єднання (наприклад, профспілкові організації).

3. Держава і її структурні одиниці:

- держава (наприклад, поширення на українське судно юрисдикції України

(ст. 32 КТМ України);

- державне утворення – Автономна Республіка Крим (наприклад, згідно зі

ст. 138 Конституції України до відання Автономної Республіки Крим відноситься управління майном, що їй належить. Відповідно, транспортне майно, що належить АРК, відноситься до відання Автономної Республіки Крим).

- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище).

4. Соціальні спільноти – народ, нація та ін.

Наприклад, відповідно ст. 6 Водного кодексу України води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Поряд із видовою диференціацією важливою характеристикою, яка визначає предметні властивості суб’єктів транспортних правовідносин є їх правосуб’єктність.

Для фізичних осіб правосуб’єктність складається із:

- правоздатності;

- дієздатності;

- деліктоздатності.

Для інших суб’єктів транспортних правовідносин правосуб’єктність складається із:

- правоздатності;

- дієздатності.

Студентам пропонується самостійно опанувати ці категорії і визначитися з їх властивостями в галузі транспорту.

2.4. Особливості регулювання транспортних правовідносин за участю іноземного елемента.

Необхідно зазначити, що з моменту здобуття незалежності Україна активно і цілеспрямовано інтегрується до світової спільноти.

Не оминає цей процес і транспортну галузь, причому в цій галузі він набуває особливої динаміки і розвитку, що пов’язано із “інтернаціональним” характером транспорту. У свою чергу такий характер передбачає неможливість функціонування транспорту лише в межах національних рамок і обумовлює його спрямованість на міжнародну співпрацю.

Наведене, безперечно, передбачає те, що в такій схемі виникають ситуації коли в транспортних правовідносинах за участю Українських суб’єктів, також беруть участь суб’єкти іноземні, а саме відносини вважаються опосередкованими іноземним елементом.

Проте така схема ускладнює відповідні відносини і передбачає особливий механізм їх правового регулювання.

В транспортному праві України передбачено наступні способи регулювання відносин опосередкованих “іноземним елементом”:

1). Регулювання за допомогою норм прямої дії. Предметною властивістю даних норм є те, що в них вістю даних нори є те, що в них вирішуються ті питання, які з точки зору держави, яка встановлює норму, не можуть залежати від норм іноземного закону. Такі норми виключають можливість застосування іноземного права для вирішення відповідного питання і роблять безпідставною постановку в цій частині колізійної проблеми.

Прикладом таких норм є вимоги ст. 234 КТМ України, за якою буксирування між портами України може здійснюватися виключно суднами під прапором України. Фактично, ця стаття виключає можливість буксирування між портами України суднами під іноземним прапором.

2). Надання в нормах “автономії волі”. В цьому випадку внутрішньодержавним правом учасником транспортних правовідносин, ускладнених “іноземним елементом”, надається можливість за погодженням сторін обрати між собою те чи інше національне право для регулювання своїх взаємовідносин.

Прикладом дії таких норм є ст. 8 КТМ України, за якою майновий спір, пов’язаний з торговельним мореплавством, у якому бере участь іноземна юридична або фізична особа, може бути за згодою сторін передано на розгляд іноземного суду або арбітражу.

3). Колізійні норми – це сукупність правових норм, які містяться у національному праві (транспортному) і мають відсилочний характер. Вони складаються з вказівок (випадки застосування цих норм) та прив’язки, яка називає законодавство, що підлягає застосуванню.

Особливе поширення колізійні норми здобули в кодексі торговельного мореплавства України, де с. 14 називається “Колізійні норми”.

Наприклад, згідно з цією статтею Правила КТМ України застосовуються у главі 1 “Межі відповідальності судовласника” розділу Х – до судовласників, судна яких плавають під Державним прапором України. У свою чергу межі відповідальності судновласника, судно якого плаває під прапором іноземної держави, регулюються законом держави, під прапором якої плаває це судно.

Висновки по питанню.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

7. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.01 року // Відомості Верховної Ради України - 2001, - N 22, - Ст.105.

8. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України -1999, - N 20-21, - Ст.190.

9. Закон України “Про місцеве самоврядування в України” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України - 1997, - N 24, - Ст.170.

10. Повітряний Кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України, - 2011, - N 48-49, - Ст.536.

11. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. —1995. — № 47-52. — Ст. 349.

12. Водний Кодекс України, від 06.06.1995 № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України, - 1995, - N 24, - Ст.189.

Книжкові видання:

4. Бондар В. В. Правовий режим земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів в Україні: монографія / В. В. Бондар; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К. : Юрид. думка, 2009. - 160 с.

5. Галімшина Г. В. Державний контроль на автомобільному транспорті в Україні: проблеми теорії та практики: монографія / Г. В. Галімшина, О. В. Саєнко; Донец. ун-т економіки та права. - Донецьк, 2011. - 166 с.

6. Лебедєва Т. М. Правовий режим земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства: проблеми та шляхи вирішення: монографія / Т. М. Лебедєва; ред.: М. В. Шульга; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О.Гончара. - Х. : ФІНН, 2009. - 192 с.