Наука транспортного права, її властивості та атрибути.

План

Вступ.

Питання 1. Транспортне право України та його властивості.

Питання 2. Атрибути транспортного права України.

Висновки.

Вступ.

Питання 1. Транспортне право України та його властивості.

У попередній темі навчальної дисципліни “Транспортне право” було розкрито основні властивості транспортного комплексу держави та визначено базові параметри його складових елементів. Це, у свою чергу, надало змоги з’ясувати такий факт, що транспорт являється потужною складовою частиною суспільного виробництва і призваний задовольняти його потреби та потреби населення у перевезеннях.

Проте, вирішення цієї задачі можливе лише за умов належної впорядкованості усіх процесів, які відбуваються в транспортному середовищі. Звісна річ, вирішення цієї задачі не тільки вкрай важливе але і надто складне що, у свою чергу, пояснюється:

- перенасиченням транспорту нормами з технічним змістом;

- його потужна видова характеристика, де кожний із видів транспорту здатен самостійно виконати усі задачі, які постають перед ним в відповідній сфері транспортної діяльності;

- активне проникнення в транспортну сферу соціальних, майнових, трудових, організаційних та багатьох інших відносин;

- та деякі інші властивості.

Ці властивості, безперечно, ускладнюють механізм упорядкування транспорту і передбачають введення в його роботу таких універсальних і чинників, які б найефективнішим образом врегульовували усі процеси, які відбуваються у сфері транспорту.

Таким, універсальним чинником є право. Лише право здатне глибоко проникнути в найпотаємніші ділянки міжлюдських стосунків, визначити їх природу і зміст, змоделювати, запрограмувати та розробити найбільш дієвий механізм регулювання даних стосунків.

Усі ці властивості права можуть бути запроваджені і в транспортне середовище.

На теперішній час така конструкція набула свого широкого виразу в сфері транспорту і визначається специфічним поняттям “транспортне право України”.

У свою чергу транспортне право характеризується певною специфікою, а історія його розвитку та існування передбачають необхідність глибокого дослідження транспортного права.

Так, щодо визначення транспортного права, то під ним розуміється сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері транспорту. Таке, загальне визначення транспортного права нами вважається найбільш змістовним і оптимальним.

Слід зазначити, що питання визначення поняття транспортного права є досить складним і, за деяких думок вітчизняних та зарубіжних науковців, досить дискусійним. Це, у свою чергу, серйозно пов’язано із відокремленням транспортного права в самостійну юридичну галузь. Традиційно склалося так, що відокремлення галузей права в основному відбувається по предмету і методу правового регулювання, причому поява нової галузі права можлива лише за умови визначення загальних положень, які відображають єдиний порядок регулювання суспільних відносин, характерних тільки для цієї галузі права. Даний підхід повинен бути закладеним в основу визначення транспортного права, як самостійної галузі права. Також, необхідними елементами, які обов’язково повинні бути закладеними в цю юридичну схему, вважаються ті риси, завдяки яким можна розрізняти різні галузі права.

По-перше, одною із таких рис є те, що сфері транспорту існують такі категорії, які найбільш оптимально можуть бути врегульованими тільки нормами транспортного права і ніякими іншими.

Наприклад, дійсне уявлення про такі категорії, як “капітан судна”, “залізниця”, “комерційний акт” та про велику кількість інших – можна здобути лише у контексті транспортного права. Намагання ж застосувати положення інших галузей права (наприклад, цивільного, трудового, адміністративного ) суттєво звужує їх юридичний зміст.

По-друге, про самостійність транспортного права вказує той факт, що воно посідає відповідне місце в системі юридичних наук і перебуває в активних взаємовідносинах з іншими галузями права.

Наприклад, для врятування господарської діяльності в галузі транспорту, транспортне право активно впроваджує комплекс правових норм, визначених наукою “господарське право”, або, для визначення усіх властивостей перевізного процесу, транспортне право активно використовує ті положення цивільного права, які пов’язані із договором перевезення. Іншим моментом в цьому контексті можна назвати те, що кримінальне право, визначаючи суспільно-небезпечні діяння в галузі транспорту та захищаючи відповідні суспільні відносини від злочинних посягань, фактично спрямовує свій вплив на ту юридичну конструкцію, яка розроблена, оформлена і визначена саме в транспортному праві.

По-третє, про самостійність транспортного права вказує і те, що йому, як і іншій правовій науці, притаманний весь комплекс відповідних атрибутів. Такими атрибутами є: предмет, методи, функції, принципи, норми, інститути та джерела транспортного права.

По-четверте, до тих ознак, які вказують на самостійність даної юридичної науки, можна віднести і значний масив “транспортних” законів та підзаконних актів.

Наведене ще раз підтверджує те, що існування транспортного права України, як самостійної галузі права, визначається самою об’єктивною необхідністю його перебування відповідному статусі.

Наприклад, відсутність самостійної галузі “транспортного права” за радянських часів призвело до серйозних негативних наслідків:

- воно залишається на узбіччі юридичної науки в той час, як динаміки розвитку здобували провідні, базові галузі права;

- диспропорція між рівнем розвитку транспортних суспільних відносин та транспортного права призвела до стримування тих процесів, які відбуваються в транспортному середовищі, що особливо помітно проявилася в епоху кризового стану вітчизняної економіки.

Висновки по питанню.

Питання 2. Атрибути транспортного права України.

2.1. Якщо наблизитись до з’ясування предмета транспортного права у його загальному розумінні, то очевидно, що під ним можна розуміти те коло питань, яке дана наука вивчає.

Саме томупредметом транспортного права є сам транспортний процес, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування транспорту, як специфічного суспільного явища.

Ці закономірності розглядаються в нерозривному зв’язку із законами розвитку суспільства, тому можна казати про те, що предметом транспортного права є також вивчення загальних і специфічних закономірностей розвитку суспільства в тій мірі, в якій вони впливають на розвиток транспорту та транспортного процесу в цілому. Очевидно, що предмет науки транспортного права не може бути постійним і незмінним. Йому притаманний характер постійного розвитку; предмет транспортного права вдосконалюється; до сфери наукового пізнання залучаються нові явища і тим самим йде постійне здобуття нових знань про всі сторони транспортного процесу.

В той же час вирішите усі названі питання і дати найбільш конкретну відповідь щодо досліджуваного явища можливо лише за допомогою специфічних прийомів, способів та операцій, які в юридичній науці здобули свого визначення у вигляді методів транспортного права.

Так під методами транспортного права можна розуміти сукупність прийомів, способів і операцій практичного та теоретичного засвоєння транспорту, як специфічного суспільного явища. Метод транспортного права є вихідною базисною категорією методології, яка являє собою науку про методи транспортного права – складне утворення, що характеризує систему різних методологічних рівнів, систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення транспортно-правових явищ.

Розглянемо основні методи транспортного права.

Порівняльний метод. Він дає змогу вивчати транспортно-правові явища, порівнюючи їх, визначаючи їх подібність, тотожність або різність як на національному рівні, так і на рівні різних країн. Так за допомогою порівняння можна пізнати одиничне, особливе і загальне в транспортно-правових явищах. Слід зазначити, що науковості порівняння набуває лише тоді, коли порівнюються типові факти, а випадкові виключаються з цього процесу; тут повинні враховуватися конкретні обставини та взаємозв’язок між ними; причини виникнення і динаміка розвитку відношень.

Статистичний метод. Його призначенням є вивчення кількісних показників і їхніх змін у транспортно-правовому процесі, обробка отриманих результатів для наукових і практичних цілей.

Спеціально-юридичний метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, які стосуються транспортної сфери тощо. Даний метод надає допомогу встановлювати зовнішні ознаки транспортно-правових явищ, виробляти не тільки поняття але і їхнє формулювання. Завданням даного методу є аналіз змісту чинного законодавства, яке стосується транспорту, та практики застосування цього законодавства державними органами.

Історичний метод. Суть даного методу полягає в тому, що транспортно-правові явища вивчаються у контексті їх історичного розвитку.

Метод аналізу. Забезпечується вивчення юридичних особливостей транспортно-правових явищ, провадиться їх класифікація, просліджується взаємозв’язок з іншими явищами суспільного життя.

Одною з основних категорій транспортного права є його функції. Саме через них проявляються зміст і сутність транспортного права, завдання і мета цієї юридичної науки. У такому контексті під функціями транспортного права розуміються основні напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст, соціальне призначення транспортного права, його завдання і мету в системі правових наук.

Можна виділити наступні функції транспортного права:

Евристична – наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку транспорту і транспортного права. Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого та подивитися у майбутнє.

Онтологічна – цій функції властиве те, що вона призначена пізнати транспортно-правові явища, тобто здійснити дослідження предмета транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.

Прогностична – охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука “Транспортне право” визначає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.

Комунікативна – дає змогу вирішити такий момент, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук та навпаки.

Системоутворююча – визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук та зазначає певну побудову самого транспортного права, як системи.

Даний перелік функцій не є невичерпним, функцій значно більше й вони знаходять свій вираз і в інших правових науках, що, у свою чергу, є істотним для загальноправової науки. Але в транспортному праві ці функції знаходять свій особистий вираз, обумовлений сутністю науки “Транспортне право”.

З’ясування транспортного права не можливе без роз’яснення його принципів. Принципи транспортного права це об’єктивно притаманні праву вихідні засади, керівні ідеї і вимоги, яким притаманні універсальність й загальна значущість і які відображають суттєві положення транспортного права. Сутність принципів полягає в тому, що вони виражають основу організації і діяльності у сфері транспорту, визначають сутність складних взаємовідносин усередині цієї системи. Іншими словами, принципи надають транспортній сфері правову стабільність і стійкість. До принципів транспортного права можна віднести:

Принцип відповідальності. Сутність цього принципу полягає в тому, що за невиконання чи неналежне виконання обов’язків усі учасники транспортного процесу несуть юридичну відповідальність.

Принцип законності. Він полягає в тому, що кожний суб’єкт – учасник транспортного процесу діяв у межах наданих йому прав, виконував би передбачені обв’язки, суворо керувався б приписами законів й інших нормативних актів.

Принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об’єктивного закону свідомо цілеспрямовану діяльність щодо визначення пропорцій розвитку в галузі транспорту і на їх основі розробку та затвердження планів, а також доведення цих планів до виконавців.

Принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

2.2. При визначенні транспортного права, як цілісної галузі, що має складне утворення, ми не можемо обійти увагою такої первинної його категорії, якою є норма транспортного права. Така норма є передумовою існування транспортного права, її слід розглядати, насамперед, первинний фактор усієї транспортної правової системи.

Норма транспортного права – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється і санкціонується державою в якості регулятора суспільних відносин, та забезпечується усіма заходами державного впливу.

В свою чергу, нормі транспортного права притаманні певні специфічні ознаки:

1. Правило поведінки регулятивного характеру і призвано впливати на відповідні суспільні відносини.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки, тобто норма права є вихідною від держави і повинна сприйматися, як керівництво до дій, що не підлягає обговоренню з точки зору доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру, бо норма транспортного права носить не персоніфікований характер і розповсюджується на учасників усіх тих відносин, які регулюються даною нормою.

4. Формальна визначеність правила поведінки полягає в тому, що норма транспортного права завжди існує і закріплюється в законах та інших нормативно-правових актах.

5. Норма транспортного права приймається у суворо встановленому порядку уповноваженими не це державними органами у відповідності з їх компетенцією.

6. Правило поведінки, яке забезпечується усіма заходами державного впливу, в тому числі і примусу. Так, наприклад, реалізація норм транспортного права забезпечується, з одного боку створенням державою реальних умов, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з іншого – засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливого застосування санкцій у разі невиконання вимог норми транспортного права.

Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм на види, яку можна диференціювати за наступними напрямами:

А) за функціональною спрямованістю (регулятивні і охоронні). Регулятивні – це такі норми, які встановлюють юридичні права і обов’язки суб’єктів транспортних відносин, розраховані на правомірну поведінку і, як правило, не містять у собі санкцій. Охоронні – це такі норми, які передбачають державний примус за вчинення правопорушення і містять у собі відповідні санкції.

Б) за предметом регулювання (матеріальні і процесуальні). Матеріальні – це такі норми, з допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення порядку утворення транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу суб’єктів транспортних правовідносин. Процесуальні – це такі норми, які встановлюють процедуру здійснення прав і обов’язків учасниками транспортних відносин.

В) за формою (характером) припису (зобов’язуючі, забороняючі, дозволяючі, заохочувальні, рекомендаційні). Зобов’язуючі – це такі норми, які містять юридично владний припис щодо обов’язкового вчинення відповідних дій, передбачених тією чи іншою нормою. Забороняючі – це такі норми, які містять юридично владні приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій, передбачених відповідною нормою. Дозволяючі - це такі норми, які надають право діяти на власний розсуд у межах юридичного владного припису. Заохочувальні – це такі норми, які стимулюють відповідні дії суб’єктів транспортних відносин. Рекомендаційні – це такі норми, які містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин.

Г) За межею дії (за простором, за часом, за суб’єктами):

- за простором - загальнодержавні, регіональні, місцеві;

- за часом – безстрокові, строкові, разові;

- за суб’єктами - норми транспортного права регулюють діяльність у сфері транспортних відносин фізичних осіб, юридичних осіб та соціальних спільнот.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм транспортного права, що вказує як на творчий процес у цій сфері, так і на значний масив даних, який потрібно охопити.

Слід зазначити, що більш глибокому і повному визначенні змісту норми транспортного права сприяє розкриття її структури.Підструктурою норм транспортного права можна розуміти їх внутрішню побудову, розподіл цих норм на складові частини і зв’язок цих частин поміж собою.

У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі транспортного права.

Гіпотеза – це частина норми транспортного права, у якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція – це частина норми транспортного права, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб’єкти – учасники транспортних суспільних відносин.

Санкція – це частина норми транспортного права, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають через порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначеної в гіпотезі.

Для прикладу відносно структури транспортної правової норми можна зазначити таке: згідно з діючими правилами пасажир при проїзді в пасажирському поїзді зобов’язаний сплатити вартість проїзду та придбати квиток. Якщо він їде без квитка, то з нього стягується штраф.

Гіпотезою у цьому випадку буде вказівка на ті обставини, за якими з’являється обов’язок пасажира сплатити проїзд і придбати квиток, а саме при проїзді в пасажирському поїзді.

Диспозиція у даному випадку – це вказівка на відповідний обов’язок пасажира придбати квиток.

Санкція – це встановлені правовою нормою заходи стягнення, що застосовуються до пасажира, який не сплатив свій проїзд (штраф за безквитковий проїзд).

Крім норм іншим невід’ємним атрибутом в транспортному праві є інститути транспортного права. Під інститутом транспортного права слід розуміти організаційну побудову транспортних правових норм у такі цілісні групи, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини в сфері транспорту.

На теперішній час в транспортному праві існують наступні інститути:

- інститут залізничного транспортного права;

- інститут авіаційного транспортного права;

- інститут автомобільного транспортного права;

- інститут водного (морського і річкового) транспортного права;

- інститут трубопровідного транспортного права.

Наведене, у свою чергу, надає змоги стверджувати, що об’єднання норм транспортного права у відповідні інститути відбувається за виробничими ознаками. Це є специфікою, притаманною саме для транспортного права.

В той же час слід зазначити, що не всі норми транспортного права увійшли до відповідних інститутів. Наприклад, це стосується норм, які регулюють відносини у сфері відомчого транспорту.

На це випадок існує логічне пояснення;

По-перше, це пояснюється тим, що транспортне право і транспорт перебувають у процесі постійного розвитку, причому цей процес для різних ланок неоднаковий. Це в певній мірі призводить до того, частина норм транспортного права вже сформувалася у відповідні інститути, а частина поки ще ні. Наприклад, не випадковий той час, коли із розвитком муніципального та інших галузей права буде сформований інститут транспортного права, пов’язаний із відносинами у сфері міського транспорту.

І, по-друге, в сфері транспорту мають місце такі відносини, які носять “вузький” локальний характер, і передбачають своє існування саме у такому вимірі. Наприклад, це стосується вище згадуваного відомчого транспорту. У такому контексті немає необхідності і ніколи не відбудеться об’єднання відповідних правових норм в інститут транспортного права.

Проте у контексті наведеного слід зазначити, що названі суспільні відносини все ж таки мають специфічний однорідний характер і врегульовуються сукупністю правових норм. Для визначення такого об’єднання можна застосувати термін нашарування правових норм, який за радянських часів був введений вченими-юристами з транспортної тематики для визначення специфічності транспортного права при неможливості апелювати до нього, як до самостійної галузі права.

Висновки по питанню.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Закон України “Про залізничний транспорт” від 4.07.96 року // Відомості Верховної Ради України -1996, - N 40, - Ст. 183.

2. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.01 року // Відомості Верховної Ради України - 2001, - N 22, - Ст.105.

3. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України -1999, - N 20-21, - Ст.190.

4. Закон України “Про місцеве самоврядування в України” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України - 1997, - N 24, - Ст.170.

5. Повітряний Кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України, - 2011, - N 48-49, - Ст.536.

6. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. —1995. — № 47-52. — Ст. 349.

Книжкові видання:

7. Вовк Світлана Олександрівна. Транспортне право та митні операції [Текст] : метод. рек. до організації самост. роботи студ. спец. "Професійне навчання" / С. О. Вовк ; Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра політології та правознавства. - Луганськ : Альма-матер, 2008. - 43 с.

8. Булгакова Ірина Валеріївна. Транспортне право України [Текст] : підручник / Булгакова І. В., Клепікова О. В. - К. : Прецедент, 2011. - 344 с.

9. Транспортне право України: судова практика [Текст] : навч. посіб. / Луканін О. В. [та ін.] ; за ред. М. Л. Шелухіна. - Донецьк : Ноулидж, Донец. від-ня, 2011. - 354 с.

10. Транспортне право [Текст] : хрестоматія з курсу : [навч. посіб.] / Одес. нац. мор. акад. ; [уклад. Б. В. Бабін]. - О. : Букаєв Вадим Вікторович, 2013. - 331 с.