Лекція 5

Державне управління в галузі транспорту. Правовий статус

Суб’єктів управління.

План:

Вступ.

Питання 1. Державне управління в галузі транспорту.

Питання 2. Правовий статус суб’єктів управління.

Висновки.

Вступ.

Питання 1. Державне управління в галузі транспорту.

Транспорт, як галузь економіки, являє собою таку систему організації суспільного виробництва, яка заснована на єдності його елементів, і включає в себе установи, підприємства, фірми, цілісні комплекси та інші виробничі об’єкти. Усі вони, в принципі, характеризуються однорідністю виконуваних операцій та подібністю технологічних циклів і у своїй сукупності утворюють галузь економіки – транспорт, який може ефективно виконувати покладені на нього завдання лише за умов відповідної сформованості та упорядкованості його конструкції, а також відповідного його спрямування на забезпечення потреб населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Іншими словами, врегулювання та упорядкування роботи транспорту та тих відносин, які відбуваються в його середовищі, з метою надання їм конкретної спрямованості та динамізму є передумовою ефективного функціонування даної галузі суспільного виробництва.

В цьому контексті, безумовно, основним чинником, який суттєво впливає на виконання транспортом покладених функцій, є державне управління в галузі транспорту.

Термін “державне управління” широко використовується у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, а також в законодавстві України та багатьох інших держав.

В той же час слід зазначити, що державному управлінню притаманні складність та специфічність, які усувають можливість викласти основи державного управління у контексті даного лекційного обговорення.

Саме тому основний ракурс цього обговорення буде спрямований на державне управління транспортом, як відповідну виконавчо-розпорядчу діяльність компетентних суб’єктів.

У такому контексті необхідно зазначити, що управління транспортом не є виключною функцією виконавчого апарату держави. В цьому процесі приймають активну участь і інші суб’єкти єдиної державної влади (наприклад, законодавчі органи держави). Проте, особливість даного моменту полягає у тому, що головною в природі управлінського впливу є не стільки прийняття відповідних рішень (наприклад, законів), скільки їх реалізація, тобто суворе проведення в реальне життя тих юридично-владних вимог, які містяться в прийнятих рішеннях.

У свою чергу, взяти на себе цю функцію в повному обсязі може лише така управлінська ланка державного апарату, яка здійснює даний вплив саме в виконавчо-розпорядчому варіанті.

Під державним управлінням в галузі транспортуможна розуміти організаційно-владну виконавчо-розпорядчу діяльність компетентних суб’єктів (органів державного управління), під впливом якої управляємий об’єкт (транспорт) набуває змоги виконати ті завдання, які визначені його внутрішнім змістом та функціональним призначенням.Така діяльність названих суб’єктівздійснюється на основі і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави.

У свою чергу наведене формулювання надає змоги стверджувати, що державне управління в галузі транспорту, як відповідна діяльність, характеризується певними ознаками, до яких можна віднести – суб’єкти державного управління, об’єкт (об’єкти) державного управління, зв’язок поміж ними.

Суб’єкти державного управління – це державні органи і посадові особи, які наділені державно-владними повноваженнями в галузі транспорту. До таких суб’єктів, наприклад, можна віднести: Міністерство транспорту України, державні департаменти, або конкретних осіб – керівників (Міністр транспорту України, Директор Укрзалізниці тощо).

Об’єктом державного управління, є те, на що спрямований свідомий, планомірний, організаційний і систематичний вплив суб’єктів державного управління. Метою такого впливу є спрямування об’єкта по шляху певного розвитку, надання йому стану впорядкованості, якісного визначення, відповідності певним вимогам та ознакам. В широкому смислі слова об’єктом управління є сам транспорт. В більш вузькому смислі слова об’єктами державного управління є транспортні підприємства, установи, організації та громадяни, що не мають владних повноважень.

Управління являє собою такий процес взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на іншу, інша ж виявляється здатною сприймати такий вплив і відповідним чином будувати свою поведінку .

Для проходження управлінського процесу необхід­ним є, з одного боку, наявність у суб'єкта управління потреби й можливості керувати об'єктом, а з іншого – наявність у об'єкта управління бажання й здатності виконувати ці команди, так щоб у цій взаємодії був спільний інтерес, налічувався реальний зв'язок: прямий (директива, наказ, розпоряд­ження) та зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання).

Негативним прикладом відсутності зв'язку між суб’єктом та об’єктом державного управління можна назвати наступне:

В свій час АСК "Бласко" вийшло з ланцюга управляючий – управляємий з Укрморфлотом. За незначний час АСК "Бласко", як правонаступниця ЧМП, припинила існувати, залишилися тільки багатомільйонні борги, які значним тягарем лежать на Україні.

Управління транспортом має своїм завданням організаційно забезпечи­ти подальший розвиток та удосконалення транспорту України і на цій основі сприяти більш повному задоволенню матеріальних і культурних пот­реб суспільства.

В процесі управління здійснюються різноманітні за своїм призначенням і характером функції, які формуються на основі обліку орга­нізаційних, економічних та технічних потреб транспортного процесу та його управління. Функції управління знаходять свій безпосередній вираз в діяльності органів управління, їх структурних підрозділів і конкретних виконавців та юридично закріплені в положеннях про ці органи і в посадових інструкціях.

Складна, багатоступнева структура управління транспортом відображає специфіку транспортного процесу, який потребує при організації й виконанні перевезень чіткої взаємодії багатьох служб та підрозділів.

Крім структурної побудови управління, яке визначається суб’єктами, об’єктами та зв’язком поміж ними, немаловажним в цій схемі є мета та завдання, які ставляться перед державним управлінням в галузі транспорту.

Так, державне управління в галузі транспорту має забезпечувати:

- своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного

виробництва в перевезеннях, а також потреб оборони України;

- захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

- безпечне функціонування транспорту;

- додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної

транспортної системи;

- захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і

організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

- створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств

транспорту;

- обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

- координацію роботи різних видів транспорту;

- ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

- охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу

транспорту.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення.

Однак, слід зазначити, щоб виконати поставлені мету і завдання на транспорті необхідно впровадити цілий ряд заходів, під впливом яких і будуть досягатися поставлені результати. Це обумовлюється тим, що транспорт є самостійною галуззю економіки, яка також включає в себе комплексні системи: авіаційний транспорт, морський транспорт та інші; охоплює значну чисельність працюючих; розташовується на всій території України; має у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності, а також визначається деякими іншими суттєвими властивостями.

Висновки по питанню.

Питання 2. Правовий статус суб’єктів управління.

Державне управління в галузі транспорту чітко персоніфіковано, уніфіковано та

розподілено по спеціальним органам виходячи з їх компетенції.

Так, згідно зі ст. 4 закону України “Про транспорт” державне управління в галузі транспорту здійснюють:

- Міністерство транспорту України;

- місцеві ради народних депутатів;

- інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Згідно з таким положенням можливо зазначити, що на транспорті, фактично, існують дві системи, які здійснюють державне управління.

Перша система – це система органів державної виконавчої влади, яку за Конституцією України очолює Кабінет Міністрів України.

Друга система – це органи місцевого самоврядування.

У даному лекційному обговоренні пропонується дослідити ці дві системи.

2.1. Згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів є вищим у системі органів виконавчої влади, який здійснює управління об'єктами дер­жавної власності відповідно до закону, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

У своїй діяльності в галузі транспорту на Кабінет Міністрів України покладаються наступні функції:

- видання статутів окремих видів транспорту;

- регулювання безкоштовних перевезень пільгових категорій громадян;

- визначення діяльності транспортно-експедиційних організацій та

здійснюваного ними комплексу послуг;

- порядок ліцензування транспортної діяльності;

- спеціальні питання охорони й супроводження вантажів;

- видання спеціальних положень (наприклад, по координації діяльності

транспорту);

- утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призна­чення й звільнення їх керівників;

- порядок встановлення охоронних зон, їх розміри та режим на них;

- визначення тарифної політики.

Крім цих напрямів, які є загальними для транспортного комплексу в цілому, Кабінет Міністрів України здійснює свої повноваження і в окремих галузях транспорту.

Так, для залізничного транспорту загального користування це полягає в наступному:

- визначає порядок застави на майно, що перевозиться;

- встановлює державне замовлення у відношенні перевезень пасажирів,

вантажів, вводить нові потужності та модернізацію технічних засобів;

- затвердження положення про відомчу воєнізовану охорону;

- визначає порядок мобілізаційної підготовки залізничного транспорту;

- затвердження спеціальних переліків категорій робітників залізничного

транспорту.

У сфері дорожнього руху Кабінет Міністрів України здійснює:

- контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

- визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки;

- встановлення єдиних вимог по проектуванню, будівництву, утриманню й

охороні автомобільних шляхів, вулиць і залізничних переїздів та зат­вердження програм їх будування;

- затвердження положення про службу безпеки дорожнього руху;

- затвердження правил дорожнього руху;

- визначення правил ввозу транспортних засобів на територію України;

- встановлення порядку сертифікаційних випробувань для серійного

виробництва транспортних засобів;

- встановлення порядку видачі посвідчень на право управління транспортними засобами.

У сфері діяльності водного транспорту:

- затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, віднесених до кате­горії судноплавних;

- спеціальні питання проведення технічного нагляду за судами;

- встановлення порядку ведення державного судового реєстру України й судової книги України;

- визначення переліку морських портів, які відкриті для заходу інозем­них суден.

У сфері діяльності авіаційного транспорту:

- затвердження положення про розмір державних зборів;

- встановлення визначених меж польотів, наприклад, мінімальної висоти

польоту;

- вирішення спеціальних питань страхування.

У сфері трубопровідного транспорту Кабінет Міністрів України здійснює:

- визначає особливості застосування Закону України “Про трубопровідний

транспорт” щодо функціонування промислового трубопровідного транспорту;

- встановлює порядок видачі ліцензій уповноваженими на те центральними

органами державної виконавчої влади;

- затверджує Правила охорони магістральних трубопроводів;

- визначає органи управління майном підприємств, установ та організацій

трубопровідного транспорту, які затверджують організаційну структуру названих підприємств;

- встановлює порядок, за яким місцеві органи державної виконавчої влади,

представницькі органи та органи місцевого самоврядування приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і надають їх іншим підприємствам, установам та організаціям.

У сфері автомобільного транспорту Кабінет Міністрів України здійснює:

- відповідно до своїх повноважень здійснює загальне державне

регулювання діяльності автомобільного транспорту;

- визначає порядок проведення сертифікації товарів, робіт, послуг на

автомобільному транспорті;

- визначає порядок організації перевезень пасажирів на автобусних

маршрутах загального користування;

- затверджує порядок проведення державного контролю на автомобільному

транспорті загального користування;

- визначає порядок реалізації на конкурсних засадах інвестиційних проектів

на автомобільному транспорті загального користування, спрямовані на реалізацію положень загальнодержавної програми розвитку та вдосконалення транспорту, регіональних програм розвитку автомобільного транспорту загального користування;

- затверджує перелік категорій і посад працівників, які належать до

персоналу автомобільного транспорту загального користування;

- затверджує положення про робочий час і час відпочинку водіїв

автомобільних транспортних засобів;

- затверджує порядок встановлення відповідності виконавця технічного

обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та їх складових вимогам законодавства та правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів;

- визначає порядок встановлення граничних розмірів автостанційного та

автовокзального зборів;

- затверджує правила надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту;

- встановлює порядок, за яким визначається перелік обов'язкових послуг

(робіт), що надаються (виконуються) на автовокзалах, автостанціях, та їх гранична вартість;

- затверджує порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на

автобусному маршруті загального користування;

- затверджує правила міжнародних перевезень пасажирів автомобільним

транспортом по території України.

Наведене надає змоги зазначити, що діяльність Кабінету Міністрів України охоплює усі основні сторони діяльності транспорту, впливаючи на які досягається вирішення поставлених перед транспортом завдань.

2.2. В цій ієрархічній схемі державного управління в галузі транспорту особливе місце посідає Міністерство інфраструктури України.

Міністерство інфраструктури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтранс України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Основними завданнями Мінтрансу України є:

- державне управління транспортним комплексом України, використанням

повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

- організація безпечної роботи транспортного комплексу України;

- забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку

транспортного комплексу України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях усіма видами транспорту;

- забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного,

залізничного, морського і річкового транспорту, здійснення заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України;

- створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств

транспорту всіх форм власності;

- створення умов для інтеграції транспортного комплексу України до

європейської та світової транспортної системи.

Відповідно до покладених на нього завдань Мінтранс України здійснює:

1) державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом;

2) координацію роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, їх об'єднань, що належать до сфери управління Мінтрансу України;

3) вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу України;

4) розробляє і реалізовує заходи щодо налагодження взаємодії, координації та прогнозування діяльності всіх видів транспорту;

5) здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства;

6) здійснює нагляд за додержанням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності (крім Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

7) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

8) організовує в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, розроблення та проведення експертизи проектів державних програм розвитку транспортного комплексу України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства та вживає в установленому порядку заходів щодо їх виконання;

9) здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

10) здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досудової санації державних підприємств, які належать до сфери управління Мінтрансу України, готує пропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузь;

11) забезпечує в межах своєї компетенції захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

12) сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

13) за дорученням Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції Мінтрансу України, бере участь у роботі міжнародних організацій;

14) бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, забезпечує виконання зобов'язань, взятих Україною за міжнародними договорами з питань функціонування транспортного комплексу;

15) вживає заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною зобов'язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України з питань функціонування транспортного комплексу до законодавства Європейського Союзу, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу;

16) організовує і в установленому порядку контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;

17) забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

18) затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, визначених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації у галузі;

19) вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

20) здійснює добір кадрів у системі Мінтрансу України, відповідно до законодавства формує кадровий резерв для державної служби та кадровий резерв керівників державних підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу України, здійснює в установленому порядку заохочення працівників підприємств галузі;

21) виступає в установленому порядку державним замовником наукових комплексних досліджень з економічних, технологічних, організаційних, екологічних проблем розвитку транспортного комплексу України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

22) у межах своїх повноважень бере участь у реалізації державної політики зайнятості населення, розробляє заходи щодо забезпечення потреб підприємств галузі у висококваліфікованих працівниках, у встановленому порядку координує діяльність зазначених підприємств з питань підготовки спеціалістів галузі;

23) організовує розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу України, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України;

24) забезпечує в межах своєї компетенції здійснення нагляду за додержанням установленого порядку використання радіочастотного спектра і радіочастотних засобів підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу України;

25) координує здійснення заходів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у транспортному комплексі України;

26) контролює впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення єдиної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів;

27) здійснює в межах своїх повноважень правове регулювання перевезення пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, дипломування спеціалістів морського флоту, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту і утримання аеропортів та шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також екологічної безпеки на транспорті за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів України;

28) здійснює загальне керівництво проведенням державної реєстрації морських суден, цивільних повітряних суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоцманської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту;

29) забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;

30) здійснює функції компетентного державного органу з перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

31) здійснює координацію та методичне забезпечення реалізації заходів підготовки єдиної транспортної системи України до сталого її функціонування, а також планування транспортних перевезень в особливий період;

32) визначає порядок створення, підготовки та підтримання в готовності спеціальних формувань підприємств (об'єднань), установ та організацій транспорту і транспортної інфраструктури, призначених для забезпечення функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період;

33) забезпечує у разі запровадження в державі особливого періоду переведення транспорту і транспортної інфраструктури на відповідний режим роботи їх функціонування, а також технічне прикриття та відбудову шляхів сполучення;

34) здійснює управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

35) здійснює в межах своїх повноважень контроль за станом профілактики і попередженням правопорушень, додержанням законодавства України підприємствами галузі та виконанням міжнародних договорів;

36) організовує в межах своїх повноважень роботу підприємств галузі під час ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій;

37) бере участь у розслідуванні причин аварій і катастроф на транспорті в межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законодавством, проводить службові розслідування;

38) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, що належать до сфери його управління;

39) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Наведені повноваження визначають правовий статус Міністерства транспорту України і слугують тим чинником, який обумовлює провідну управлінську роль даного Міністерства в галузі транспорту.

Проте, слід зазначити, що Мінтранс України є складним організмом, робота якого одночасно спрямовується по усім транспортним напрямам. За такою схемою на Мінтранс України покладаються певні вимоги, які перш за все стосуються організаційно-структурної схеми його побудови. В цій схемі специфічною властивістю є те, що міністерство за транспортними напрямами роботи диференціюється на певні підрозділи, які перебувають у його складі, або спрямовують свою роботу через Міністерство транспорту України.

Так, підрозділами, які, фактично, перебувають у складі Міністерства транспорту України, та йому підлеглі є:

- Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот);

- Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс);

- Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс);

- Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця).

Специфічним підрозділом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра транспорту України є Державна служба автомобільних доріг України (Укравтодор).

Аналіз Положень, які визначають правовий статус наведених державних структур надає змоги зазначити, що відповідні Державні департаменти є урядовими органами державного управління, які діють у складі Міністерства транспорту України та йому підпорядковуються.

Державна адміністрація залізничного транспорту України є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Міністерству транспорту України. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об’єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансом України. Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

Державна служба автомобільних доріг України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері дорожнього господарства і забезпечує її реалізації, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

При визначенні названих органів на основі Положень, які визначають їх правовий статус студентам пропонується самостійно дослідити права, обов’язки, завдання та функції цих органів.

Із наведеного вище, фактично, можна зробити висновок, що Міністерство транспорту України та органи, як перебувають у його складі, або через нього спрямовуються, є основними центральними суб’єктами державного управління транспорту за галузевою ознакою. У свою чергу, ці органи мають свої низові підрозділи, які виконують управлінські функції на регіональному рівні. Наприклад, це Управління певної залізниці.

Проте, крім наведених державних структур, існують і інші органи державного управління транспортом, які також, визначаються певною галузевою ознакою.

Наприклад така схема передбачена у сфері трубопровідного транспорту, де відповідно ст. 8 закону України “Про трубопровідний транспорт” одною із управлінських ланок в цій сфері є центральні органи державної виконавчої влади. Нажаль, закон не персоніфікує ці органи, вказуючи лише те, що на особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту та контроль за їх діяльністю забезпечуються органами Міністерства оборони України. В цьому контексті, у сфері трубопровідного транспорту існує певна колізія, бо, також, органом управління трубопровідним транспортом не може бути Міністерство транспорту України.

Вирішити цю колізію можливо з урахуванням статті 4 закону України “Про транспорт”, за якою державне управління в галузі транспорту здійснюють інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Наявний досвід вказує, що визначення і закріплення правового статусу цих органів відбувається на рівні підзаконних нормативно-правових актів рівня Указів Президента України та Постанов Кабінету Міністрів України.

Таким прикладом є створення Національної акціонерної компанії (НАК) Нафтогаз України, яка була утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 747 на виконання Указу Президента України від 25 лютого 1998 р. № 151 “Про реформування нафтогазового комплексу України”.

2.3. При визначенні органів державного управління транспортом їх низовою ланкою можна вважати місцеві державні адміністрації. Про відповідні управлінські повноваження місцевих державних адміністрацій у сфері транспорту як вказують транспортні нормативно-правові акти, так і нормативно-правові акти загального спрямування.

Наприклад, ст. 7 закону України “Про автомобільний транспорт” зазначає, що місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства. У ст. 8 закону України “Про трубопровідний транспорт” міститься чітка вказівка на те, що місцеві органи державної виконавчої влади теж здійснюють державне управління у сфері трубопровідного транспорту. В цьому контексті слід зазначити, що відповідні управлінські властивості на місцеві державні адміністрації покладені і в інших транспортних нормативно-правових актах.

У свою чергу, сам правовий статус місцевих державних адміністрацій визначено в законі України “Про місцеві державні адміністрації”, за яким місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Нажаль, щодо транспорту, цей закон “страждає” певною прозорістю, бо за його приписами основним проявом управлінської діяльності в галузі транспорту є те, що місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями транспортного обслуговування незалежно від форм власності.

Цього, безперечно, для транспорту замало.

В цілому ж аналіз даного закону надає змогу визначити ті основні напрями роботи місцевих державних адміністрацій, за яких може відбуватися і державне управління транспортом. Ними є:

- робота у сфері виконання делегованих повноважень, переданих щодо

транспорту органами місцевого самоврядування;

- робота у сфері виконання окремих повноважень органів виконавчої влади

вищого рівня, переданих їм Кабінетом Міністрів України;

- взаємодія з відповідними Міністерствами (зокрема, Міністерством

транспорту України) та іншими центральними органами виконавчої влади. Причому управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органами виконавчої влади.

Саме на такій основі, з урахуванням прав і обов’язків місцевих державних адміністрацій, їхніх завдань та функцій і можна підійти до з’ясування природи їх державно управлінського впливу в галузі транспорту.

2.4.Іншою схемою, яка за законом здійснює державне управління транспортом, є

місцеві ради народних депутатів (органи місцевого самоврядування).

В цьому контексті цікавим моментом є те, що згідно з законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" відношення органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, які знаходяться у комунальній власності (власність місцевих рад), будуються на засадах: - підлеглості, - підзвітності, - підконтрольності органам міс­цевого самоврядування. Відносини ж органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, які не знаходяться в комуналь­ній власності, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності в межах повноважень, що надаються органам місцевого самоврядування законом.

Слід відмітити, що свою діяльність органи місцевого самоврядування здійснюють через свої виконавчі органи, які у відповідності до Конститу­ції й закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" утворюються місцевими радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень міс­цевого самоврядування в межах, визначених законодавством.

Визначимо повноваження виконавчих органів місцевих рад по відношенню до транспорту. До їх відання відносяться:

1. Залучення на договірних засадах підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку відповідних територій та координація цієї роботи.

2. Здійснення у встановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету на потреби транспорту.

3. Встановлення у порядку та межах, передбачених законом, тарифів по оплаті (зокрема, транспортних послуг).

4. Управління об'єктами транспорту /який входить до комунальної власності/ в межах, визначених радою.

5. Затвердження маршрутів й графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань відносно транзитного пасажирського транспорту в випадках, передбачених зако­ном.

6. Залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, які не відносяться до комунальної власності до участі в обслугову­ванні населення засобами транспорту.

7. Організація за рахунок власних коштів на пайових засадах будівництва, реконструювання та ремонту шляхів місцевого значення.

8. Забезпечення регулярного й безкоштовного перевезення до місця навчання та додому школярів.

9. Визначення у встановленому законом порядку розмірів відшкодування підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення навколишнього природного середовища та іншу екологічну шкоду, що сталося внаслідок шкідливого впливу транспорту.

Закінчуючи даний розгляд слід також зазначити, що по питанням, які відносяться до місцевого самоврядування на їх вимогу підприємства, установи та організації транспорту, які не перебувають у комунальній власності, повинні надавати відповідну інформацію. Крім цього, у цих закладах відповідними місцевими органами можуть робитися перевірки у встановленому законом порядку, або ці перевірки можуть ними ініціюватися.

2.5. У контексті роботи центральних та місцевих органів державного управління транспортом одною із специфічних форм їхніх взаємовідносин є делегування відповідних повноважень.

Делеговані повноваження – це повноваження органів виконавчої влади, які у відповідності з законом вони надають органам місцевого самоврядування, а також це повноваження органів місцевого самоврядування, які за рішенням відповідних рад надаються місцевим державним адміністраціям.

Так, центральні органи державної виконавчої влади делегують органам місцевого самоврядування наступні повноваження:

1. Здійснення в відповідності із законом контролю за дотриманням обов'язків по платежам до місцевого бюджету на підприємствах, установах й організаціях транспорту незалежно від форми власності.

2. Здійснення у відповідності до закону контролю за додержанням цін і тарифів на транспорті.

3. Погодження у встановленому законом порядку кандидатур на призначен­ня на посади керівників підприємств, установ, організацій транспорту, які розташовані на відповідній території й перебувають у державній власності.

4. Здійснення заходів по розширенню, удосконаленню та розвитку транспо­рту.

5. Здійснення у відповідності до закону контролю за належною експлуа­тацією й організацією обслуговування населення підприємствами тран­спорту за їх технічним станом.

6. Здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням й охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення.

7. Здійснення необхідних заходів по ліквідуванню наслідків екологічних катастроф, стихійних лих, які сталися внаслідок діяльності транспорту.

Якщо ж казати про делеговані повноваження, які надаються органами місцевого самоврядування безпосередньо державі в особі відповідних місцевих державних адміністрацій, то до них слід віднести:

1. Сприяння інвестиційній діяльності на відповідній території.

2. Об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ, організацій, які розташовані на відповідній території, а також бюджетних коштів на будівництво, ремонт, реконструкцію й утримання на пайових засадах шляхів місцевого значення.

3. Залучення у порядку, встановленому законом підприємств, установ, організацій, які на відносяться до комунальної власності, до участі в обс­луговуванні населення відповідної території засобами транспорту.

4. Затвердження маршрутів й графіків руху місцевого пасажирського транспорту, незалежно від форм власності, узгодження цих питань у відношенні транзитного пасажирського транспорту.

5. Здійснення необхідних заходів по ліквідуванню наслідків екологічних катастроф, стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, які сталися внаслідок діяльності транспорту, а також залучення у встановленому законом порядку до ліквідації цих наслідків підприємств, установ, організацій транспорту.

6. Визначення у відповідності з законом розміру відрахувань від підприємств, установ та організацій, які йдуть на розвиток шляхів загального користування на відповідній території.

Таким чином, ми бачимо, що за допомогою делегованих повноважень в транспортному комплексі вдається уникнути не потрібного дублювання, протиріч та належним чином скоординувати діяльність транспорту.

Висновки по питанню.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.01 року // Відомості Верховної Ради України - 2001, - N 22, - Ст.105.

2. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України -1999, - N 20-21, - Ст.190.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в України” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України - 1997, - N 24, - Ст.170.

4. Повітряний Кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України, - 2011, - N 48-49, - Ст.536.

5. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. —1995. — № 47-52. — Ст. 349.

6. Водний Кодекс України, від 06.06.1995 № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України, - 1995, - N 24, - Ст.189.

Книжкові видання:

7.Бондар В. В. Правовий режим земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів в Україні: монографія / В. В. Бондар; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К. : Юрид. думка, 2009. - 160 с.

8.Галімшина Г. В. Державний контроль на автомобільному транспорті в Україні: проблеми теорії та практики: монографія / Г. В. Галімшина, О. В. Саєнко; Донец. ун-т економіки та права. - Донецьк, 2011. - 166 с.

9.Лебедєва Т. М. Правовий режим земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства: проблеми та шляхи вирішення: монографія / Т. М. Лебедєва; ред.: М. В. Шульга; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О.Гончара. - Х. : ФІНН, 2009. - 192 с.