Утворень у процесі транспортної діяльності.

План:

Вступ.

Питання 1. Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання.

Питання 2. Юридичні властивості штучних утворень, які існують в галузі транспорту.

Висновки.

Вступ.

Питання 1. Природні ресурси транспорту та їх правове регулювання.

Специфіка роботи транспортного комплексу України обумовлюється тим, що весь процес його виробничої діяльності, опосередковуючись суспільними стосунками, відбувається у реальному природному середовищі.

Безперечно, функціонування транспорту в рамках природи є об’єктивною реальністю, що, у свою чергу, визначає обов’язковість наявності поміж ними стійких взаємостосунків в ході яких відбувається постійний активний вплив з боку природи на транспорт та транспортні правовідносини.

У такому контексті вважається необхідним упорядкувати та визначити усе розмаїття взаємостосунків транспорту із природним середовищем за наступними напрямами: землі транспорту, водний фонд та повітряний простір.

1.1. Землі транспорту.

Землями транспорту визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям залізничного, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, а також міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Дані землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ст.ст. 65, 67 Земельного кодексу України). У свою чергу під землею відповідно до закону України “Про охорону земель” слід розуміти поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць

під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання і каналізації; а також землі під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Землі залізничного транспорту повинні утримуватися в належному санітарному стані і використовуватися для вирощування деревини (у тому числі ділової) так кормів для тваринництва. Уздовж земель залізничного транспорту можуть встановлюватися охоронні зони.

До земель морського транспорту належать землі під: морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту а також землі під гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, які насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

Слід також зазначити, що на підходах до портів або каналів, мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону може встановлюватись спеціальний порядок використання земель, наприклад, можуть діяти обмеження у їх використанні.

До земель річкового транспорту належать землі під:

а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт;

б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами;

в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями;

г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями;

д) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями;

ж) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверфями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, які забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель авіаційного транспорту належать землі під:

а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об'єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту;

б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами;

в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден;

г) службовими об'єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

У цьому контексті також слід зазначити, що крім земель авіаційного транспорту певними юридичними властивостями характеризуються землі, які в транспортному праві визначаються, як приаеродромна територія. Приаеродромна територія (прилегла до аеродрому зона контролю і обліку об'єктів та перешкод) – це місцевість навколо аеродрому, що обмежена встановленими розмірами і над якою здійснюється маневрування повітряних суден (ст. 41 Повітряного кодексу України).

Згідно із законом на приаеродромній території запроваджується особливий режим використання земель, який, наприклад, полягає у тому, що одержання дозволу на будівництво, реконструкцію та іншу діяльність на цій території можливе тільки за узгодженням з органом державного регулювання діяльності авіації та відповідною Радою народних депутатів.

До земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони. Під охоронною зоною слід розуміти землі вздовж магістральних і промислових трубопроводів, навколо промислових об'єктів, які надаються для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та

устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми

спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

а) паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди;

б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу;

в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами;

г) захисні насадження.

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетичного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

1.2. Водний фонд.

Водний фонд України активно використовується в транспортній діяльності і передбачає запровадження ефективного правового механізму його використання.

Згідно із ст. 3 Водного кодексу України водний фонд України становлять усі води (водні об’єкти), які знаходяться на її території.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

У свою чергу, всі водні об’єкти України можна класифікувати на

а) водні об'єкти загальнодержавного значення, до яких належать:

- внутрішні морські води та територіальне море;

- підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

- водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

б) водні об'єкти місцевого значення, до яких належать:

- поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;

- підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Всі водні об'єкти є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Право власності на водні об'єкти народ України здійснює через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водними об'єктами можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Слід зазначити, що на транспорті, особливо на водному та повітряному його видах, відбувається активне використання води без вилучення її із природного обігу, основними різновидами якого є користування водними об’єктами для потреб повітряного транспорту та користування водними об’єктами для потреб водного транспорту.

Так, наприклад, користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за поданням відповідних державних органів водного господарства або охорони навколишнього природного середовища згідно з діючим законодавством (ст. 53 Водного кодексу України).

У свою чергу особливості користування водними об'єктами для потреб водного транспорту (ст. 67 Водного кодексу України) полягають в тому, що річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою може бути повністю чи частково заборонено. Відповідний перелік внутрішніх водних шляхів, які віднесені до категорії судноплавних, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Специфіка користування водними об’єктами для потреб водного транспорту полягає і в тому, що всі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання лляльних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватися на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження. Законодавством України забороняється заходження в територіальне море суден, які не провели заміну ізольованого баласту і не обладнані цистернами і закритими фановими системами для збирання стічних вод будь-якого походження чи установками для очищення та знезараження цих вод, що відповідають міжнародним стандартам.

Іншою специфічною рисою, яка набуває свого прояву в процесі використання водних шляхів у судноплавній діяльності є те, що на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги (ст. 64 Земельного кодексу України). Їх розміри визначаються за проектами землеустрою, а сам порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.

1.3. Повітряний простір.

Одним із специфічних природних ресурсів, які використовуються в транспортній діяльності є повітряний простір України.

Повітряним простором України є частина повітряної сфери, яка розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем). Повітряний простір це частина території України, якій належить повний і виключний суверенітет над ним (ст. 1 Повітряного кодексу України).

Крім свого юридичного визначення повітряний простір України визначається ще деякими специфічними властивостями, основними із яких є структура повітряного простору України (ст. 9 Повітряного кодексу України) та порядок використання повітряного простору України (ст. 10 Повітряного кодексу України).

До елементів структури повітряного простору України належать: повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону України, встановлені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіаційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпечні зони.

Визначимо основні із наведених елементів.

Повітряна траса - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами навігації, контролю та управління повітряним рухом.

Місцева повітряна лінія - це диспетчерський район або його частина, що являє собою коридор у повітряному просторі, обмежений за висотою та шириною, призначений для безпечного виконання польотів повітряними суднами і забезпечений аеродромами, засобами контролю та управління повітряним рухом.

Слід зазначити, що використання повітряного простору України або окремих його районів може бути частково або повністю обмежено. В свою чергу, усі обмеження щодо використання повітряного простору України доводяться до відома заінтересованих юридичних і фізичних осіб України, інших держав і міжнародних авіаційних організацій через канали систем аеронавігаційної інформації.

Постійно діючі заборонені зони і зони обмеження польотів обов'язково включаються до збірників аеронавігаційної інформації і наносяться на аеронавігаційні карти.

Структура повітряного простору, порядок її формування і зміни, правила використання повітряного простору визначаються державним органом по використанню повітряного простору України.

Порядок використання повітряного простору України визначається Положенням про використання повітряного простору України і його додержання забезпечується державною системою використання повітряного простору України. Відповідні Положення про використання повітряного простору України та про державну систему використання повітряного простору України затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що порядок використання повітряного простору України характеризується специфічними властивостями.

До таких властивостей, по-перше, можна віднести те, що за використання повітряного простору України, його аеронавігаційне та інформаційне забезпечення здіймається платня.

По-друге, до специфічних властивостей належить мова ведення радіообміну при обслуговуванні повітряного руху. Так, ведення радіообміну між органами обслуговування повітряного руху на території України та екіпажами повітряних суден України здійснюється українською або російською мовою, а з екіпажами повітряних суден зарубіжних держав - англійською або російською мовою.

І, по-третє, специфічною властивістю є те, що аеронавігаційна інформація щодо використання повітряного простору України є доступною для всіх його користувачів.

Останнім моментом, який вважається необхідним зазначити в даному лекційному обговоренні щодо використання повітряного простору, є те, що згідно із ст. 12 Повітряного кодексу України при виконанні повітряним судном польоту в міжнародному просторі юрисдикцію щодо нього протягом всього його польоту здійснює та держава, де зареєстровано повітряне судно. Фактично, перебуваючи у міжнародному повітряному просторі, повітряне судно є недоторканним і незалежним від будь-якої держави, за винятком тієї, де це повітряне судно зареєстровано, та підкоряється і діє на підставі лише її законів. Саме ж використання міжнародного простору регулюється міжнародними правилами.

Висновки по питанню.

Питання 2. Юридичні властивості штучних утворень, які існують в галузі транспорту.

Крім наведених природних ресурсів транспортною галуззю у процесі її виробничої діяльності створюються і активно використовуються специфічні штучні утворення, тобто такі явища у сфері транспорту, які склалися у процесі людської діяльності.

До таких утворень можна віднести: торговельне мореплавство та дорожній рух.

2.1. Згідно з діючим транспортним законодавством під торговельним мореплавством розуміється діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

Із цього визначення основним фактом постає те, що будь-яка діяльність у сфері торговельного мореплавства обов’язково пов’язується із використанням суден. Причому використання суден відбувається на морських та внутрішніх водних шляхах. Морські та внутрішні водні шляхи – це природні і штучні водні простори та водотоки, які використовуються з метою здійснення судноплавства.

У свою чергу торговельне мореплавство можуть здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності, у володінні, користуванні або розпорядженні яких перебувають судна, за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність, виданого відповідно до чинного законодавства України.

До специфічних особливостей торговельного мореплавства належать:

По-перше, порядок регулювання торговельного мореплавства. Регулювання торговельного мореплавства здійснюється державою через Міністерство транспорту України та відповідні центральні органи державної виконавчої влади.

Так, наприклад, Міністерство транспорту України в межах своєї компетенції затверджує правила, інструкції та інші нормативні документи з питань торговельного мореплавства, що є обов'язковими для всіх юридичних та фізичних осіб.

Наступною специфічною ознакою в цьому контексті є застосування міжнародних договорів з питань торговельного мореплавства. Так, міжнародні договори України з питань торговельного мореплавства застосовуються в Україні у порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України".

До числа специфічних ознак також можна віднести особливості державного нагляду за торговельним мореплавством. Державний нагляд за торговельним мореплавством в Україні покладається на Міністерство транспорту України. Міністерство транспорту України здійснює контроль за дотриманням законодавства про мореплавство і міжнародних договорів України щодо мореплавства, а також нагляд за станом морських шляхів і загальне керівництво державною реєстрацією морських суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, рятувальною і лоцманською службою.

2.2.Дорожній рух в Україні є специфічним утворенням, яке складається із низки соціальних, технічних, юридичних та інших параметрів і опосередковує значний масив транспортних правовідносин.

З’ясувати зміст дорожнього руху вважається можливим лише при визначенні таких складових його елементів, як: учасники дорожнього руху (і їх правовий статус), автомобільні дороги (вулиці), Правила дорожнього руху та деяких інших параметрів.

А). Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать: водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

- безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих

внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

- вивчення норм і правил дорожнього руху;

- отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших

організацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

- знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

- створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або

бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

- виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо

дотримання законодавства про дорожній рух.

В цьому контексті специфічним моментом є те, що при виконанні службових

обов'язків працівники органів внутрішніх справ, військової інспекції безпеки дорожнього руху, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, дорожньо-експлуатаційних служб можуть відступати від окремих вимог Правил

дорожнього руху лише у випадках і при виконанні умов, викладених у них.

Б). Автомобільна дорога, вулиця являє собою частину території (в тому числі в населеному пункті), призначену для руху транспортних засобів і пішоходів, з усіма розміщеними на ній спорудами.

Автомобільні дороги, вулиці поділяються на: загального користування,

відомчі та приватні.

Згідно із законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” автомобільні дороги загального користування та сільські дороги України (далі - автомобільні дороги) - це дороги державного та місцевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів із врахуванням адміністративно-територіального поділу держави, з'єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави (стаття 1 закону).

Витрати, пов'язані з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, здійснюються за рахунок бюджетних та інших коштів для реалізації програм розвитку дорожнього господарства України з метою підвищення соціального рівня життя населення, забезпечення автомобільних перевезень пасажирів та вантажів, оздоровлення екологічної обстановки, створення на дорогах належних умов безпеки руху та сучасних елементів дорожнього сервісу, зменшення збитків через незадовільні дорожні умови. Ці кошти акумулюються та обліковуються на окремих рахунках (відповідні дорожні фонди), формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів), а також інших надходжень, визначених законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, і зараховуються до Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя (ст. 2).

Згідно із законом України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг” автомобільна (позаміська) дорога – це лінійна споруда з інженерними та допоміжними спорудами та службами, які призначені для зручного і безпечного проїзду транспортних засобів з допустимими технічними характеристиками та навантаженнями, що забезпечує внутрідержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів (ст. 1).

Інженерними спорудами тут розуміються споруди які будуються безпосередньо на автомобільних дорогах (мости, віадуки шляхопроводи, тунелі, естакади, тощо). Допоміжними ж є споруди, що розташовані на землях дорожнього господарства та призначені для обслуговування рухомого складу на дорогах, учасників дорожнього руху, розміщення сервісних і ремонтно-технічних служб. Це, наприклад, майданчики для стоянки транспорту, снігозахисні споруди і насадження, з’їзди та інші споруди.

Автомобільні (позаміські) дороги загального користування поділяються на

дороги державного та місцевого значення. У свою чергу автомобільні дороги

державного значення поділяються на магістральні та інші.

У містах вулиці та дороги поділяються на магістральні вулиці та дороги і

дороги та вулиці місцевого значення.

Порядок користування автомобільними дорогами визначається Кабінетом Міністрів України.

В). Правила дорожнього руху регулюють: порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Крім наведених параметрів у сфері дорожнього руху існують деякі властивості, які безпосередньо впливають на його юридичну природу. До основних таких властивостей можна віднести:

По-перше, стандартизація та нормування дорожнього руху. Стандартизація та

нормування дорожнього руху провадяться з метою встановлення обов'язкових норм, правил і вимог щодо організації та безпеки дорожнього руху. Наприклад, згідно зі ст. 39 закону України “Про дорожній рух” державні стандарти дорожнього руху визначають поняття і терміни, методи здійснення контролю за станом організації дорожнього руху, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу транспорту на здоров'я людини та навколишнє природне середовище, інші питання, пов'язані з дорожнім рухом. Стандарти дорожнього руху розробляються та вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

У свою чергу, нормативи дорожнього руху повинні відповідати вимогам безпеки, економічності та комфортності дорожнього руху, охорони навколишнього природного середовища та здоров'я людини (ст. 40 закону України “Про дорожній рух”).

По-друге, особливості руху транспортних засобів. Згідно із діючим національним законодавством в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів.

По-третє, обмеження або заборона дорожнього руху. При виконанні робіт в смузі відведення автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, якщо це загрожує безпечному чи безперебійному руху транспорту і пішоходів, організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, можуть закрити чи обмежити рух на основі ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах - службою місцевого державного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування. У ордері викладаються умови заборони або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт. Обмеження або заборона руху без ордера можливі лише у випадках, пов'язаних із стихійними явищами, а також з необхідністю виконання аварійних робіт, про що повідомляється місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.

І, по-четверте, організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах. Організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах здійснюється із застосуванням технічних засобів і автоматизованих систем керування дорожнім рухом, що відповідає вимогам діючих в Україні стандартів, на основі погоджених з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України проектів і схем організації дорожнього руху та затверджених місцевими органами державної виконавчої влади у встановленому порядку. Необхідно також зазначити, що не допускаються зміни в організації дорожнього руху з метою підвищення інтенсивності руху транспортних засобів за рахунок зниження рівня безпеки дорожнього руху.

Організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, положення про які затверджуються відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.

При виникненні загрози безпеці дорожнього руху відповідні посадові особи Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, дорожніх і комунальних служб мають право вносити оперативні зміни в організацію дорожнього руху.

Висновки по питанню.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Конституція України: Закон України, від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради. 1996. - №30. - Ст. 141. (Із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-IV від 08.12.2004. ВВР. - 2005. - № 2. - Ст.44.)

2. Постановление Совета Министров УССР № 401 от 27.06.1969 “Устав Автомобильного транспорта УССР”.

3. Постанова Кабінету міністрів України № 457 від 06.04.98. “Статут залізниць України”.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1997 р. № 747. «Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262. «Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України».

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 227 «Державна адміністрація морського і річкового транспорту».

Книжкові видання:

1. Транспортне право України: підручник / Е. Ф. Демський, О. А. Антоненко, С. О. Баранов, І. Д. Берлач, В. С. Бутенко; Одес. держ. ун-т внутр. справ. - О. : Фенікс, 2011. - 556 с.

2. Транспортне право України [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закладів / М. Л. Шелухін [та ін.] ; ред. М. Л. Шелухіна ; Міністерство освіти і науки України. - К. : Ін Юре, 2008. - 896 с.

3. Транспортне право [Текст] : хрестоматія з курсу : [навч. посіб.] / Одес. нац. мор. акад. ; [уклад. Б. В. Бабін]. - О. : Букаєв Вадим Вікторович, 2013. - 331 с.