V. ТРЕТІ ОСОБИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ.

Крім позивача і відповідача в господарському процесі можуть приймати участь треті особи.Господарське законодавство передбачає два види третіх осіб: які заявлять самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У відповідності з ст.26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги в господарський процес є правовий зв’язок з спірним матеріальним право відношенням, з предметом спору.

Треті особи з самостійними вимогами вступають в господарський процес тільки з власної ініціативи. Господарський суд сповіщає зацікавлену особу про процес.

Господарський суд має право відмовити зацікавленій особі до вступу в уже початий господарський процес у якості третьої особи, якщо буде вважати, що його вимоги не спрямовані на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача. Цьому вони повинні звернутися в господарський суд з дотриманням правил підсудності, правил оформлення і подачі позовної заяви, сплатити державне мито. Кількість третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору може бути самим різним і залежить від числа осіб, які претендують на предмет спору.

За не вступившою у процес третьою особою, яка має самостійні вимоги, зберігається право на пред’явлення позову в окремому процесі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст.27 ГПК України ).

Залучені або вступивши у справу за своєю ініціативою треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають наступні ознаки:

а) не заявляють позовних вимог;

б) вступають у процес на стороні позивача або відповідача в силу матеріально правового зв’зку з тією особою, на стороні якого третя особа виступає;

в) захищають особисті інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов’язки.

Необхідність участі третіх осіб без самостійних вимог в господарському процесі, пов’язана з захистом їх матеріальних справ і законних інтересів, може бути викликана самими різними фактичними обставинами:

1) необхідністю захисту від можливої наступної регресної вимоги;

2) коли відбулося на користь однієї організації ( третьої особи ) рішення державного або іншого органу ( відповідача ) порушило права або законні інтереси іншої організації ( позивача ), і ін.

Найбільш наглядним випадком участі третіх осіб без самостійних вимог у процесі є забезпечення права регресу однією із сторін до третьої особи. Наприклад, при розгляді спору за позовом до генерального підрядчика про стягнення збитків (у договорі підряду на капітальне будівництво) в якості третьої особи без самостійних вимог може виступати субпідрядник.

Питання про допуск або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується судом, який виніс по цьому приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права 1) на зміну підстави і предмета позову, 2) збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також 3) на відмову від позову або визнання позову.

ВИСНОВКИ З П’ЯТОГО ПИТАННЯ:

Господарське законодавство передбачає два види третіх осіб: які заявлять самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача

Залучені або вступивши у справу за своєю ініціативою треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають наступні ознаки:

а) не заявляють позовних вимог;

б) вступають у процес на стороні позивача або відповідача в силу матеріально правового зв’зку з тією особою, на стороні якого третя особа виступає;

в) захищають особисті інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов’язки.

VI. ПРОКУРОР В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ.

Прокурор – особистий суб’єкт господарського процесу. У відповідності з ст. 121 Конституції України саме на прокуратуру полягається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Приводом для представництва прокуратурою інтересів громадян і організацій в господарському суді може бути:

1) звернення громадян, юридичних, посадових осіб,

2) відомості в засобах масової інформації, а також

3) виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, які охороняються законом, а також

4) випадки, коли таке представництво визнає необхідним суд.

Прокурор входить у склад осіб, які приймають участь у справі ( ст.. 18 ГПК України). Але по процесуальному положенню прокурор відрізняється від інших осіб, які приймають участь у справі. Незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди займає самостійне положення, і це визначається наступним:

1. представництво прокурора обумовлюється безпосередньо Конституцією

України, тоді як представництво інших видів виникає по іншим обставинам: довіреності, адміністративні акти, закон;

2. представництво прокурора встановлено законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадян або держави в порядку господарського судочинства;

3. інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий, а службовий, державний характер, інший чим у сторін і третіх осіб. Отже, представництво прокурора – самостійна форма державної діяльності;

4. наявність у прокурора інтересу до розгляду справи. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі, від імені і в захист яких прокурор здійснює свою діяльність;

5. як представник інтересів держави або громадянина прокурор реалізує надані йому права і покладені на нього обов’язки у рамках процесуального законодавства і одночасно допомагає реалізувати їх іншим суб’єктам правовідносин;

6. у процесі порушення справи або участі в ньому прокурор не може бути відсторонений або замінений сторонами, він залишається виразником інтересів держави.

Таким чином, крім прав, які надані прокурору як особі, яка приймає участь у справі, йому надаються повноваження, яких немає у інших осіб.

Згідно з ст.. 29 ГПК України прокурор може вступити у справу на будь – якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за ново виявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина.

Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні – також і усно.

Прокурор, що подав позовну заяву, несе обов’язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Участь прокурора в господарському процесі , в першу чергу у вигляді звернення в суд з позовом, є специфічною формою державного впливу на додержання законності в господарській діяльності. Це форма у значно більшій мірі відповідає принципам правової державності і ринкової економіки, ніж традиційні засоби „загально наглядового” прокурорського реагування, більш характерні для адміністративної системи управління.