IV. СТОРОНИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ.

Сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, у тому числі іноземні, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

З метою дотримання вимог законодавства щодо правосуб’єктності сторін спору господарський суд вживає заходів для встановлення статусу іноземного підприємства чи організації, яка є учасником судового процесу.

Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі відсутності у міжнародному договорі такого порядку суд має звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до частини другої статті 567 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладання угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов’язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію.Отже, згідно з цією колізійною нормою правовий статус іноземного учасника судового процесу визначається за його особистим законом, який надає можливість визначити обсяг правоздатності та дієздатності іноземної особи.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу.

Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона має постійне місце проживання.

Правовий статус іноземного суб’єкта господарювання підтверджується, як правило, випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб’єкт господарювання має офіційно зареєстровану контору. Правовий статус іноземних суб’єктів господарювання може також підтверджуватись еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб’єкта і видані компетентними органами цієї країни.

Разом з цим, господарському суду підвідомчі справи за участю організацій, які не є юридичними особами. Так, представництва і філії, відокремлені підрозділи юридичної особи, які розташовані поза містом його знаходження, не є юридичними особами. Їм надається майно, юридичною особою, що їх творило, і діють на підставі затверджених ними положень. Керівники представництв і філій призначаються юридичною особою і діють на підставі його довіреності (доручення). Цьому при наявності повноважень відокремлені підрозділи юридичних осіб можуть виступати в господарському суді у якості позивача або відповідача в інтересах юридичної особи і від його імені (Роз’яснення Вищого господарського суду України №02-5/492 від 28.07.94 „Про участь в господарському процесі відокремлених підрозділів юридичних осіб”).

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається 1) установчими документами останньої, 2) положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або 3) довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

Підсудність справи визначається відповідно до Розділу III Господарського процесуального Кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи. У

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі пункту 1 статті 63 Господарського процесуального Кодексу України.

Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.Сторони відповідно до ст. 22 ГПК мають право:

1)знайомитися з матеріалами справи,

2) робити з них виписки,

3) знімати копії,

4) приймати участь в судових засіданнях,

5) представляти докази,

6) приймати участь в дослідженні доказів,

7) заявляти клопотання,

8) давати усні і письмові пояснення господарського суду,

9) приводити свої докази і міркування по усіх питаннях, які виникають у ході судового процесу,

10) заперечувати проти клопотань і доказів інших учасників судового процесу, оскаржити судові рішення господарського суду у встановленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими їм ГПК України.

Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України, відмовитись від позову або змінити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси ( ст.22 ГПК України).

Сторони можуть закінчити справу мировою угодою у любій інстанції.

Мирова угода сторін оформлюється в письмовій формі і затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала, в якій вказується про припинення провадження у справі ( п.7 ст.80 ГПК України ).

Процесуальна співучасть. Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно (ст.23 ГПК України). У цьому випадку усі правила про види співучасті і її класифікація (активна, пасивна і змішана, факультативна і обов’язкова ), вироблене в цивільному процесуальному праві, цілком застосовувані і до господарського процесу.

Співучасники іменуються або співпозивачами (якщо вони виступають на стороні позивача), або співвідповідачами (на стороні відповідача ). Вони наділяються рівними процесуальними правами і несуть однакові процесуальні обов’язки, перелічені у ст.22 і інших статтях ГПК.

Заміна неналежної сторони. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Отже, неналежна сторона – особа, у відношенні якої по матеріалам справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного правовідношення.

При цьому усі дії скоєні у процесі неналежною стороною, не мають ніяких правових наслідків для належної сторони. У цьому полягає відміна інституту заміни неналежної сторони від процесуального правоприємства.

Заміна неналежної сторони може мати місце тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.

Інститут заміни неналежної сторони в господарському процесі має важливе практичне значення оскільки дозволяє розглядати справу і вирішити спір по суті з найменшою затратою процесуальних засобів, дозволяє скоротити час проведення процесу.

Процесуальне правонаступництво.У випадку вибуття однієї із сторін в спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства або організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це у рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов’язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов’язковими для особи, яку він замінив (ст.25 ГПК України).

Правонаступництво засноване на юридичних фактах цивільного права і відображує взаємозв’язок матеріального і господарського процесуального права. Правонаступництво в господарському процесі ґрунтується на правонаступництві в цивільному праві.

Процесуальне правонаступництво підпорядковується певним правилам, порядок його здійснення регулюється законом. Правонаступництво можливе в любій стадії господарського процесу.

Для допуску у справу правонаступника необхідно пред’явити суду докази правонаступництва, тобто докази, які засвідчують про правонаступництво в матеріальному правонаступництві. Поновлюючи провадження у справі, суд виносить ухвалу.

На період до вступу у справу правонаступника у разі смерті громадянина-підприємця господарський суд повинен призупинити провадження у справі, а при реорганізації юридичної особи – рішення питання про призупинення провадження по справі залежить від господарського суду.

Коли правонаступництво у матеріальному праві настає у відношенні до декількох осіб, то вступ кожного з них у процес залежить від волі кожного з тих, кого суд зобов’язаний сповістити про процес.

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Сторонами в господарському процесі є позивач і відповідач.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.