Лекція 3

Джерела транспортного права. Система транспортного законодавства.

ПЛАН

Вступ.

Питання 1. Джерела транспортного права.

Питання 2. Система транспортного законодавства.

Висновки.

Питання 1. Джерела транспортного права.

Одним із невід’ємних атрибутів транспортного права є його джерела.

Юридичній природі джерел права присвячена значна кількість наукових праць, хоча, на наш погляд, ця складова будь-якої галузі права і дотепер має такі властивості, які суттєво ускладнюють процедуру визначення цих джерел.

У свою чергу, успішному розв’язанню цього питання щодо джерел транспортного права сприятиме компетентний підхід, побудований на основі дослідження системи знань, що стосуються джерел права, та визначення за цією схемою найоптимальніших напрямків розв’язання даної проблеми.

Так, одним із найважливіших питань правової науки є, зокрема, те, що в ній, як правило дається визначення джерел права у виді їхніх правових форм.

Очевидно, що така постанова питання щодо розуміння джерел права в якості відповідних форм певною мірою звужує зміст даного поняття і може вважатися розумінням джерел права в “вузькому (юридичному) смислі слова”.

В той же час визначення для “широкого розуміння” джерел права перебуває ще в стадії розвитку. В цьому контексті вважається слушним звернути увагу на думки тих вчених, які в тій чи іншій мірі присвячували цьому питанню свої наукові праці.

Наприклад, на думку Скакун О.Ф. є юридичні джерела (форми) права та загальносоціальні джерела права. Саме такі загальносоціальні джерела права – економічні, соціальні, політичні, моральні, культурні та інші – породжують (стають джерелом) або об’єктивно обумовлюють виникнення правових норм.

Цікаво, також, є думка В. Гайворонського, який, досліджуючи концепції, що склалися щодо джерел права в таких країнах, як Англія, вказує на розум, що є основою права. Узагальнюючи свій підхід, наведений автор визначає юридичну науку, як важливе джерело вітчизняного та іноземного права. Важко не погодитися з цією думкою.

У свою чергу, як узагальнення, під джерелами транспортного права можна розуміти такі вихідні чинники із яких беруть свої витоки норми транспортного права.

В той же час для відповідного виразу і закріплення норм транспортного права застосовуються форми, або юридичні джерела транспортного права. Так, під юридичними джерелами (формами) транспортного права слід розуміти вихідні від держави і нею визнаваємі офіційно-документальні форми виразу і закріплення норм транспортного права, які їм надають юридичне загальнообов’язкове значення. Саме у такому контексті у сьогоднішньому та наступних лекційних обговореннях і будуть розумітися джерела транспортного права.

Розмаїття джерел транспортного права передбачає їх класифікацію, за якою до джерел транспортного права належать:

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, які забезпечуються державою (наприклад, закони, Укази Президента України, постанови і т. ін.).

Нормативно-правовий договір – це сумісний акт-документ, що містить норми права, які встановлюються за взаємною достовірністю поміж правотворчими суб’єктами з метою врегулювання якоїсь життєвої ситуації та забезпечуються державою. Нормативно-правовий договір розрахований на багаторазове застосування, а його зміст складають норми-правила поведінки загального характеру. Прикладом нормативно-правових договорів є колективні, трудові, типові договори.

Правовий звичай – акт-документ в якому містяться правила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторювання людьми визначених дій та санкціоновані і забезпечені державою. Особливо широке розповсюдження здобули звичаї в торгівельному мореплавстві, одним із прикладів яких є норма, зафіксована в ст. 64 Кодексу торговельного мореплавства України про те, що, “капітан залишає судно останнім”.

Міжнародно-правовий акт – сумісний акт-документ двох чи декількох держав, який містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов’язків в сфері транспортних відносин між ними.

Прикладами міжнародно-правових актів можуть бути пакти або конвенції, які набули в Україні чинності. Зокрема, такими є закон України від 19 березня 1999 р. “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Литовської республіки про морське торговельне судноплавство”, або Закон України від 3 червня 1999 р. “Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини ХІ Конвенції ООН з морського права 1982 року”.

Усі наведені акти-документи у своїй сукупності складають систему юридичних джерел (форм) транспортного права, проте в їхньому середовищі особливе місце посідають саме нормативно-правові акти.

Висновки по питанню.

Питання 2. Система транспортного законодавства.

2.1. Специфікою норм транспортного права є те, що вони набувають своєї визначеності і дієвості лише в разі їх закріплення у відповідних актах законодавстві. Така схема надає змоги стверджувати про те, що законодавство є формою існування права і співвідноситься з останнім, як форма і зміст.

Законодавство (або система відповідних нормативних документів) характеризується певними властивостями, основними серед яких є трактування, систематизація та порядок чинності транспортного законодавства.

Щодо підходу до трактування транспортного законодавства, тут можна взяти за основу тлумачення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р., щодо якого законодавство складається із законів, ратифікованих Україною міжнародних договорів, Постанов Верховної Ради України, указів Президента України та Постанови і Декрети Кабінету Міністрів України. Таким чином, Конституційний Суд України своїм рішенням обмежив законодавство України, визначивши його у рамках тих документів, які прийняті Верховною радою України, Президентом України та кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що цей підхід у повній мірі застосовується і в контексті транспортного законодавства України.

В той же час, крім наведених , у сфері транспорту існує значна кількість документів, які є підзаконними нормативно-правовими актами. Ними, наприклад, є нормативно-правові акти, що видаються галузевими міністерствами (відомствами) і стосуються транспортної тематики, нормативно-правові акти з транспортних питань, які видаються місцевими державними адміністраціями тощо.

Очевидно, що названа сукупність нормативних актів з транспортних питань становить потужний пласт та складається із значної кількості документів, які потрібно відповідним чином впорядкувати.

Це, у свою чергу вирішується шляхом систематизації транспортних нормативно-правових актів.

Систематизація транспортних нормативно-правових актів – це діяльність, яка спрямована на їх впорядкування та удосконалення, а також на їх зведення в єдину, внутрішньо узгоджену систему.

З цього твердження стає зрозумілим, що здійснювати систематизацію транспортних нормативно-правових актів необхідно з метою: встановлення тих протиріч, які існують поміж нормативно-правовими актами, підвищення якості і ефективності усієї системи нормативно-правових актів, а також для забезпечення доступності до цих документів широкого кола користувачів.

На теперішній час в юридичній науці розрізняють три способи систематизації нормативно-правових актів, які в повній мірі можуть бути застосованими і в транспортному праві України.

Це: кодифікація, інкорпорація та консолідація.

Кодифікація – це такий спосіб систематизації транспортних нормативно-правових актів, який полягає в їх удосконаленні шляхом переробки та узгодження юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання. У свою чергу усі нормативно-правові акти, які були піддані кодифікації, об’єднуються в новий, єдиний нормативно-правовий акт.

В транспортному праві результатами кодифікації можуть бути кодекси, основи законодавства, статути, положення та правила. Наприклад, такими документами є Повітряний кодекс України та Статут залізниць України.

Інкорпорація – це такий спосіб систематизації, який полягає у зовнішньому упорядкуванні наявних нормативно-правових актів без зміни змісту правових норм, що містяться в цих документах.

Результатом інкорпорації є збірники, у яких транспортні нормативно-правові акти розташовуються в хронологічному, алфавітному порядку, з урахуванням предметних ознак, юридичної сили об’єднуємих документів.

Консолідація – це такий спосіб систематизації, який полягає у об’єднанні декількох транспортних нормативно-правових актів в єдиний нормативно-правовий акт без зміни їхнього змісту.

В транспортному праві результатом консолідації могло би бути видання зводу законів України з транспортної тематики.

Крім систематизації немаловажним поняттям є чинність транспортних нормативно-правових актів, тобто їх фактичний вплив на відповідні суспільні відносини. У свою чергу, встановлення меж чинності транспортного нормативно-правового акта є необхідною передумовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст даного нормативно-правового акту.

За параметрами чинності нормативно-правові акти діють:

а) у часі – визначаються періодом своєї дії;

б) у просторі, на який поширюється дія нормативно-правового акту;

в) за колом осіб, які підпадають під вплив нормативно-правового акту.

А. Дія нормативно – правових актів у часі обмежена моментом набрання ними юридичної сили і моментом її втрати.

Транспортні нормативно – правові акти можуть набирати чинності:

- з часу, зазначеного в самому нормативно – правовому акті, за яким цей акт

набирає чинності;

- з часу прийняття чи підпису, зазначених, як правило, у самому

нормативно–правовому акті;

- з часу опублікування нормативно – правового акту;

- нормативно – правові акти, в яких в тій чи іншій формі не зазначено час набрання

чинності, вступають в силу на всій території України одночасно після завершення 10–и днів з дня їх офіційного оприлюднення (стосується актів Верховної Ради України та актів Президента України), причому нормативно–правові акти повинні бути опубліковані не пізніше 15–и денного строку (згідно з Указом Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 р. та відповідних змін до нього);

- з часу, за якого вони надійшли адресату (притаманне відомчим

нормативно–правовим актам).

Наприклад, для транспортних нормативно-правових актів (закони і кодекси) цей порядок має наступний вид:

Постанова Верховної Ради України від 4 липня 1996 року, якою було введено в дію закону України “Про залізничний транспорт” вказує, що цей закон вводиться в дію з дня його опублікування. Подібне міститься і в інших законодавчих актах, хоча зміст деяких з них вказує на певні специфічні моменти. Наприклад, в Постанові Верховної Ради України від 28 січня 1993 р., якою було введено в дію закон України “Про дорожній рух“, вказується наступне:

п’ята частина статті 29 не стосується володільців таких автомобілів, які придбані і зареєстровані в органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України до 16 липня 1993 р.

дозволити органам Державної автомобільної інспекції зареєструвати автомобілі з правим розташуванням керма, які були придбані і ввезені в Україну до дня введення в дію закону України “Про дорожній рух“.

Транспортні нормативно–правові акти втрачають чинність внаслідок:

- закінчення обумовленого терміну дії;

- внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені;

- внаслідок відміни (скасування) даного акту іншим чи спеціально призначеним

актом.

Б. Чинність транспортних нормативно–правових актів у просторі – це поширення їх впливу на певну територію (держави в цілому чи окремого її регіону). Транспортні нормативно–правові акти вищих органів законодавчої і виконавчої влади мають чинність на всій території держави, а місцевих – на території відповідного регіону.

Також чинність деяких нормативно–правових актів може поширюватися на територію, непідвладну суб’єкту її ухвалення. Це так звана екстериторіальна дія нормативно–правового акту, наприклад, по відношенню до судна, який плаває під прапором України і перебуває у відкритому морі.

В. Чинність транспортних нормативно–правових актів відносно кола осіб визначає підлеглість осіб вимогам цих актів. Згідно з загальними вимогами чинність цих актів поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території і вступають в транспортні суспільні відносини.

Але мають місце і винятки:

- фізичні і юридичні особи зобов’язані виконувати приписи транспортних

нормативно–правових актів і поза межами держави, наприклад, у ст. 2 Повітряного кодексу України зазначається, що його дія поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами;

- закони чи спеціальні нормативно–правові акти можуть бути адресовані певному

колу осіб, наприклад Кодекс торговельного мореплавства України у ст. 59 зазначає наступне: капітан судна зобов’язаний надати допомогу будь–якій виявленій у морі особі, якій загрожує загибель, якщо це він може зробити без серйозної загрози для свого судна та осіб, які перебувають на ньому; за невиконання зазначеного обов’язку капітан судна несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

2.2.Основні транспортні нормативно-правові акти та їх загальна характеристика.

Як вже було неодноразово зазначено в цьому лекційному обговоренні нормативно-правові акти з транспортної тематики сягають значного числа і становлять потужний масив документів.

В той же час серед усієї цієї сукупності нормативно-правових актів спостерігаються такі, які визначають основи в транспортній діяльності і можуть вважатися базовими в галузі транспорту.

До таких нормативно-правових актів належать:

1. Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. містить в собі три розділи і визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту.

2. Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року містить в собі дванадцять розділів і визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Завдання закону України “Про дорожній рух” полягає в тому, що він регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

3. Закон України “Про трубопровідний транспорт“ від 15 травня 1996 року складається з 21 – ї статті і визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту. Метою законодавства про трубопровідний транспорт є регулювання відносин на всіх етапах створення та функціонування (проектування, будівництво, експлуатація, капітальний ремонт, реконструкція тощо) трубопровідного транспорту, встановлення гарантій безпеки життя та здоров'я населення, забезпечення охорони навколишнього природного середовища і національного багатства України від можливого негативного впливу під час експлуатації об'єктів цього виду транспорту. Дія закону України “Про трубопровідний транспорт” поширюється на відносини в галузі трубопровідного транспорту, призначеного для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. В той же час особливості застосування цього Закону щодо функціонування промислового трубопровідного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

4. Закон України “Про залізничний транспорт“ від 4 липня 1996 року містить у собі сім розділів та визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками і одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо–технологічного комплексу.

5. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р. містить у собі шість розділів і визначає засади організації та експлуатації автомобільного транспорту. Відповідно цьому можна зазначити, що сфера дії даного закону поширюється на відносини, пов’язані з діяльністю у сфері автомобільного транспорту.

6. Закон України “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” від 20 жовтня 1998 року містить у собі чотири розділи і встановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період виходячи з положень законів України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, “Про транспорт”, “Про оборону України” та інших нормативно–правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.

7. Повітряний кодекс України введений в дію Постановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 року і містить у собі вісімнадцять розділів. Повітряний кодекс України регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації. Дія даного кодексу поширюється на всіх користувачів повітряного простору України в частині, що їх стосується, як на території України, так і за її межами, якщо закони країни перебування користувача не передбачають іншого.

8. Кодекс торговельного мореплавства України введений в дію Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1994 року і містить у собі одинадцять розділів. Цей кодекс регулює відносини, що виникають з торговельного мореплавства, під яким у даному Кодексі розуміється діяльність, пов’язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

9. Водний кодекс України введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року, містить у собі шість розділів та має своїм завданням регулювання правових відносин в цілях забезпечення схоронності, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відновлення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення і вичерпання, усування шкідливого впливу вод та ліквідації його наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

10. Перелік транспортного законодавства був би не повним, якщо б не були зазначені такі підзаконні нормативно–правові акти, як Статути окремих видів транспорту. Ними є Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР та Статут залізниць України.

Статут Внутрішнього водного транспорту СРСР був затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 року, містить у собі десять розділів і визначає основні задачі та обов’язки органів внутрішнього водного транспорту по забезпеченню потреб держави в перевезеннях вантажів і пасажирів по внутрішнім водним шляхам, а також взаємовідносини внутрішнього водного транспорту з іншими галузями народного господарства.

Статут автомобільного транспорту УРСР був затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року, містить в собі десять розділів і визначає обов’язки, права та відповідальність виробничих об’єднань автомобільного транспорту, автотранспортних і транспортно–експедиційних підприємств та організацій, які перебувають на території держави незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються автомобільним транспортом.

Статут залізниць України був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року, містить в собі сім розділів і визначає обов’язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Висновки по питанню.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.01 року // Відомості Верховної Ради України - 2001, - N 22, - Ст.105.

2. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України -1999, - N 20-21, - Ст.190.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в України” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України - 1997, - N 24, - Ст.170.

4. Повітряний Кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України, - 2011, - N 48-49, - Ст.536.

5. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. —1995. — № 47-52. — Ст. 349.

6. Водний Кодекс України, від 06.06.1995 № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України, - 1995, - N 24, - Ст.189.

Книжкові видання:

1. Бондар В. В. Правовий режим земель міжнародних автомобільних транспортних коридорів в Україні: монографія / В. В. Бондар; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К. : Юрид. думка, 2009. - 160 с.

2. Галімшина Г. В. Державний контроль на автомобільному транспорті в Україні: проблеми теорії та практики: монографія / Г. В. Галімшина, О. В. Саєнко; Донец. ун-т економіки та права. - Донецьк, 2011. - 166 с.

3. Лебедєва Т. М. Правовий режим земель автомобільного транспорту та дорожнього господарства: проблеми та шляхи вирішення: монографія / Т. М. Лебедєва; ред.: М. В. Шульга; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О.Гончара. - Х. : ФІНН, 2009. - 192 с.