Правове регулювання інформаційних відносини конституційним, цивільним, адміністративним, кримінальним та іншими галузями права

Інформаційні правовідносини перебувають у сфері правового регулювання різних галузей права, основою яких є конституційне право. Конституція України, як основа вітчизняного права, визначає роль держави в регулюванні інформаційних відносин, формує гарантії щодо здійснення прав і свобод суб'єктів інформаційних відносин, визначає засади діяльності щодо збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу, встановлює способи захисту порушених прав в інформаційних правовідносинах, визначає компетенцію державних органів влади щодо регулювання та захисту інформаційних відносин тощо.Гарантоване ст. 34 Конституції України право кожного «вільно шукати, одержувати, передавати, створювати і поширювати інформацію будь-яким законним засобом» є складовою частиною конституційного права на свободу думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань. Водночас, Конституція України обмежує здійснення права на інформацію в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Право на інформацію надає особі ряд юридичних можливостей, зокрема і право на безперешкодне ознайомлення з нормативними актами. Реалізація такого права гарантується ч. 3 ст. 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Конституційне право особи на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею покладає на відповідні державні органи чи органи місцевого самоврядування обов’язок не перешкоджати реалізації цього конституційного права суб’єкту звернення. Своєчасна, повна та достовірна інформація, отримана в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, дає можливість реалізації інших прав, зокрема, захисту довкілля, реалізацію політичних прав та свобод тощо.

Конституційні гарантії доступу до інформації, її охорони та захисту прав суб’єктів інформаційних правовідносин знаходять своє конкретизацію в нормах інформаційного та інших галузей права. Цивільний кодекс України розвиває конституційні положення щодо права особи на інформацію, форми та способи охорони та захисту цих прав тощо. Так, стаття 302 ЦК України закріпила право особи на інформацію, як одне з особистих немайнових благ. У цьому контексті підкреслюється, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов’язана переконатися в її достовірності, а достовірною вважається та інформація, що відповідає дійсності. Особливості цивільно-правового регулювання інформаційних відносин полягають у віднесенні інформації, як об’єкта права, до нематеріальних благ, поряд з результатами творчої діяльності та особистими немайновими благами, що охороняються цивільним законодавством. Поєднання цих об’єктів у окрему групу пояснюється їх особливою правовою природою та відсутністю у них матеріального змісту, що є причиною для особливого правового регулювання відносин, пов’язаних із їх використанням і захистом інформації та інших нематеріальних благ.

Цивільним кодексом України урегульовано ряд відносин, пов’язаних з обігом інформації, зокрема, порядок охорони та захисту комерційної таємниці. Статтею 505 ЦК України визначено поняття комерційної таємниці, до якої віднесено відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є право на використання комерційної таємниці, виключне право дозволяти використання комерційної таємниці, виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці тощо. На органи державної влади покладено обов’язок охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Підставою для виникнення права на захист комерційної таємниці є фактичне правомірне володіння інформацією за умов дотримання відповідних вимог. Стаття 278 ЦК України містить також заборони щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Захист цивільних прав та інтересів учасників інформаційних відносин здійснюється способами, визначеними ст. 16 ЦК України.

Для інформаційних цивільних правовідносин характерною є ініціатива сторін, а також їх воля, необхідні на етапах формування правовідносин та реалізації цивільно-правової відповідальності. Особливостями цих правовідносин є широке коло суб’єктів та їх юридична рівність, специфічність об’єктів, можливість встановлення ряду правовідносин за згодою сторін, розмаїття підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин, специфіка способів здійснення і захисту суб’єктивних цивільних прав, засобів цивільно-правової відповідальності тощо.

В сучасних умовах становлення інформаційного суспільства в Україні пріоритетне місце в системі правового регулювання інформаційних відносин посідає управління інформаційною сферою. Фундаментальною основою його здійснення виступають норми адміністративного права, які спрямовані на врегулювання та впорядкування відповідних управлінських процесів в інформаційній сфері, забезпечення їх цілеспрямованості, системності, стабільності та збалансованості. Одним із учасників інформаційних відносин законодавець називає суб'єктів владних повноважень, що вказує на наявність адміністративного аспекту в урегулюванні відносин з приводу обігу інформації. Саме завдяки інформації функціонує будь-яка державна чи недержавна інституція, а діяльність людини має яскраво виражений інформаційний характер.

Адміністративні правовідносини в інформаційній сфері мають свої особливості та ознаки. По-перше, вони виникають, змінюються, припиняються лише за наявності відповідної адміністративної норми. По-друге, одним із суб'єктів правовідносин обов’язково є носії владних повноважень, тобто органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, інші суб'єкти, які здійснюють владні управлінські функції, в тому числі делеговані повноваження. Крім того, для такого виду інформаційних відносин завжди характерні взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що забезпечуються державою, а також воля хоча б одного зі суб'єктів адміністративного права. Інформаційна складова адміністративних правовідносин вказує на сферу публічно-правових відносин, що виникають у державному та самоврядному управлінні. Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007- 2015 роки» розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Адміністративно-правове регулювання в інформаційній сфері здійснюється значною кількість нормативно-правових актів, що обумовлено необхідністю не тільки забезпечення права кожної особи на інформацію, але й охорону та захист національної безпеки України. Особливе місце в системі адміністративно-правового регулювання інформаційних правовідносин, охорони та захисту інформаційних прав посідає Кодекс України про адміністративні правопорушення. В особливій частині КУпАП міститься ряд складів правопорушень в інформаційній сфері, за що передбачена адміністративна відповідальність. До таких правопорушень віднесено, зокрема, приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб та за зверненнями громадян або їх об’єднань, надання недостовірної інформації, отримання, використання та розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майна підприємця, несвоєчасне подання посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які займаються підприємницькою діяльністю тощо.

Інформаційні правовідносини перебувають також у сфері правової охорони та захисту кримінального права. Кримінально-правові аспекти сутності та складу правопорушень в інформаційній сфері формуються в загальних положеннях кримінального законодавства. Відповідно до ст. 1 КК України його завданням є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Це загальне положення поширюється і на інформаційну сферу, окремі склади злочину якої розміщені в Особливій частині КК України.

Враховуючи важливість суспільних інформаційних правовідносин в умовах інформатизації, формування інформаційного суспільства у всьому світі і в Україні, законодавець у Кримінальному кодексі України виділив зазначені суспільні відносини в окремий родовий об’єкт кримінально-правового захисту та охорони. Окремим родовим об’єктом кримінального права є інформаційна безпека, а одним з об’єктів інформаційної безпеки людини, суспільства, держави є державна таємниця. Кримінально-правова охорона та захист інформації, що має статус державної таємниці, знайшла відображення у Розділі І Особливої частини КК України – злочини проти основ національної безпеки України. Кримінально-правовий захист та охорона державної таємниці здійснюється також на підставі положень Розділу XIV Особливої частини КК України – злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Кримінально-правова охорона та захист прав людини є одним із юридичних механізмів реалізації державою визначених гарантій у Конституції, її зобов’язань перед громадянами України. У Розділі V Особливої частини КК визначається група кримінально-правової охорони та захисту прав людини – злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Інформаційні правовідносини у тій чи іншій мірі регулюються і іншими галузями права, зокрема, трудовим, екологічним, банківським та іншими, законодавство яких містить окремі інформаційно-правові норми.