VI. ЗНАЧЕННЯ ДОСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ

Згідно ст. 5 ГПК України, сторони вживають заходів досудового врегулювання господарської спори у випадках, передбачених чинним законодавством, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Досудове врегулювання спорів являє собою систему заходів, проведених організаціями, майнові права яких порушені, для безпосереднього вирішення виниклого конфлікту до звертання в господарський суд. Таке врегулювання містить у собі не тільки пред'явлення претензій і інших вимог противній стороні, але і припускає розгляд і добровільне задоволення вимог сторони, що пред'явила претензію у випадку її законності й обґрунтованості.

Значення претензійного порядку врегулювання спорів полягає в тому, що відповідачу повідомляється про наявність у його контрагента — організації або громадянина-підприємця — майнових або немайнових претензій до нього. У той же час претензійний порядок у відомій мері охороняє інтереси не тільки позивача, але і самого відповідача, оскільки він сприяє задоволенню вимог у добровільному порядку і дозволяє, таким чином, уникнути непередбачених додаткових витрат у тому випадку, якщо суперечка буде передана на розгляд господарського суду.

В даний час інститут досудового врегулювання господарських спорів, частково зберігаючись в чинному законодавстві, втрачає свою актуальність. Розроблені ще в період радянської господарської системи норми позасудового порядку вирішення господарських спорів уже не відповідають повною мірою вимогам сучасних ринкових відносин. Це обумовлено наступними обставинами:

1) з'явилася велика кількість підприємств приватною і колективної (з невеликою кількістю засновників) форм власності. Раніш заявлені в претензії майнові вимоги визначалися адміністрацією державного підприємства, оскільки крім держави інших власників — юридичних осіб не існувало. Кошти, переведені в інше підприємство або організацію для задоволення претензійних вимог, залишалися в єдиного власника. А для сучасного приватного підприємця процес ухвалення рішення про добровільне відрахування особистих кошт або коштів власників, що його утворили, є більш актуальним. Особливо це стосується невеликих підприємств, для яких незапланована виплата оборотних коштів викликає погіршення їхнього фінансового становища. До того ж, економічно вигідніше не перераховувати для задоволення претензії кошти кредитора, а залучати їх в оборот і діставати додатковий прибуток, з частини якого потім оплачувати штраф, передбачений ст. 9 ГПК. Отже, відповідальність за необґрунтоване відмовлення задовольнити претензійні вимоги є тільки причиною занепаду досудового врегулювання спорів;

2) широкому застосуванню досудового врегулювання спорів перешкоджає криза неплатежів. Як відомо, зараз багато підприємств не можуть навіть виконати свої зобов'язання перед бюджетом, оскільки з ними не розраховуються покупці-замовники. Якщо підприємство «сидить на картотеці», про задоволення майнових претензійних вимог мова навіть не йде. Досить розповсюдженої є ситуація, коли розпорядження податкової адміністрації блокує рахунок підприємства і позбавляє останньої можливості розпорядитися коштами, задовольнивши претензійні вимоги іншої сторони; задоволення таких вимог тільки погіршує і без того складне становище суб'єкта господарювання;

3) з'явилося багато принципово нових правовідносин, для упорядкування яких застосування досудового урегулювання спорів недоцільно. Досить важко визначити коло цих правовідносин. Законодавець зробив таку спробу, вказавши в ст. 5 ГПК перелік спорів, на які поширюються вимоги досудового врегулювання.

ВИСНОВКИ З ШОСТОГО ПИТАННЯ:

Досудове врегулювання спорів являє собою систему заходів, проведених організаціями, майнові права яких порушені, для безпосереднього вирішення виниклого конфлікту до звертання в господарський суд.

Значення претензійного порядку врегулювання спорів полягає в тому, що відповідачу повідомляється про наявність у його контрагента — організації або громадянина-підприємця — майнових або немайнових претензій до нього.