Цивілізація як категорія глобального політичного аналізу.

Міжнародні відносини – це специфічна форма соціальних відносин, участь у яких відтворює міжнародну суб’єктність індивідуального або колективного актора, а головне функціональне призначення яких полягає в реалізації цивілізаційної і антропологічної єдності людства. Вони являють собою складову частину суспільних відносин, як цілісної системи зв'язків і відносин між окремими політичними одиницями і досліджуються різними науками, що вивчають окремі аспекти суспільних відносин, зокрема цівіліологією(цівіліографією).

Істотна обмеженість можливостей існуючих макросоціологічних концепцій адекватно відобразити важливі зміни в суспільстві і загальні закономірності розвитку сучасних міжнародних відносин потребують розробки нових наукових концепцій, в тому числі на основі досягнень новітньої теорії цивілізацій. Адже цивілізації як великі суперсистеми визначають більшу частину змін, які відбуваються в сучасному світі.

Одним з найбільш актуальних наукових завдань міжнародно-політичної теорії є визначення впливу міжцивілізаційних процесів на сферу світової політики, оскільки в процесі розвитку сучасної системи міжнародних відносин простежується посилення впливу цивілізаційних факторів.

В сучасній українській міжнародно-політичній науці з’явилося чимало досліджень, в яких аналізуються проблеми внутрішньої динаміки розвитку цивілізацій, проблеми цивілізаційної ідентифікації України. Цими проблемами плідно займаються українські вчені Ю.Павленко, Ю.Пахомов та інші.

Значна кількість досліджень як в зарубіжній, так і в українській цівіліології дає підстави стверджувати про сформованість базових принципів теорії цивілізацій. В той же час майже поза увагою дослідників залишаються можливості використання цивілізаційного підходу в міжнародно-політичній науці. Виходячи з того, необхідно зосередити увагу не тільки на внутрішній динаміці розвитку цивілізацій, а на динаміці їхньої глобальної взаємодії, на формуванні цивілізаційної парадигми в теорії міжнародних відносин.

Цивілізаційні теорії - це теорії, в яких світова історична соціальна динаміка представлена у вигляді зміни цивілізацій або змін в розвитку глобальної цивілізації. В межах даного підходу цивілізація розглядається як визначена ступінь в розвитку суспільства і культури і тим самим є протиставленою дикунству та варварству. Предмет уваги – не одна, будь-яка сторона людського буття, а сукупність усіх форм життєдіяльності того чи іншого суспільства – матеріальних, моральних, ідейних, культурних, релігійних в їх єдності та неподільності, розвитку та спадкоємності. Така сукупність може розглядатись як цивілізація в глобальному чи локальному розумінні.

Серед різних рівнів структури системи міждержавних відносин, різних її складових можна виокремити такі, які в тій чи іншій формі відповідають цивілізаційним поняттям. Багато важливих міжнародно-політичних процесів, що є ключовими в усій системі міждержавних відносин, що визначають її структуру, функціонування та розвиток, інколи навіть на глобальному рівні, формуються під значним впливом факторів, які мають міжцивілізаційний характер.

Зміст теоретичних концепцій цивілізаційних теорій залежить від розуміння її авторами поняття цивілізація. До істотних недоліків цивілізаційних теорій відносимо категоріально-понятійну невизначеність, що суттєво ускладнює її інструментальне використання.

Дослідження будь-якого явища, яке є об'єктивною реальністю, передбачає виділення структурних елементів цієї реальності. Дослідження історії людства та історії міжнародних відносин вимагає з'ясування, що є первинним елементом світобудови в соціальному плані. Очевидно, що таким елементом є певні історичні спільноти людей.

Традиційно як такі спільноти розглядались держави. На сучасному етапі все більшого розповсюдження набуває макросоціологічний підхід, коли у вигляді спільнот виступають цивілізації.

Етимологія терміну "цивілізація" відрізняються від його тлумачення, якого воно набуває. Термін "цивілізація" походить від лат. "громадянин". Він мав два значення у класичній латині:

· те, що стосується приватного життя людини та його громадянських функцій;

· те, що є соціальним, корисним для громадян.

Поняття стало активно використовуватись починаючи з ХVIII ст. До появи іменника використовувалося дієслово "цивілізувати" та дієприкметник "цивілізований". У "Загальному словнику" А.Фуретьера в 1690 р. зафіксоване дієслово "цивілізувати" як утвердження певних норм. У 1757 р. термін використовується маркізом де Мірабо у праці "Друг законів", під яким розуміється пом'якшення норовів та знання, які для цього використовуються. Згодом відмінності у тлумаченні терміну поглиблюються.

У працях французьких та англійських просвітників (в Англії використання терміну вперше зафіксоване в 1773 р., у Німеччині – у 1774 р.) цивілізація сприймалась як процес (як пише Гольбах, "нація цивілізується під впливом досвіду"), а культура є компонентом цивілізації.

Під цивілізацією розумілась і сукупність цінностей, що збагачуються в процесі розвитку суспільства.

Цивілізованим вважалося суспільство, яке ґрунтувалося на засадах розуму, гуманізму та справедливості. Місія цивілізації – встановлення "Імперії розуму", покінчення з війнами, загарбаннями та злиднями.

Згодом відмінності у тлумаченні терміну поглиблюються. Ще Р.Декарт у першій половині ХVII ст. протиставив дикунство та цивілізацію. Було започатковане визначення цивілізації як стадії розвитку людства, яка змінила дикунство та варварство.

Термін "цивілізація" для позначення певної ступені у розвитку людського суспільства одним з перших використав шотландський філософ А.Фергюссон (1723-1816). Під цим терміном він розумів те, що відрізняє людину та людське суспільство від тваринного світу і те, що відрізняє одне суспільство від іншого. Він виділяє три стадії господарського розвитку людства: дикунство (головні заняття – мисливство та рибальство), варварство (головне заняття скотарство), цивілізація (головне заняття орне землеробство).

У 1877 р. американський вчений Л.Морган у праці "Стародавнє суспільство або дослідження шляхів людського прогресу від дикунства через варварство до цивілізації" позначає цим терміном вищу після дикунства та варварства історичну епоху, яка характеризується впорядкованістю суспільного ладу, виникненням класів, держави, приватної власності.

Серед соціокультурних феноменів сучасного світу виокремлюються стійкі системи. Вони перетинають кордони соціальних утворень, не збігаються з національними або державними ареалами.

У контексті проблеми суб'єктності міжнародних відносин концепція цивілізації стає домінуючою історико-соціологічною категорією, яку за значенням можна порівняти з домінуючою раніше концепцією нації. Мислення в національних термінах змінюється на мислення в термінах цивілізаційних (точніше, знов повертається, оскільки в довестфальський період цивілізації можна розглядати як головні суб'єкти відносин між соціальними спільнотами). У науці основна увага зміщується від народів та держав на більш великі структури та процеси в масштабах цивілізацій.

У ХХ ст. поступово формується теорія цивілізацій, в якій виокремлюються два напрями – матеріалістичнийтакультурно-історичний.

Матеріалістичний підхід до дослідження цивілізацій робить акцент на дослідженні економіки, матеріального виробництва, способів хазяйнування та відносинах, що ними породжуються. Це не означає ігнорування ролі духовного фактору. Але він пов'язується з типом технології або соціальності. Найбільш визнаними представниками цього напряму є М.Вебер, К.Маркс, французька школа Анналів (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель), світ-системна теорія (І.Валлерстайн, Д. Уілкінсон).

У межах даного підходу цивілізація розглядається як визначена ступінь в розвитку суспільства і культури і тим самим вона протиставлена дикунству та варварству.Головні ознаки цивілізації – приватна власність та гроші, розвиток землеробства, торгівля, міста, класове суспільство, держава, релігія, писемність. Таким чином, цивілізація стає однією з характеристик класового суспільства.

Дослідження цивілізацій як базового предмету аналізу передбачає, що комплекси компонентів, які їх створюють, можуть бути цілком правомірно згруповані в межах, що відокремлюють одну цивілізацію від іншої. Це передбачає також аналіз реагування різних елементів, що утворюють цей комплекс, на зміни в одному з компонентів, які створюють єдине ціле.

Об'єктом дослідження теорії цивілізацій виступають циклічні закономірності або динамічні універсалії розвитку цивілізацій. Аналізу піддаються і концептуально-теоретичні погляди, що поширюються в світовій науці.

Дослідження цивілізацій поділено на дві сфери між представниками гуманітарних та соціальних наук. Перші звертаються до дослідження минулого тієї чи іншої цивілізації, традиційно до її "класичного періоду", другі – до сучасної історії. Вони досліджують цивілізації крізь творіння найкращих представників культури, науки та мистецтва.

Другі звертаються до досягнень та характеру мислення простих людей. Звідси виникає розрив між минулим та сучасним, текстом та контекстом. Це вказує на необхідність поєднання гуманітарного та соціологічного підходів.

Підхід до аналізу цивілізацій спирається на фундаментальні концепції, створені засновниками соціології – Е.Дюркгеймом, М.Вебером, деякою мірою К.Марксом.

Інституціональна структура кожного суспільства зумовлена його історичним досвідом. У формуванні цього досвіду особливого значення набувають головні фактори: культурні традиції та політична обстановка, становище суспільства в системі міжнародних зв'язків. Історія як наука являє собою певну систему знань. Вони потребують систематизації та класифікації. Систематизація (від гр. "устрій", "порядок" та "закон") – передбачає описування, з'ясування спорідненості, групування у взаємопов'язані та взаємопідпорядковані групи, створення системи, яка б максимально вірно описувала зв'язки та співвідношення, які існують між об'єктами.

Періодизація (від гр. "коловорот", "обхід"), зокрема періодизація історії – це встановлення хронологічно послідовних етапів суспільного розвитку. Під періодом може розумітись або проміжок часу, на протязі якого відбувається будь-який процес, або етап утворення, розвитку, історії.

Критерії періодизації – це система класифікації історичних етапів. Критеріїв періодизації може бути багато, наприклад, археологічний, формаційний, цивілізаційний.

Археологічна періодизація поділяє історію людства на кам'яний, бронзовий, залізний вік. В наш час спостерігається процес переходу від віку заліза та його сплавів до віку композитів та штучних матеріалів.

Ідея цивілізаційної унікальності знайшла відображення в працях М.Я.Данілевського, К.М.Леонтьева, О.Шпенглера, А.Тойнбі та ін. Цивілізація як регіональна, визначена у просторі та часі самодостатня та автономна система виступає оптимальною одиницею осмислення історичного процесу.