Еволюція проектного аналізу.

Праця А. Дюпрюї «Про вимір корисності суспільних робіт» (1844 р.), в якій була зроблена перша спроба розрахувати чистий виграш від реалізації проектів, оцінити корисність суспільних робіт;

Праці В. Візелля, в яких припускалося, що розподіл ресурсів суспільства краще за все може бути здійснений шляхом комбінації ринкових підходів взаємозв’язку податків і витрат;

До 1950-х рр. економічний аналіз інвестиційних проектів полягав в перевірці стійкості компанії на прогнозовані відтоки, тобто достатності коштів для покриття касових розривів і поліпшення стандартних показників рентабельності. Головними критеріями оцінки виступали окупність (термін окупності) і ліквідність балансу, що відображає, по суті, кредитні ризики.

«Запропоновані методи економічного аналізу проектів для басейнів рік» (або «Зелена книга», 1950 р.), яка була першою системною спробою поєднання теорії економічного добробуту з практичними завданнями аналізу при оцінці інвестиційних проектів.

У 1950-і - 1960-і рр. у зв'язку з усвідомленням обмеженості бухгалтерських (облікових) принципів аналізу ефективності діяльності компанії було введено в обіг поняття вартості як приведеної оцінки майбутніх вигод. Термін «вартість капіталу» або витрати на капітал (cost of capital) з'явилося в 50-і роки (у двох книгах Джоела Діна 1951 р.). Важливим індикатором економічної ефективності проекту стають нарощування вартості (при розгляді за ряд років) і перевищення необхідного рівня прибутковості, формованого на ринку капіталу з урахуванням інвестиційних ризиків, як критерій поточного моніторингу. Спільно з розрахунком бухгалтерського прибутку проводився розрахунок вільного грошового потоку. Ставки прибутковості, що традиційно визначалися за минулою діяльністю компанії або по галузевих середніх оцінках, поступилися місцем ставкам прибутковості з ринку капіталу, де інвестор дістає більше можливостей для альтернативного вкладення. До 80 рр. двадцятого сторіччя метод дисконтованого грошового потоку (DCF method) став таким, що превалює в проектному аналізі.

Подальші зміни в проектному аналізі були пов'язані насамперед з моделюванням ризиків: введенням нових трактувань ризику і невизначеності, використанням не тільки частотних імовірнісних моделей, але і експертних, наприклад теорії нечітких множин.

У 1977 р. С. Майерсом було сформульовано концепцію реальних опціонів, застосування якої в проектному аналізі пов'язане з формуванням «опційного мислення», тобто уміння розпізнавати в проекті додаткові чинники, виникаючі синергетичні ефекти, що істотно збільшують його вартість. Це акцентує увагу на необхідності безперервної аналітичної роботи протягом всього терміну роботи над проектом і відстежування чинників, що дозволяють активно в нього втрутитися.

В цілому опційна теорія виділяє дві групи додаткових можливостей, що містяться в проекті. Перша з них — можливості зміни параметрів інвестиційного проекту з часом. Це може бути розширення або скорочення проекту, зміна джерел сировини або відмова від реалізації проекту після отримання додаткової інформації. Друга група можливостей характеризує зовнішню сторону проекту, тобто виконання одного проекту робить можливим інший проект, який був би неможливий без завершення першого.

Ще один напрям проектного аналізу - урахування інтересів різних груп учасників: наприклад, більш коректне урахування ефектів позикового фінансування завдяки відходу від традиційної моделі DCF із ставкою дисконту у вигляді середньозважених витрат на капітал, або WACC (Weighted Average Cost of Capital), до моделі скоректованої приведеної вартості - APV (Adjusted Present Value) С. Майерса, згідно якої здійснюється поелементний облік вигод.

В українській науці виділення проектного аналізу в окрему галузь науки відбулося після 1991 р.