Короткий історичний нарис

Анатомія людини у своєму історичному розвитку пройшла довгий і склад­ний шлях. Основну роль у її виникненні і формуванні відіграли запити прак­тичного життя. Розвиток анатомії відбувався нерівномірно, періоди її віднос­ного розквіту змінювалися періодами занепаду. Велике значення в станов­ленні анатомії завжди мала суспільна ідеологія, що панувала в певну істори­чну епоху. Водночас анатомія формувалася не ізольовано, а разом з іншими науками, у першу чергу біологічними і технічними.

Особливо доцільно зупинитися на взаємозв'язку розвитку анатомічних знань та фізичної культури і спорту. Потреба в анатомічному аналізі рухів для під­вищення спортивних результатів, а також у вивченні вікових, статевих та інди­відуальних особливостей організму для обгрунтування методів і засобів фізи­чного виховання обумовлювала необхідність детального анатомічного дослі­дження рухового апарату, механіки руху людського тіла, вікової анатомії, бу­дови і функції органів. У свою чергу, розширення анатомічних знань сприяло прогресу в царині теорії і практики фізичної культури. Яскравим прикладом цього твердження може слугувати творча діяльність П.Ф. Лесгафта, М.Ф. Іваницького, Б.О. Нікітюка.

Початковий період розвитку анатомії сягає своїм корінням далекого мину­лого людства. Серед наскельних зображень, зроблених рукою первісної люди­ни, зустрічаються малюнки, що зображують тварин, які були предметом по­лювання. Вивчаючи малюнки, можна зрозуміти те, що наші предки добре знали, наприклад, де розташовується серце в мамонта чи бізона. Значно піз­ніше люди зацікавились і будовою людського тіла, і це стало предметом спеціального вивчення.

Відомі лікарі давнини Гіппократ (460—377 рр. до н.е.) і Гален (130—201 рр.) залишили після себе чимало творів з анатомії. Гіппократ, оче­видно, сам робив анатомічні спостереження на тваринах, а отримані результати перено­сив на людину. Гален привніс багато нового в анатомію. Він описав ряд м'язів, сім пар черепних нервів, довів, що в артеріях знахо­диться не повітря, а кров. Твори Галена про­тягом майже 13-ти століть складали основу анатомічних знань.

У середні віки фундаментальні праці з ана­томії людини були створені на Сході. Одним з найбільш видатних учених-лікарів цього періоду був Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна) — 980— 1037 рр. Йому належить великий твір під на­звою "Канон медицини", що неодноразово (460-377 рр. до н.е.) видавався різними мовами. Авіценна зробив ряд анатомічних відкриттів. Наприклад, він першим довів, що сітківка ока є світлосприймаючим апаратом.

У період пізнього Середньовіччя (XVI—XVII ст.) спостерігається підйом рівня анатомічних знань, якими користуються і зараз.

Серед великих учених епохи Відродження, в першу чергу, варто назвати Леонардо да Вінчі та Андрія Везалія.

Леонардо да Вінчі (1452-1519 рр.), геніальний італійський учений і худож­ник, працював у декількох галузях науки і мистецтва. Він вивчав тілобудову людини, препарував трупи, робив анатомічні замальовки і у своїх записах ви­словив чимало слушних думок, що не втратили значення і сьогодні.

Він вивчив багато м'язів, визначив місця їхнього прикріплення до кісток і зазначив їхні функції, звернувши увагу на значення особливостей будови кіс­ток і м'язів для зовнішньої форми тіла. Леонардо да Вінчі заснував ту важ­ливу галузь вивчення будови тіла, що згодом отримала назву пластичної ана­томії.

Великий інтерес становлять спостереження Леонардо да Вінчі за механі­кою руху й аналіз положень та рухів людського тіла. Він вперше описав ходу людини і звернув увагу на координацію в рухах кінцівок. Леонардо да Вінчі став засновником вчення про рухи тіла — динамічної анатомії або кінезіології.

Визначним анатомом епохи Відродження є Андрій Везалій (1514—1564 рр.), якому належить створення основ анатомії як сучасної науки. У 1553 р. Веза­лій надрукував свій чудовий твір "Про будову людського тіла". В ньому у систематичному порядку на підставі численних досліджень був представле­ний повний опис будови людського тіла: кісток, суглобів, м'язів, внутрішніх органів, серця і кровоносних судин, мозку, нервів і органів чуття.

Гіппократ

(460—377 рр. до н.е.)

Везалій був реформатором і революціо­нером в анатомії. Своїм твором він спрос­тував цілий ряд невірних тверджень Гіппок­рата і Галена, що вважалися визнаними ав­торитетами. Твір Везалія в середині XVII сто­ліття був перекладений російською мовою Епіфанієм Славенецьким. Значно пізніше він був перекладений іншими мовами.

Англійський лікар Вільям Гарвей (1578— 1653 рр.) вважається засновником сучасної ембріології, навів докази існування велико­го кола кровообігу, доповнив опис малого ко­ла кровообігу людини.

Першим східнослов'янським анатомом-академіком був А.П. Протасов (1723-1796 рр.). Він працював не тільки в галузі власне ана­томії, але також займався питаннями, що безпосередньо належать до фізичного вихо­вання. В Академії наук він прочитав дві актові лекції: "Про виховання дітей і про фізичні принципи, яких при цьому необхідно дотримуватися" та "Про користь фізичних вправ для збереження здоров'я".

Андрій Везалій

(1514-1564 рр.)

П.А. Загорський (1764-1846 рр.) створив перший оригінальний підручник з анатомії "Керівництво до пізнання будови люд­ського тіла", що перевидавався п'ять разів. ПА Загорський працював у декількох галузях ана-томії і був засновником першої великої східнослов'янської наукової анатомічної школи.

Він виступав проти віталістичного поняття "життєва сила", висловлював думку про те, що функція визначає будову органа, дотримував­ся близьких до еволюційної теорії поглядів щодо походження людини.

Геніальний російський хірург і анатом М.І. Пирогов (1810—1881 рр.) високо підняв рі­вень анатомічних знань. Серед його праць були такі твори, як "Хірургічна анатомія артеріа­льних стовбурів і фасцій" (1837), "Повний курс прикладної анатомії людського тіла" (1843— 1845) і "Топографічна анатомія, ілюстрована тіло людини в трьох напрямках" (1851-1854), що зберегли своє значення до нашого часу. Н.І. Пирогов розробив і застосував оригінальні методи дослі­дження — вивчення анатомії на підставі розпилів через заморожені трупи і скульптурний метод вивчення взаємного розташування органів. Він був фун­датором топографічної анатомії, що виділилась в самостійну науку.

П.Ф. Лесгафт (1837-1909 рр.) — чудовий російський анатом, громадський діяч, засновник науки про фізичну культуру, має винятково важливе значен­ня як вчений, що створив теоретичні передумови для розвитку фізичного ви­ховання в Росії. Його самостійна діяльність розпочалася в Казанському уні­верситеті, де він керував кафедрою і читав курс "Фізіологічна анатомія" і де показав себе блискучим лектором та ерудованим вченим. П.Ф. Лесгафт впер­ше в Росії почав проводити заняття з анатомії з групою жінок (приблизно 100 осіб), деякі з яких згодом стали першими російськими жінками-лікарями. Крім того, П.Ф. Лесгафт читав лекції в Петербурзькому університеті. Він організував Петербурзьку біологічну лабораторію, а при ній у 1896 р. — Вищі наукові курси виховательок і керівниць фізичного виховання. Однак у 1905 р. царський уряд ліквідував ці курси. Тоді П.Ф. Лесгафт організував Вищу віль­ну школу з вечірніми курсами для робітників. Ця школа проіснувала протя­гом двох років і також була ліквідована царським урядом як політично не­безпечна.

Опубліковані П.Ф. Лесгафтом праці мали винятково велике значення для розвитку як анатомії, так і науки про фізичну культуру. Серед цих праць найзначнішими є: "Основи теоретичної анатомії" ( в 2-х томах), "Анатомія лю­дини (записки університетських лекцій)", "Посібник з фізичного виховання дітей шкільного віку", "Сімейне виховання дитини і його значення", "Осно­ви природної гімнастики", "Причетність анатомії до фізичного виховання і головні завдання фізичного виховання в школі", "Значення фізичних вправ для військ" та ін. Ці книги перевидаються і зберігають своє значення й сьо­годні.

В.Н. Тонков (1872-1954 рр.) — професор Військово-медичної академії ім. С.М. Кірова, автор відомого підручника з анатомії, створив велику вітчиз­няну анатомічну школу. Його учні використовували у своїх дослідженнях методи анатомічного і макроскопічного вивчення органів поряд із застосу­ванням експериментального методу на тваринах з наступним мікроскопіч­ним аналізом отриманих результатів. Основними розділами анатомії, в галузі яких плідно працювали анатоми школи В.Н. Тонкова, є: колатеральний кро­вообіг, іннервація кровоносних судин, хромафінна система, лімфатична і ве­гетативна (автономний відділ) нервова системи.

В.Н. Шевкуненко (1872-1952 рр.) - є творцем радянської школи топографоанатомів. Своїми працями, що присвячені віковій і типовій анатомії, він вплинув на розвиток анатомії відповідно до завдань фізичного виховання. Це мало велике значення для розвитку теоретичної і практичної медицини в на­шій країні.

Видатний вітчизняний анатом В.П. Воробйов (1876-1937 рр.) розробив нові й оригінальні методи макромікроскопічного дослідження анатомічних об'єктів і написав разом зі своїми співробітниками багато наукових праць по макромікроскопічній анатомії, головним чином, вегетативної (автономного відділу) нервової системи людини і тварин. Він склав атлас з анатомії людини в п'яти томах. В.П. Воробйов у своїй роботі надавав значну увагу питанням, які були пов'язані з фізичною культурою. Він організував спеціальну конфе­ренцію з цих питань.

М.Ф. Іваницький (1895—1969 рр.) — великий російський анатом, розробляв питання функціональної анатомії стосовно завдань спортивної практики. Він вперше організував кафедру анатомії в інституті фізичної культури у Москві. М.Ф. Іваницький створив оригінальний курс динамічної анатомії, що набув неабиякого поширення в інститутах фізичної культури, в якому закладені наукові основи "спортивної анатомії", або, як її зараз називають, спортив­ної морфології.

Під керівництвом професора Г.М. Іосифова (1870—1933 рр.), а згодом акаде­міка Д.А. Жданова (1902—1971 рр.) були проведені фундаментальні досліджен­ня в галузі анатомії лімфатичної системи.

Школа академіка В.В. Купріянова продовжує успішну розробку проблеми мікроциркуляторного напрямку. Велике значення для розвитку анатомії сто­совно завдань фізичної культури і спорту мають роботи професора М.Г. Прівеса та його учнів.

Зараз багато анатомів продовжують вивчення питань, що стосується фізич­ного виховання і спорту, й розробляють окремі проблеми, найбільш істотні з яких можна умовно позначити як спортивна морфологія. До змісту спортив­ної морфології входить вивчення структурних і пов'язаних з ними функціона­льних змін в організмі, що відбуваються під впливом систематичних занять фізичними вправами і спортом.

До спортивної морфології належить також спортивна антропологія, що вивчає особливості загального фізичного розвитку спортсменів різних спеціа­лізацій, конституцію, пропорції й склад їхнього тіла.

При дослідженнях в спортивній морфології основним об'єктом вивчення є жива людина, а методами дослідження — усі ті методи, що дозволяють вивча­ти організм живої людини. Найчастіше до них належать антропометричні і рентгенологічні методи, метод фото- і кінозйомки, а іноді і деякі фізіологіч­ні методи. Однак не всі питання можна вирішити, вивчаючи організм живої людини.

Одним з додаткових методів дослідження є експериментальний підхід, що полягає у вивченні лабораторних тварин; з ними проводять досліди, що по можливості відповідають тим умовам, у яких може знаходитися людина. Ре­зультати експериментальних морфологічних спостережень дозволяють орієн­товно зрозуміти те, що відбувається в людському організмі за аналогічних умов.