Історичний та сучасний досвід музейної справи.

Уже в первісному суспільстві з появою майнової і соціальної нерівності виникли перші збірки цінних речей, що належали вождям племен. З розвитком суспільства й нагромадженням багатств ці збірки збільшуються. Збирання стає цілеспрямованим: збирають речі з золота, срібла, платини, слонової кістки. Потім збірки поповнюються дорогоцінними прикрасами, одягом, посудом, зброєю, їх виставляють у спеціально споруджених для цього будинках, що зрештою дістають назву музеїв.

В епоху еллінізму був створений відомий Александрійський музей. Значні колекції творів мистецтва, зброї, монет, рукописів та інших пам'яток було зібрано також мандрівниками, вченими, поетами та митцями часів середньовіччя. В XV ст. Лоренцо Медічі у Флоренції створив музей сучасного типу, де численна колекція творів мистецтва була експонована за певною системою у спеціальному будинку.

Інтенсивний розвиток наукової класифікації у ХVІІ столітті, а також географічні відкриття розширили тематику музейних колекцій. У цей час у Голландії, Фландрії, Англії виникає різновид антикварної крамниці-музею, призначеної для любителів старовини й мистецтва. Формується система «кунсткамер», чиї колекції часто формувалися на основі рідкісних предметів зоологічного, медичного, етнографічного походження.

Музейна справа розвивалася і в епоху Просвітництва у ХVІІІ столітті. У 1753 році створено Британський музей у Лондоні, започатковано систематичні археологічні розкопки Помпеї з наступною їх музеєфікацією, поширюється естетика класицизму й романтизму. У цей же період формуються музеї імперського типу. Крім Британського музею, – французький Лувр, російський Ермітаж, віденський Бельведер. Претензії великих держав на монополію у світовій політиці супроводжувалися переміщенням до європейських столиць уламків зруйнованих цивілізацій та систематичним грабуванням національних колекцій в Європі дипломатичними та військовими методами.

В XVII ст. Оружейна палата в Москві стала першим музеєм у Росії, а після переносу столиці імперії до Санкт-Петербурга Петро І створив у 1714 Кунсткамеру. До неї потрапляли цікаві старовинні речі, знайдені в різних кутках країни. В 1717 р. до Петербурга надійшли східні монети, виявлені в Києві.

На території України музейна справа сягає IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення.

Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі – центри тогочасної культури й освіти. Тут зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори, ікони, золотий і срібний посуд. За свідченням «Повісті минулих літ», у Десятинній церкві – храмі X ст. – зберігалися знамена, коштовний посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.

Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в XI ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. У Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій лаврах, у храмах Чернігова, Новгорода, Володимира, Москви та інших міст Давньої Русі

Перші наукові музеї в Україні виникли на початку ХІХ століття завдяки археологічним розкопкам скіфських могильників та причорноморських міст античності. Потужний музей з унікальними ранньохристиянськими іконами VІ-VІІ століть, вивезеними з Палестини, створюється при Київській духовній академії. Наприкінці ХІХ століття археологічні з’їзди у Харкові, Чернігові, Катеринославі, Києві, Одесі сприяли проведенню виставок викопних археологічних матеріалів, пам’яток культури та церковного мистецтва. При єпархіальних управліннях створювалися так звані древлєхранилища для зберігання історично-мистецьких реліквій. Справою загальнонаціонального значення стало відкриття в 1899 року Міського музею в Києві (тепер Національний художній музей України).

Схожі тенденції музейного руху простежуються із середини ХІХ століття на території Галичини. Збірки стародруків та ікон виникають при Ставропігійському інституті і Богословській академії у Львові. У 1905 році митрополит Андрій Шептицький створює фундацію Церковного музею, що згодом стане Національним. Цей музей став скарбницею українського образотворчого й народного мистецтва, осередком глибокого наукового вивчення давньоукраїнського іконопису, книгодрукування, дерев’яної архітектури. Фондові збірки Національного музею у Львові містять велику кількість пам’яток Покуття, Гуцульщини, Бойківщини,

Вироби народних майстрів широко представлялися на крайових виставках у Львові, Тернополі, Кракові і стали надбанням багатьох музеїв у Відні, Празі, Будапешті, Санкт-Петербурзі.

В 20–30-х рр. ХХ ст. виникають регіональні музеї у Станиславові, Рахові, Жаб’ї (Верховина), а в Коломиї з ініціативи культурно-громадського діяча Володимира Кобринського організовується музей «Гуцульщина». Формуються приватні колекції народного мистецтва, природознавства, мінералогії.

У повоєнні роки відбувалися методичні акції щодо знищення «ідеологічно шкідливих» творів. Загинули або були вивезені колекції європейського малярства, графіки, старовинної зброї, гуцульської ікони на склі та кераміки з християнською символікою. Націоналізація приватних колекцій, систематичні чистки фондів обернулись для музеїв публічною недовірою, крахом економічного забезпечення.

Сьогодні відкриваються нові перспективи відродження традицій українського музейництва, зокрема й залучення різноманітного світового досвіду. У комп’ютеризованому просторі новітньої культури ХХІ століття з’явилися такі поняття як «музей без стін», «віртуальний музей», «Інтернет-музей», «музей-особистість», «музей-пам’ять», «музей-спогад». Публічність, максимальна доступність, толерантність і відкритість музейних колекцій є тепер головною передумовою успішного функціонування таких закладів.