Психодіагностика – основні поняття. Проблеми психодіагностики

1.1. Психодіагностика – предмет, завдання, функції

Психодіагностика – (від грецьк. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - це розділ психології, який вивчає принципи, методичні прийоми і засоби побудови та застосування діагностичних процедур з метою встановлення значень деяких психологічних феноменів, що дозволяють встановити діагноз.

По суті, основна задачапсихологічноїдіагностики полягає у вимірі розходжень між індивідами або реакціями одного індивіда в різних умовах.

В залежності від специфіки об’єкта прийнято розрізняти три галузі психодіагностики: шкільну, професійну, клінічну.

Основне завдання психодіагностики – постановка психологічного діагнозу.

Психодіагностика- технологічний процес постановки психологічного діагнозу.

Предмет психодіагностикимістить у собі:

· розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання;

· розробку і апробацію методик;

· вироблення правил обстеження;

· практичне застосування методик;

· обробку й інтерпретацію результатів.

Основою психодіагностики є психометрика, що займається кількісним виміром індивідуально-психологічних розходжень і використовує такі поняття, як репрезентативність, надійність, валідність, вірогідність.

Основними задачами психодіагностики з практичної точки зору є:

· розробка методів дослідження індивідуальних психологічних особливостей людини або створення психодіагностичних методик;

· використання психодіагностичних методик для обстеження індивідуальних психологічних особливостей конкретного досліджуваного.

1.2. Психологічний діагноз

Діагноз(грецьк. – diagnosis – розпізнання) – визначення суті і особливостей психічного стану на засадах усебічного обстеження досліджуваного. По суті, основною задачею психодіагностики є визначення різниці між індивідами або реакціями одного індивіда на однакові подразники в різних умовах.

Психологічний діагноз –кінцевий результат психологічного обстеження по з’ясуванню і опису суті індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки її актуального стану, прогнозу подальшого розвитку і розробки рекомендацій, що витікають із задач обстеження.

Х₁ Х₂ Х₃

Х₄

Х_{5 Психіка} Стан Y=f(X)

Х₆

Х₇ Х₈ … Х_n

Психічний стан - інтегральна характеристика системи діяльностей індивіда, що сигналізує про процеси їх реалізацій і їх погодженості одна з одною. У якості основних психічних станів виділяють бадьорість, ейфорію, утому, апатію, депресію, відчуження, утрату почуття реальності. Вивчення психічних станів здійснюється, як правило, методами спостереження, опитування, тестування, а також експериментальними методами, заснованими на відтворенні різних ситуацій.

Результатом того чи іншого психічного стану індивіда є результуюча (Y) зовнішніх та внутрішніх впливів (X₁, X₂, …, X_n) на психіку.

Якщо припустити, що психічні процеси мають лінійний характер, то рівняння психічного стану має такий загальний вигляд:

Y = b₀ + b₁X₁ + b₂X₂ + b₃X₃ + … + b_mX_n

Розрізняють три рівні встановлення психологічного діагнозу:

1) симптоматичний – побудований на основі математичної обробки даних досліджень (можливо за допомогою персональної електронно-обчислювальної машини (ПЕОМ), оснащеної відповідною програмою);

Симптом(грецьк. symptoma - збіг, ознака) - тілесні чи психічні ознаки, що свідчать про зміну звичайного чи нормального функціонування організму

2) етіологічний, який враховує не тільки наявність певних особливостей (симптомів), але й причини їх виникнення;

3) типологічний, який полягає у визначенні місця і значення одержаних даних в цілісній динамічній структурі особистості обстежуваного.

1.3. Основні психодіагностичні методики

До основних психодіагностичних методик відносять: тести інтелекту, досягнень, спеціальних здібностей, критеріально-орієнтовані тести; опитувальники для виявлення інтересів, ціннісних орієнтацій особистості; проективні методики діагностики установок, відносин, переваг, страхів; психофізіологічні методики виміру властивостей нервової системи (працездатність, темп діяльності, здатність до переключень (рос.: переключаемость), перешкодостійкість (рос.: помехоустойчивость)); малоформалізовані методики (спостереження, бесіда, контент-аналіз). Інтерпретація, отриманих за допомогою тих чи інших психодіагностичних методів даних, може здійснюватися на основі використання двох критеріїв:

· при якісному порівнянні з нормою чи еталоном, у якості якого можуть виступати представлення про непатологічний розвиток чи соціально-психологічні нормативи, з наступним висновком про наявність чи відсутності визначеної ознаки;

· при кількісному порівнянні з групою із наступним висновком про порядкове місце серед інших.

Тест(від англ. test - іспит, дослідження) – система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини. Звичайно складається з ряду коротких іспитів, у якості яких можуть виступати різні задачі, питання, ситуації. Розробка тестів припускає їх статистичну перевірку за критеріями валідності, надійності, однорідності, вірогідності і прогностичності. Неодмінними для здійснення дослідження є:

1) обов’язковий для усіх досліджуваних комплекс випробувальних завдань;

2) чітка стандартизація зовнішніх умов, у яких здійснюється тестування;

3) наявність більш-менш стандартної (фіксованої) системи оцінювання та інтерпретації одержуваних результатів;

4) використання при оцінюванні певних норм, якими є середні показники виконання даного тесту представницькою вибіркою досліджуваних за певною віковою або професійною категорією.

Тестові оцінки мають не абсолютний, а відносний характер. Вони вказують лише місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми.

Класифікація психологічних тестів:

а) за природою оцінюваних психологічних властивостей вони бувають;

· тести успішності;

· тести здібностей;

· особистісні тести;

б) за використовуваними матеріалами:

· бланкові;

· апаратурні;

в) за кількістю досліджуваних, які одночасно беруть участь у тестуванні:

· індивідуальні;

· групові;

г) за формою, в якій подані запитання:

· вербальні;

· невербальні;

д) за співвідношенням форми завдань, запитань, в якій даються відповіді:

· тести множинного вибору;

· тести визначення правильності даного судження;

· проективні тести тощо

Валідність тесту - дійсна здатність тесту вимірювати ту психологічну характеристику, для діагностики якої він заявлений. Кількісно валідність тесту може виражатися через кореляції результатів, отриманих з його допомогою, з іншими показниками, наприклад, з успішністю виконання відповідної діяльності.

Надійність вимірів – відтвореність результатів вимірів в аналогічних умовах, що кількісно може виражатися за допомогою кореляції результатів початкових і повторних вимірів. Залежить від об’єктивності експериментатора, надійності вимірювальної апаратури і відсутності неконтрольованої варіабельності обстежуваної властивості.

Репрезентативність – відповідність тестових норм вибірки стандартизації тестовим нормам тої популяції, на якій застосовується тест.

1.4. Проблеми психодіагностики

Бурхливий розвиток психодіагностики, який спостерігався на початку та в середині ХХ сторіччя, суттєво загальмувався через невирішеність ряду проблем, основою яких стала сукупність об’єктивних причин. Основною з них було значне випередження темпів розвитку теоретичної психології та психодіагностики у порівнянні з розвитком і можливостями експериментальної (діагностичної) їх бази.

Важливе значення для розробки і використання експериментальних психодіагностичних методик мають технічні засоби стимуляції, реєстрації й обробки психодіагностичної інформації.

У докомп’ютерну епоху, а іноді по різних причинах і в даний час, такими засобами були і залишаються «олівець і папір» (pencil and paper). При розробці методик така технологія означає, що реєстрація й обробка інформації, проведення психометричних процедур і різноманітних розрахунків здійснюються «ручним» способом, у кращому випадку за допомогою калькулятора.

При використанні методик найбільш розповсюджена процедура технології «олівця і папера» виглядає в такий спосіб. Досліджуваний повертає психологові бланк обстеження, на якому відзначені обрані ним варіанти відповідей на питання (завдання) психодіагностичної методики. Психолог виконує процедуру «накладення ключів», тобто накладає на отриманий бланк спеціальний трафарет і підраховує кількість влучень відповідей досліджуваного у віконця трафарету, що у сукупності називаються діагностичним «ключем». Потім психолог за допомогою спеціальних таблиць або номограм переводить підраховану кількість («сиру» оцінку по кожній зі шкал) у нове число, так називану стандартизовану оцінку. Сукупність стандартизованих оцінок по кожній шкалі і є результатом психодіагностичного тестування, що дозволяє психологові виносити судження про особливості досліджуваного, його психічних властивості, робити прогноз на майбутнє і надавати ті або інші рекомендації.

Аналіз стану сучасної психодіагностики виявив ряд проблем, подолання (вирішення) яких стоїть на порядку денному роботи науковців цієї галузі психології:

· стандартизація стимульних матеріалів;

· розмноження стимульних матеріалів;

· створення динамічних стимульних матеріалів;

· значні витрати часу, людських ресурсів на збір та обробку експериментальних даних;

· розповсюдження новітніх, прогресивних психодіагностичних методик (проблеми друку, доставки, перенавчання персоналу);

· обмеженість у застосуванні сучасних математичних методів обробки даних;

· обов’язковість участі експериментатора у дослідженні (психологічний вплив на обстежуваного тощо);

· практична неможливість дистанційного діагностування в реальному часі;

· обмеженість у проведенні експертиз, консиліумів із залученням кращих фахівців галузі;

· обмеженість можливостей моделювання;

· обмеженість у створенні баз та банків даних;

· неможливість оперативного обміну експериментальними даними та централізованого їх використання (проблеми глобалізації психодіагностичних інформаційних мереж та баз даних і знань) та ін.