ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ

Загальні положення

Під особливими умовами несення служби особовим складом (в медичному контексті) розуміють комплексний вплив несприятливих або незвичних для організму неакліматизованої людини природних факторів: високі або низькі температури та вологість повітря, сонячна радіація, атмосферні опади, вітер.

Перераховані вище фактори медичного ризику характерні як для території України, так і для районів (регіонів) тимчасової дислокації миротворчих контингентів ЗС України.

З метою полегшення сприйняття патологічні стани, що виникають в результаті впливу несприятливих природних факторів, будемо називати терміном "кліматичні ураження".

Важливими заходами медичного захисту, що направлені на зниження рівня виникнення випадків кліматичних уражень, є адекватна акліматизація та здійснення загартовування особового складу водою, сонцем і повітрям, фізична підготовка, якомога наближена до майбутніх умов несення служби.

Кліматичні ураження, як правило, завжди можна попередити. Відповідальність за їх запобігання несе як військовослужбовець особисто, так і його командир.

Передусім, при перебуванні в несприятливих погодних умовах слід завжди пам’ятати важливість збалансованого харчування та дотримання водного режиму, режиму сну/відпочинку, особистої гігієни тіла, контролю фізичного навантаження, вибору адекватного обмундирування, зваженого використання індивідуальних засобів захисту.

7.2. Теплові ураження

Теплове ураження – патологічний стан, обумовлений загальним перегріванням організму. Розрізняють теплові ураже­ння, спричинені переважно впливом високої температури та вологості зовнішнього середовища, відсутністю руху повітря (тепловий, сонячний удар) в результаті відмови механізмів охолодження організму (неадекватного потовиділення), а також ураження, що виникають при інтенсивних фізичних навантаже­ннях, порушенні терморегуляції із-за підвищеної продукції тепла, втрати рідини і не можливості поповнення її балансу (теплове виснаження).

До факторів, що сприяють появі теплового ураження належать: психоемоційні навантаження, ускладнення теплового розсіювання (припасований одяг, перебування в приміщеннях з поганою вентиляцією), надлишкова вага, паління, вживання алкоголю, ендокринні, серцево-судинні, неврологічні, інфекційні хвороби, недавня хвороба або травма, дегідратація, втома.

Дуже важливо в жарких погодних умовах дотримуватися водного режиму. Через потовиділення людина може втрачати до літра рідини за годину. Тому, під час фізичних навантажень втрату рідини потрібно поповнювати якнайшвидше: випивати щонайменше по одному кухлю води кожну годину. У випадку впливу дуже високих температурних навантажень потрібно випивати, по можливості, по одному кухлю води кожні півгодини. В жарких погодних умовах, дотримання водного режиму дозволяє забезпечити потовиділення, а й, відповідно, – охолодження тіла. Слід також пам’ятати, що особа, у якої в минулому було теплове ураження, з великою ймовірністю може мати його й в майбутньому. Тому до повернення до строю з метою мінімізації ризику повторного ураження, такі особи повинні добре відновити сили.

7.2.1. Теплове виснаження

Характерними симптомами є:

– сильне потовиділення (бліда і волога шкіра);

– головний біль;

– слабість;

– запаморочення голови;

– втрата апетиту.

В тяжких випадках можуть мати місце:

– судоми м’язів верхніх і нижніх кінцівок, живота;

– нудота, блювота;

– часті позови;

– озноб;

– порушення дихання та серцебиття;

– біль в кінцівках;

– втрата свідомості.

Заходи першої медичної допомоги:

– перенести потерпілого в прохолодне місце або в тінь (можливо створити імпровізовану);

– забезпечити спокій, розслабити одяг та взуття;

– зволожити тіло і голову холодною водою та охолодити за допомогою штучного обвіювання;

– дати повільно випити щонайменше один кухоль прохолодної води;

– підняти ноги;

– якщо можливо, відсторонити потерпілого від виконання службових обов’язків на решту часу дня;

– здійснювати моніторинг стану потерпілого, за необхідно­сті – евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

7.2.2. Тепловий удар

Симптоми:

а) помірні:

– почервоніла, суха та гаряча на дотик шкіра;

– слабість, сонливість, запаморочення;

– головний біль;

– біль в ногах, спині;

– нудота та блювота.

б) середнього ступеня тяжкості:

– проблеми зі слухом, потемніння в очах;

– задишка;

– серцебиття;

– пронос.

в) тяжкі:

– ціаноз обличчя;

– сильна задишка;

– часте та поверхневе дихання і пульс;

– судоми м’язів;

– марення, галюцинації;

– гіпертермія;

– втрата свідомості;

– колапс.

При не наданні своєчасної допомоги стан потерпілого швидко погіршується, дихання стає нерівним, пульс перестає визначатися, він може загинути в найближчий час в результаті паралічу дихання та зупинки серця.

Перша медична допомога аналогічна, що й при тепловому виснаженні, додатково здійснюється легкий масаж тіла для збільшення притоку крові (інтенсифікація процесу охолодження). Крім того, охолодження потрібно розпочинати негайно й продовжувати його в ході медичної евакуації.

При наданні першої медичної допомоги слід постійно відстежувати зміни у стані потерпілого і, якщо виникне необхідність – надати заходи реанімаційного характеру: відновлення прохідності дихальних шляхів, штучне дихання, заходи щодо запобігання шоку та зупинки кровотечі (розд. 3).

Поряд з тепловим ударом також виділяють сонячний удар, що виникає в результаті безпосереднього впливу прямих сонячних променів на голову. Клінічна картина, симптоми та заходи першої медичної допомоги при сонячному ударі аналогічні, як і при тепловому.

Ще одним видом теплового ураження є теплова висипка. Теплова висипка – це місцева реакція, викликана блокадою потових залоз в результаті дії тепла, вологості або підвищення температури. Проявляється у вигляді висипки червоних цяток, що зудять.

Перша допомога. У випадку ураження необхідно носити легкий і вільний одяг, ділянку ураження слід обробити тальком та тримати відкритою.

7.3. Холодові ураження

Холодове ураження – патологічний стан, обумовлений комплексним впливом несприятливих метеорологічних факторів на організм людини, насамперед низьких температур. Розрізняють місцеві холодові ураження – відмороження окремих частин тіла (обличчя, кисті, стоп, вух, носа та ін.) та загальне переохолодження організму, які можуть виникати як при температурах нижче, так і вище нуля.

7.3.1. Фактори, що сприяють появі холодового ураження

Метеорологічні. Низька температура, підвищена вологість повітря, опади, вітер, знижений парціальний тиск кисню в умовах високогір’я збільшують тепловіддачу організму та погіршують теплозахисні властивості одягу і взуття.

Таблиця 7.1

Обмундирування. Тісний одяг та взуття викликають порушення кровообігу в кінцівках, а надмірне, неадекватне до погодних умов його використання може посилювати потовиділе­ння, що в свою чергу є передумовою виникнення ознобу та дегідратації.

Перед фізичним навантаженням потрібно зняти один чи кілька шарів одягу, а після – знову одягти. Більшість холодових уражень, в результаті різкого похолодання, виникає в результаті відсутності у військовослужбовця потрібного додаткового теплого одягу. Мокрі/ вологі рукавички, взуття, шкарпетки та інший одяг також сприяють розвитку холодових уражень.

Характер бойового завдання:

– тривале перебування на землі, в окопі, що наповнений водою, в холодну пору поза приміщенням, без зігрівання;

– вимушена нерухомість (наприклад, при їзді на переповненому транспортному засобі, в засідці);

– неможливість відпочинку та отримання адекватного харчування.

При цьому, ступінь холодового ураження посилюється недотриманням особистої гігієни.

Фізична підготовка. Фізичне виснаження може сприяти апатії, в результаті – малорухомості, самонедбалості, зменше­нню генерації організмом тепла.

Фізіологічні. Знижують місцеву стійкість тканин до охолодження травми і судинні захворювання кінцівок, раніше перенесені відмороження. Має значення і зниження загальної резистентності організму (крововтрата, шок, виснаження, гіповітамінози, перенесені інфекційні захворювання, алкогольне сп’яніння, отруєння).

Психічна втома та відчуття страху зменшують можливість організму до самозігрівання. Загрозу становить також відчуття ізоляції. Особи схильні до депресивних станів також є уразливими із-за своєї малої активності, не приділенні уваги запобіжним заходам.

7.3.2. Місцеві холодові ураження

Розрізняють:

– відмороження при температурі вище нуля;

– відмороження при температурі нижче нуля;

– контактні відмороження;

– синдром озноблення.

7.3.2.1. Загальні симптоми

1. При холодових ураженнях багато потерпілих не усвідо­млюють, що з ними і чому трапилося. Як правило, вони відчувають холод та загальну незручність.

2. Симптомами легкого ураження є втрата відчуття ураженого місця, кольки. Дані симптоми часто минають після послаблення взуття або одягу, фізичних вправ, що виконуються з метою підвищення циркуляції крові. В більш тяжких випадках, з часом уражене місце "дерев’яніє".

3. Візуальною ознакою холодового ураження є зміна кольору шкіри в місці ураження. У білошкірих людей, шкіра спочатку червоніє, а потім біліє (колір воску). В темношкірих людей, як правило, шкіра стає своєрідно блідою (сірою). При дотику до ураженого місця кінцівки відчувається холод. Поява набряку характерна для пошкодження більш глибоких шарів шкіри. Після зігрівання місця ураження можлива поява пухирів, наповнених рідиною, сильного болю. З метою своєчасного розпізнання симптомів холодового ураження, доцільно роботу військовослужбовців організовувати попарно (групами).

7.3.2.2. Особливості надання медичної допомоги

Зміст допомоги залежить від глибини ураження шарів шкіри. При поверхневих ураженнях допомога полягає у зігріва­нні місця ураження за рахунок власного тепла тіла потерпілого або у порядку взаємодопомоги (наприклад, прикриття руками щік, зігрівання уражених пальців під пахвовою западиною тощо).

Відморожені (переохолодженні) ділянки тіла дуже чутливі до дії зовнішнього тепла, тому їх необхідно захищати шляхом накладання теплоізоляційних пов’язок (ватно-марлеві, вовняні та ін.).

Пов’язка повинна закривати тільки уражену ділянку шкіри та залишатись до появи відчуття жару та відновлення чутливості у пальцях рук або ніг.

Місце ураження забороняється масажувати, підставляти з метою зігрівання до прямого джерела тепла (вогнище, плитка тощо), розтирати снігом, піддавати впливу холодної води.

Глибоке ураження шарів шкіри та тканин несе серйозну небезпеку та потребує більш змістовної допомоги з метою запобігання або мінімізації некротичних змін (втрата пальців на руках та ногах, всієї кінцівки). Порядок надання допомоги залежить від тяжкості випадку. Пріоритетними заходами слід вважати припинення дії холоду, накладання термоізоляційних пов’язок та обережне поводження з ураженими кінцівками. Потерпілого слід негайно евакуювати до місця де він, під медичним наглядом, може відігрітися.

Відмороження при температурі вище нуля

Симптоми. Виникає в результаті пролонгованого впливу на оголену шкіру температур в діапазоні від 0°С до 10°С. В місці ураження виникає набряк, сверблячка, шкіра – червона, підвищеної чутливості, жарка на дотик. Некротизація тканин відмічається рідко, але тривала експозиція може спричинити зараження, відмирання шкіри або кровотечу.

Перша медична допомога. При ранньому виявленні, уражену зону, як правило, відігрівають за допомогою теплоти власного тіла або у порядку взаємодопомоги. Забороняється розтирати або масажувати місце ураження. За необхідності потерпілого направляють до більш кваліфікованого медичного персоналу.

Для даного температурного діапазону характерне також виникнення імерсійного або траншейного синдромів.

Траншейна стопа виникає при тривалому перебуванні у сирих окопах, бліндажах, на мокрому снігу, коли періоди охолодження змінюються періодами короткотривалого та неповного зігрівання.

Найбільш схильними до даного виду холодового ураження є особи з вимушено вологими (мокрими) онучами або щільно зашнурованим взуттям (спричинює порушення циркуляції крові). Дане ураження може бути досить тяжким; призвести до втрати пальців на ногах або руках. У тяжких випадках, набряк кінцівки може призвести до повного порушення циркуляції крові. У даному випадку потрібно ретельно висушити ноги та якнайшвидше евакуювати потерпілого на вищий рівень медичного забезпечення.

Симптоми. Спочатку, уражене місце кінцівки холодне на дотик, не болить, пульс слабий, чутливість знижена. Потім, збільшується температура у місці ураження, з’являється пекучий та гострий біль. На більш пізніх стадіях, шкіра – бліда, з синюватим відтінком, пульс – нечастий. Іншими характерними ознаками може бути: поява пухирів, сверблячки, почервоніння, гангрени.

Перша медична допомога. Уражене місце поступово зігрівають. Забороняється його масажувати, зволожувати шкіру та прикладати лід або гарячі предмети. Потрібно запобігти попаданню інфекції. За жодних обставин забороняється піддавати місце ураження впливу прямого джерела тепла (вогнище). З метою зменшення набряку, уражену кінцівку слід підняти. Потерпілого необхідно якомога швидше евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення. Після відігрівання місця ураження, часто з’являється пекучі відчуття і біль. Симптоми можуть тривати протягом декількох днів або навіть тижнів після відігрівання.

Превентивні заходи. Слід дотримуватися особистої гігієни ніг, уникати тривалого перебування в мокрих умовах. Онучі потрібно змінювати принаймні раз на день. Мокрі онучі можна висушити на повітрі, перед використанням – потрібно зігріти за рахунок теплоти власного тіла.

Різновидом траншейної стопи є імерсійна (занурена) стопа. Даний вид холодового ураження виникає в результаті інтенсивного охолодження кінцівки у воді (наприклад, при аварії на морі).

Відмороження при температурі нижче нуля

Найбільш уразливими частинами тіла є: щоки, ніс, вуха, підборіддя, лоб, кисті рук, стопи. При даному виді холодового ураження реєструються більш тяжкі випадки уражень тканин у глибину.

Симптоми:

– втрата відчуття місця ураження;

– відчуття оціпеніння;

– раптове побіління шкіри з появою кольок (в залежності від ступеня ураження можлива зміна кольору шкірних покривів);

– відчуття здеревіння місця ураження при дотику;

– набряк;

– поява пухирів.

Перша медична допомога в залежності від локалізації.

1). Обличчя, вуха, ніс: прикласти оголені руки, тримати поки не відновиться відчуття ураженого місця та його природний колір.

2). Кисті рук: розстібнути верхній одяг потерпілого, покласти уражену кінцівку в пахвову западину, застібнути одяг.

3). Ступні ніг: за умови надання вичерпної допомоги на місці – зняти взуття та онучі з потерпілого (ходьба без взуття може спричинити додатковий біль, інфікування, гангрену); окутати кінцівку за допомогою підручних засобів, зігріти в порядку взаємодопомоги.

В будь-яких випадках, з метою запобігання подальших ускладнень потрібно забезпечити зігрівання потерпілого (використати ковдру, сухий одяг, укрити від вітру) та місця ураження (накласти термоізоляційну пов’язку). Потерпілого слід заспокоїти, зняти припасований одяг. Якщо дозволяє стан потерпілого, заставити його виконувати фізичні вправи, мораль­но підготувати до появи болю після зігрівання. Забороняється натирати місце ураження снігом, поливати холодною водою, масажувати або піддавати впливу прямого джерела тепла, змащувати жиром або мазями, торкатися та розминати; вживати алкоголь, курити (алкоголь зменшує резистентність організму до холоду).

Превентивні заходи. Полягають в забезпеченні адекватного харчування (тепла їжа та питво відповідної калорійності), підбору обмундирування (сухе, правильно підігнане) та підтримці загальної температури тіла. Слід уникати перебування на холоді у виснаженому стані, вживання алкоголю, не курити.

При сильному вітрі для підтримки циркуляції крові, обличчя необхідно додатково захистити (маски), вуха – час від часу масажувати (руками). Велику увагу слід приділяти взаємодопомозі, що дозволить здійснювати раннє виявлення симптомів холодового ураження, мінімізувати кількість тяжких випадків. З метою зігрівання та раннього виявлення оціпеніння пальці ніг та рук потрібно розминати, використовувати вітрозахисні рукавички. Слід уникати попадання на відкриту шкіру керосину, гасу, алкоголю; забороняється торкатися оголеними руками металевих виробів (див. контактні відмороже­ння).

Під час низької фізичної активності потрібно передбачити відповідний одяг, знаходитися в укритті.

Контактні відмороження

Виникають в результаті контакту оголених ділянок тіла із сильно охолодженими металевими предметами. Характеризу­ються швидкою появою сильного болю, набряку та пухирів.

Перша медична допомога, як правило, зводиться до накладання асептичної пов’язки та негайної евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Озноблення

Виникає при систематичному, але нерізкому та нетривалому впливу холоду, переважно на оголені ділянки шкіри (кисті рук, обличчя, вуха тощо). Характерними симптомами є набряк, ціаноз, сверблячка, неприродні відчуття в місці ураження. В більш тяжких випадках можуть виникати тріщини, виразки на шкірі. При цьому, перша медична допомога, як правило, зводиться до накладання асептичної пов’язки та направлення потерпілого до більш кваліфікованого медичного персоналу.

Сніжна сліпота

Найбільш часто виникає при туманній, хмарній погоді, коли світить сонце, або при ясній погоді в засніженому районі.

Симптоми: відчуття піску в очах, біль, що зростає при рухах очного яблука, сльозотеча, почервоніння, склер, головний біль, біль при впливі світла. Ті ж фактори, що призводять до сніжної сліпоти, можуть бути й причиною сніжного опіку шкіри, губ, повік.

Перша медична допомога. З метою припинення болісних відчуттів в результаті мимовільних рухів очного яблука на очі потрібно накласти темну пов’язку. Дати потерпілому як слід відпочити. Якщо не можливо уникнути подальшого впливу яскравого світла – накласти темну пов’язку або дати темні окуляри. При дотриманні відповідних умов, неприємні відчуття минають через декілька днів. Потерпілого слід евакуювати для видужання на вищий рівень медичного забезпечення.

Превентивні заходи полягають у використанні засобів захисту очей. У разі відсутності стандартних – можливо використання імпровізованих: захисна маска може бути зроблена з картону. Прорізи повинні бути вузькими. Затемнення ділянки навколо очей дозволяє поглинати деякі з шкідливих променів.

7.3.3. Гіпотермія (загальне замерзання)

Гіпотермія – це тяжкий патологічний стан, що обумовлений загальним впливом холоду на організм людини.

Гіпотермія виникає в результаті впливу температур понад 0°С, особливо при перебуванні в холодній воді; підвищеної вологості та вітру. Розвитку гіпотермії сприяє фізичне виснаження, погане харчування, вживання алкоголю, порушення циркуляція крові, травми, перебування у вологих умовах. Слід пам’ятати, що холод уражає людину повільно, часто – непомітно для неї самої.

Клінічні прояви гіпотермії залежать від тривалості перебування на холоді, швидкості та ступеня зниження температури тіла.

Легкий ступінь (адинамічна стадія). Характеризується зниженням температури тіла до 35-33 °С, появою тремтіння, блідістю шкірних покривів. Мова уповільнена, з’являється слабкість, сонливість, пульс слабкий.

Середній ступінь (ступорозна стадія). Температура тіла знижується до 29-27 °С, шкірні покриви бліді або синюшні, холодні на дотик, з’являється різка сонливість, утруднення рухів; свідомість пригнічена. Пульс уповільнений (52-32 ударів за хв.), дихальні рухи уповільнені (8-12 циклів вдиху/ видиху за хв.).

Тяжкий ступінь (судомна стадія). Потерпілий в непритомному стані; виникає конвульсивне скорочення жуваль­них м’язів (тризм). Пульс рідкий, (менш ніж 34-32 ударів за хв.) слабкий. Дихання рідке (до 3-4 дихальних рухів за хв.), поверхневе. В результаті розладів серцевої діяльності та дихання може наступити смерть.

Перша медична допомога. За виключенням тяжких випадків (втрата свідомості, кома, слабкий пульс, температура тіла близько 32°С або нижча), допомога зводиться до невідкладного, але поступового зігрівання тіла (за допомогою пляшок, наповне­них гарячою водою, електричної ковдри, тепла вогнища, тіла іншого військовослужбовця). Перш за все, потерпілого слід переодягти в сухий одяг, можна використати спальний мішок, перенести у тепле місце. Потім його необхідно оглянути з метою виявлення наявності інших травм чи уражень. Допомога може надаватися як під час очікування на евакуацію, так і в її ході. У випадку потрапляння у льодяну воду, з потерпілого потрібно негайно зняти мокрий одяг та загорнути його в спальний мішок, ковдру. При наявності розладів дихання (поверхневе, нерегулярне) або його зупинці, потрібно негайно здійснити штучне дихання методом "рот-в-рот". Потерпілому поступово дають тепле питво. Евакуацію слід здійснювати на носилках, так як піша хода може ускладнити циркуляцію крові. Гіпотермія загрожуватиме життю потерпілого доти, поки не буде відновлена нормальна температура тіла. Надання допомоги потерпілим на тяжку гіпотермію базується на наступних принципах: стабілізація температури, заходи щодо припинення подальшої втрати тепла організмом, обережне ставлення до потерпілого, негайна евакуація на вищий рівень медичного забезпечення. Зігрівання потерпілих на тяжку гіпотермію в польових умовах особливо небезпечне у зв’язку з великою ймовірністю таких ускладнень, як шок у результаті зігрівання, порушення серцевого ритму. Слід пам’ятати, що при гіпотермії організм людини не здатний генерувати тепло. Тому, лише одне укутування потерпілого в ковдру або спальний мішок є недостатнім заходом першої медичної допомоги.

Превентивні заходи. Включають всі заходи, що полягають в недопущенні швидкої та неконтрольованої втрати організмом тепла. Військовослужбовці повинні бути адекватно оснащенні та одягнуті відповідно до завдань, що виконують. Слід дотриму­ватися розпорядку праці та відпочинку, харчування повинно бути збалансованим та калорійним. При переході через замерзле водоймище необхідно перевірити (оцінити) товщину льодяного покриву. При тимчасовому відлученні від головної бази дислокації військ, у дорогу потрібно взяти необхідний запас одягу та харчів, що можуть знадобитися для виживання у випадку несподіваної зміни погоди та інших непередбачуваних причин. Подорожування поодинці слід уникати. Кінцевий пункт призначення потрібно оповістити про ймовірну тривалість подорожі. Будь-яка особа, що працює в холодному регіоні повинна вміти у разі необхідності з підручних матеріалів, у тому числі й снігу, збудувати тимчасове укриття.

Таблиця 7.2

Закінчення табл. 7.2