Методи зменшення небезпек та загроз

Захист від постійних загроз і протиправних посягань має бути забезпечений насамперед таким об'єктам підприємства:

1. Персонал (керівні працівники і персонал, що володіє інформацією, яка становить комерційну таємницю підприємства).

2. Матеріальні засоби праці та фінансові кошти (приміщення, споруди, устаткування, транспорт і валюта, коштовні речі, фінансові
документи).

3. Інформаційні ресурси з обмеженим доступом.

4. Засоби та системи комп'ютеризації діяльності підприємства.

5. Технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Господарська практика виробила систему заходів, спрямованих на зменшення ризику до мінімально можливого рівня, що мають різні форми та зміст. При цьому застосовуються наступні групи методів: технічні, правові, організаційно-економічні.

Технічні методи засновані на впровадженні різних технічних засобів, наприклад, систем протипожежного контролю, банківських електронних розрахунків, охоронної сигналізації тощо.

До групи економічних методів відносяться страхування, застава, неустойка (штраф, пеня), гарантія, задаток.

Організаційні методи включають комплекс розпорядницьких заходів, спрямованих на запобігання втрат від ризику у випадку настання несприятливих обставин, а також на їх компенсацію у випадку виникнення втрат. Вони, зазвичай, реалізуються за допомогою різних управлінських регламентів.

Розглянемо найбільш розповсюджені методи зниження ризику на підприємстві:

1. Страхування. У комплексі з іншими методами дозволяє істотно знизити рівень господарського ризику при плануванні і реалізації стратегії підприємства. Страхування є системою відшкодування збитків страховиками при настанні страхових випадків зі спеціальних страхових фондів, сформованих за рахунок страхових внесків, що сплачуються страхувальниками.

Страхування може здійснюватися в двох формах: обов'язкове і добровільне. Страховим відшкодуванням називається сума коштів, виплачуваних у рахунок відшкодування збитку при настанні страхового випадку. Страховим випадком визнається подія, з настанням якої пов'язується виплата страхового відшкодування. У випадку використання даного методу (компенсації втрат) ризик називають „страховим ризиком”. Під ним розуміють ймовірне настання страхового випадку. Отже, ризик виражає обсяг можливої відповідальності страховика за тими або іншими видами страхування.

Крім страхування може застосовуватися перестрахування і співстрахування.

Перестрахування – це страхування, відповідно до якого страховик передає частину відповідальності по ризиках іншим страховикам, названим у цьому випадку перестрахувальниками. Мета такої операції полягає у створенні стійкого і збалансованого „страхового портфеля” для забезпечення стабільної і рентабельної роботи страхових організацій.

Співстрахування – метод вирівнювання і розподілу великих ризиків між декількома страховиками. При цьому кожний з них укладає зі страхувальником окремий договір. Однак може виділятися страховик, що бере на себе функції організатора страхування.

2. Поручительство. Даний вид передбачає, що при недостатності засобів у боржника поручитель несе відповідальність за його зобов'язаннях перед кредитором. При цьому можлива солідарна відповідальність поручителя і боржника. За допомогою такого прийому забезпечується зворотність кредитів, виданих банками.

3. Застава. Даний метод відноситься до способів забезпечення виконання зобов'язань, при якому кредитор (заставоутримувач) має право у випадку невиконання боржником (заставником) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своєї вимоги з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави може бути будь-яке майно: будинок, споруда, устаткування, цінні папери, грошові кошти, майнові права, що можуть бути відчужені. Договором можуть бути передбачені наступні види застави: застава, при якій предмет застави залишається у заставника; іпотека; застава товарів в обороті; застава прав і цінних паперів тощо. Законодавство припускає застосування одночасно різних видів застави.

4. Розподіл ризику. Найчастіше цей спосіб застосовується у випадку розробки і реалізації проекту декількома виконавцями (інвесторами, проектувальниками, будівельниками, замовниками). При цьому кожен учасник виконує запланований проектом обсяг робіт і несе відповідну частку ризику у випадку невиконання проекту. При цьому найбільшому ризикові піддається інвестор.

5. Резервування засобів. Створення резервів ресурсів на покриття непередбачених витрат дозволяє компенсувати ризик, що виникає у процесі реалізації планів підприємства, і тим самим ліквідувати різні „збої” у роботі. У процесі розробки проекту ця проблема розпадається на ряд послідовно виконуваних процедур, що включають: прогнозну оцінку потенційних втрат, викликаних непередбаченими обставинами; визначення структури резерву на покриття наслідків ризиків; цільовий розподіл резерву між різними видами ризику; коректування плану (бюджету) у зв'язку з формуванням резерву.

Для забезпечення безпеки підприємств насамперед виявляються причини, фактори виникнення економічних загроз, здійснюється їх моніторинг і прогнозується їх вплив.

Моніторинг – це інформаційно-аналітична, постійно діюча система спостережень за динамікою показників, що характеризують безпеку. На основі моніторингу, а також прогнозування підприємства розробляють і застосовують механізм впливу на зовнішні і внутрішні фактори з метою зміцнення безпеки. Для цього в стратегічному плані повинні бути обґрунтовані параметри, що характеризують стан виробничо-господарської діяльності, вихід за граничні значення яких означає виникнення економічної загрози.

Після обґрунтування граничних значень на підприємствах повинен бути розроблений комплекс планових заходів, кінцевою метою реалізації яких є неприпустимість ситуацій, коли фактичні значення прогнозованих показників-індикаторів відхиляються від їх граничних значень у небажаних напрямках і розмірах.

Політика економічної безпеки має визначати оптимальний спосіб використання всіх видів ресурсів підприємства, а також процедури попередження порушень режиму безпеки та адекватного реагування на них. Мають бути розкриті загальні, найбільш суттєві напрямки економічної політики підприємства в галузі залучення інвестицій, ресурсного забезпечення, організації виробничого процесу, диверсифікації виробництва тощо. Повинні бути визначені прогнозні показники технічного, економічного, екологічного і соціального розвитку підприємства, які забезпечать економічну стійкість підприємства в майбутньому.

На підприємстві має бути перелік конкретних стратегічних заходів, спрямованих на захист економічних інтересів підприємства від основних загроз та небезпек зовнішнього та внутрішнього характеру.

Зокрема мають бути передбачені:

напрями протидії загрозам економічній безпеці з боку конкурентів, контрагентів за договорами поставок, кримінальних структур та інших економічних суб`єктів зовнішнього середовища;

заходи для попередження, своєчасного встановлення і оперативного реагування на факти прямих розкрадань матеріальних, грошових та інших ресурсів, службових зловживань персоналу, несанкціонованого розповсюдження комерційної інформації та інших внутрішніх загроз.

Окрім цього потрібно чітко визначитися, які організаційні рішення та напрямки вдосконалення інформаційного забезпечення системи управління станом економічної безпеки є доречними для підприємства. Зокрема, чи є доцільним створення відділу економічної безпеки, чи функції проведення моніторингу загроз мають бути покладені на інші управлінські служби; які заходи слід здійснити для оптимізації інформаційного потоку та підвищення цілеспрямованості обліково-аналітичної системи на своєчасне формування даних про небезпеки та загрози задля їх запобігання.