Елементи загроз економічній безпеці підприємства

Показник економічної безпеки підприємства визначається як рівень захищеності усіх систем підприємства від загроз при здійсненні господарської діяльності в ситуації ризику.

Під загрозою розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації економічних інтересів суб'єктів господарської діяльності чи створюють небезпеку дляних. Тобто, загроза економічній безпеці може бути визначена як збиток, інтегральний показник якого характеризує ступінь зниження економічного потенціалу за визначений проміжок часу.

Форми прояву загроз економічної безпеки мають різний характер на макро-, мезо- й мікрорівнях і становлять складну динамічну систему, що визначає вкладеність кризових соціально-економічних ситуацій, необхідність моніторингу інтенсивності впливу загроз на різних рівнях ієрархії її соціально-економічних систем.

Розумін­ня сутнісних характеристик загроз і, як наслідок, вироблення управлінських заходів, що їх локалізують, вимагають їхнього групування. Традиційно виділяють такі класифікацій­ні ознаки загроз: рівень економічного управління, походження загрози, сфера життєдіяльності виробника, систематичність прояву, тривалість впливу, ступінь керованості, ступінь кризи виробника (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Типологія економічних загроз

Рівень економічного управління формує загрози, що відображують існуючу структуру національної економіки. За да­ною ознакою виділяються загрози еконо­міки в цілому (національна безпека), регіону як територіального утворення України (регіональна безпека) і підприємства, як основного структурного елементу економіки країни (безпека підприємства).

Елементами загроз еконо­міки в цілому(національній безпеці) є:

згортання наукомістких виробництв;

відсутність розвинутої банківської системи і системи страхування;

дефіцит державного бюджету й інфляція;

велика частка вивезеного за межі країни капіталу;

великі податки з виробників;

низька вірогідність статистичних даних;

недосконалість правоохоронних органів тощо.

Елементами еконо­мічної безпеки у межах регіону є:

відсутність правової бази, що регламентує права і обов`язки регіонів

відсутність мережі національних банків;

жорстке регулювання місцевих податків і зборів, що не припускає формування вільного регіонального фінансового балансу;

відсутність або недостатній розвиток економічної інфраструктури;

незадовільний рівень підготовки управлінських кадрів;

необізнаність населення щодо суті економічних реформ тощо.

Елементами еконо­мічної безпеки у межах підприємстває:

наявність правової бази і рівень її виконання;

методи економічного регулювання з боку держави (податкова політика і податкова система);

ступінь втручання держави в господарську діяльність підприємств;

рівень підготовки маркетингової складової організаційної структури;

незадовільна підготовка кадрів;

вміння вести переговори з клієнтами;

питання правового, технічного і силового захисту підприємств і підприємництва тощо.

Вказані загрози, з одного боку, взаємозалежні між собою, зумовлю­ють одна одну, але, з іншого боку, досить автономні. Це визначається склад­ними підпорядкованими зв'язками, що характерні длядержави, регіонів і підприємств. Так, взаємозв'язок і обумовленість даних загроз виявляється, наприклад, у тому, що якщо держава підтримуватиме неефективну податко­ву політику відносно господарюючих суб'єктів, то порушення економічної безпеки підприємств, якепроявиться в істотному скороченні їхніх доходів, спричинить заборгованість підприємства перед місцевими та Держав­ним бюджетами, а це, у свою чергу, стане причиною порушення економічної безпеки регіону і держави.

З даними видами загроз тісно пов'язані позасистемні (зовнішні) і внутрішньосистемні (внутрішні) загрози. Суть даних загроз відображає джерело походження загрози – з зовніш­нього дляпідприємства середовища і за рахунок помилок і прорахунків, до­пущених керівництвом підприємства. Якщо внутрішньосистемні загрози прямо залежать від кваліфікації топ-менеджерів підприємства і, отже, можуть бути вчасно виявлені та локалізовані, то позасистемні загрози, що відображують загальне економічне становище в країні, досить важко локалізувати. У цьому випадку керівництво має створити системи спосте­реження за проявом даних загроз, обов'язково враховувати їх у своїй діяль­ності і намагатися запобігати їхнім наслідкам шляхом створення страхових заділів чи резервних фондів.

Внутрішньосистемні (внутрішні) загрози – пов'язані з недоліками і прорахунками в діяльності самого підприємства, що можуть призвести до негативних наслідків, а також з ефективністю засобів, що вживаються для усунення причин і умов, що ці недоліки супроводжують:

недостатній рівень дисципліни;

протиправні дії кадрових співробітників;

порушення режиму збереження конфіденційної інформації, вибір ненадійних партнерів і інвесторів, відтік кваліфікованих кадрів, неправильну оцінку кваліфікації кадрів, їхню низьку компетентність;

недостатня патентна захищеність, аварії, пожежі, вибухи;

низький освітній рівень керівників;

низький рівень внутрішньогосподарського контролю за здійсненням фінансово-господарських операцій, веденням бухгалтерського обліку матеріальних цінностей і коштів, додавання бухгалтерської й іншої документації фірм, що безпосередньо супроводжують здійсненню корисливих злочинів на підприємстві;

нерозв'язаність соціальних проблем працівників фірми: низька заробітна плата, соціальна незахищеність, відсутність мотивації до праці тощо;

істотні недоліки як у тактичному, так і в стратегічному плануванні, пов'язані, насамперед, з вибором мети, неправильною оцінкою можливостей підприємства, помилками в прогнозуванні змін зовнішнього середовища;

незадовільний стан забезпечення збереження матеріальних цінностей, коштів і інформації, що складає банківську, комерційну й іншу таємницю;

низький рівень організації захисту комп'ютерної системи від несанкціонованого доступу;

інші фактори, що можуть спричинити збиток підприємству.

Основним джерелом загроз для економічної безпеки є зовнішнє середовище. Кожна дія підприємства можлива тільки в тому випадку, якщо її допускає середовище. Підприємство постійно взаємодіє з зовнішнім середовищем, забезпечуючи собі тим самим можливість виживання. Для цього існує розгалужена система різних зв'язків. Як зовнішні зв'язки розуміють канали надходження факторів виробництва від постачальників і збуту продукції клієнтам. Предметом зв'язків можуть бути матеріальні потоки, інформація, фінанси тощо. Поряд з цим існують і зв'язки із суміжними підприємствами, конкурентами, організаціями, органами державного керування.

До позасистемних (зовнішніх) загроз відносять такі, джерела яких перебувають поза межами підприємства, наприклад:

несприятлива зміна політичної ситуації;

макроекономічні потрясіння (кризи, порушення виробничих зв'язків, інфляція, втрата ринків сировини, матеріалів, енергоносіїв, товарів і т.д.);

зміна законодавства, що впливає на умови господарської діяльності (податкового, відносин власності, договірного й ін.);

нерозвиненість інфраструктури ринку;

протиправні дії кримінальних структур: моральні (психологічні) загрози, залякування, шантаж, крадіжка комерційної інформації або одержання її шляхом шахрайства, зловживання службовим станом;

використання несумлінної конкуренції: переманювання співробітників фірми, що володіють комерційними таємницями, прямий підкуп співробітників фірми тощо;

промислово-економічне шпигунство;

протизаконні фінансові операції;

надзвичайні ситуації природного і технічного характеру;

несанкціонований доступ конкурентів до конфіденційної інформації, що складає комерційну таємницю;

інші.

Економічні загрози підприємства різні не тільки за своїм змістом і джерелом ви­никненням, але і за систематичністю прояву. У зв'язку з цим вони поділяються на:

систематичні загрози, які, водночас виникнувши, існують завжди
(чи досить тривалий час) і завдають суттєвого впливу на діяльність підприємства. До таких загроз можна віднести динамічність зміни економічного законодавства країн постсоціалістичного простору, підвищення конкуренції між виробниками однорідної продукції тощо. Дані загрози мають систематичний характер прояву, оскільки відображують реальні процеси, які існують у ринковій еконо­міці, а також закони розвитку ринку;

несистематичні загрози, що справляють свій вплив на діяльність підприємства або стохастично, або з деякою періодичністю. До таких загроз можна віднести сезонні коливання попиту на продукцію, загрози стихійного лиха, тимчасовий розлад у відносинах з постачальником або підрядчиком, нестабільність роботи ди­лерської мережі тощо.

За тривалістю впливу на функціонування і розвиток підприємства загрози поділяються на довго-, середньо- і короткострокові. Подібний розподіл відображує тривалість прояву наслідків, що є результатом прояву загрози. Крім того, вони тісно пов'язані з джерелом виникнення загрози, тобто з внутрішносистемним чи позасистемним її походженням.

Так, до довгострокових позасистемних загроз можна віднести: високий рівень збитко­вих підприємств у період стагнації; низький купівельний попит; високий рі­вень міжнародної і національної конкуренції; монополізацію економіки; низький рівень відновлення ос­новних фондів; втрату ринків збуту і ринків постачань; відсталу технологію виробництва продукції тощо. Термін дії наслідків таких загроз коливається від 3 до 5 років.

Середньострокові загрози містять у собі загрози, наслідки від яких проявляються протягом 1 – 3-х років. До них належать: неефективна державна політика на фінансовому ринку країни; високий рівень інфляції; підвищення цін на матеріали, сировину, енергоносії; неефективний фінансовий менедж­мент підприємства; неефективна кредитна політика; низький рівень кваліфі­кації персоналу; негнучка асортиментна політика підприємства тощо.

Короткострокові загрози високодинамічні у своєму прояві, їхні наслідки справляють безпосередній вплив на діяльність підприємства протягом одного року. Прикладами короткострокових загроз є: се­зонність збуту продукції; кон'юнктурне збільшення цін на паливо; нестача оборотних коштів підприємства; неефективна дивідендна політика; простої устаткування тощо.

За ступенем керованості загрози поліляються на керовані і некеровані, що відображує можливість локалізації менеджментом підприємства їхніх наслідків.

На керовані загро­зи можливе здійснення прямого впливу з боку керівництва підприємства з метою зміни ступеня впливу загрози. Такий вплив здійснюється за ре­зультатами моніторингу економічної безпеки підприємства і виражається в комплексі стратегічних, тактичних і оперативних управлінських заходів та інституціональних перетворень.

Некеровані загрози не підлягають пря­мому впливу. Вони відображують загрози загального рівня розвитку рин­кових відносин у країні, а тому керівництву підприємства обов'язково слід враховувати їх у своїй діяльності. Прикладами некерованих загроз виступа­ють: монополізація економіки країни, захоплення частки ринку іноземними компаніями і транснаціональними корпораціями, динамічність зміни зако­нодавства України, високий рівень корупції тощо.

Залежно від ступеня ваги кризи, викликаної дією того чи іншого дестабілізуючого фактора, загрози класифікуються на загрози мінімального, середнього та сильного ступеня кризи.

Необхідно відзначити, що існує досить багато варіантів подібних класифікацій. Так, П. Друкер виділяє чотири фази кризи: криза в широкому розумінні (криза рентабельності), фаза збитковості виробництва, фаза виснаження чи відсутності резервних фондів, фаза неплатоспроможності; Г. Клейнер розглядає стратегічну кризу, оперативну та кризу ліквідності; А. В. Козаченко пропонує використовувати стадію схованої кризи, стадію збитковості, стадію відсут­ності власних засобів і резервів, стадію неплатоспроможності; формує кризу лідерства, кризу автономії, кризу контролю, кризу від бюрократизму, кризу синергії; В.Тамбовцев використовує кризу ліквідності, кризу прибутковості і кризу стратегії. Дані класифікації мають несуттєві розбіжності через те, що пов'язують ступінь розвитку кризи на підпри­ємстві насамперед із кризою у фінансовій сфері. Це невипадково, адже саме фінансова сфера діяльності підприємства інтегрує в собі результати діяльності всіх життєво важливих дляпідприємства сфер.

Класифікація економічних загроз за ознакою „сфера діяльності підприємства” включає сім основних ресурсів, за допомогою яких підприємство здійснює місію свого існування (фінансова, виробнича, кадрова, інформаційна, технічна, технологічна загрози та рівень організаційної структури). Доцільність даної класифікації заснована на необхід­ності більш ретельного вивчення специфічних особливостей процесів, що відбуваються в окремо взятій сфері життєдіяльності підприємства, й мож­ливості розробки спеціальних управлінських рекомендацій щодо локаліза­ції загроз і підвищення безпеки даної сфери.

Класифікація загроз за основними сферами життєдіяльності підприємства включає такі найбільш суттєві дляукраїнських підприємств класи загроз, як: фінансо­ві, соціальні і техніко-технологічні (табл. 1.2).

Таблиця 1.2