Амбівалентні елементи при переживанні хвороби.

Амбівалентність – це одночасне переживання двох протилежних почуттів. Традиційне уявлення про хворобу несе в собі характер чогось безумовно негативного. Проте, дані психотерапевтичних спостережень свідчать про те, що в суб’єктивному переживанні хвороби нерідко має місце і протилежна сторона, яка є усвідомлено або безсвідомо позитивною і приємною для хворого, що обумовлено тими вигодами, які дає хвороба пацієнту, (особливо чітко це можна спостерігати у студентів які “люблять хворіти”), щоб уникнути відвідування занять.

Прикладом елементів амбівалентності при переживанні хвороби може бути покращення стану здоров'я яке сприймається двояко. Вони радуються, що серйозна загроза їх здоров’ю зникла, але побоюються повернення в конфліктні умови. Данбер назвав це явище “боязню оздоровлення”. Це нерідко спостерігається у пацієнтів, які захворіли неврозом і навіть “психозом” внаслідок протиправних дій і загрози притягнення до юридичної відповідальності. Щоб уникнути відповідальності, вони тривало “хочуть бути хворими”, і таким чином, уникнути покарання (приклади).

Культ хвороби.

Культ хвороби – це соціальне явище, яке тісно зв’язане з двоїстим неоднозначним відношенням до хвороби. Відомо, що в 30-х роках в Німеччині вважалось неприпустимим в товаристві розмовляти про хвороби. Це ж було і в древній Спарті. Одначе, в теперішній час розмови про хвороби, медичні обстеження і можливі методи лікування стають дуже частою темою, що смакується в товаристві. Складається враження, що зростаюча складність світу і бурхливий ріст змін, що проходять в ньому, особливо у старших людей веде до того, що авторитетно вони можуть вести розмову лише на одну тему: про свої фізичні відчуття, недуги і переживання. Не можна обійти увагою і той факт, що чим більше страждань перенесла людина при своїх захворюваннях, тим більші її претензії на визнання і захоплення нею іншими.

Звертає на себе увагу сучасний психологічний феномен, який часто використовують “недалекі політики” для підняття свого соціального іміджу серед народу, використовуючи розповіді про свої страждання і хвороби, які перенесли в минулому і таким чином претендують на визнання і захопленість ними і небезуспішно викликають співчуття і підтримку.

Хворі з “культом хвороби” нерідко стають неофіційними лідерами в палаті і нав’язують свої погляди на діагностику і лікування, спираючись на особистий “досвід”, який далекий від істини. Аналогічні “культові” бувають і серед медичного персоналу (санітарки, медсестри), які навіюють хворим свої методи і погляди на хворобу, або радять звертатись до нетрадиційних пошуків лікування, що може зводити нанівець зусилля лікарів.