Тема №4. Злочини проти власності

Злочини проти власності –це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

· чуже майно – грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо.

Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

· право на майно – це документи, що встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру – заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо;

· будь-які дії майно­вого характеру – виконання певних робіт або надання послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо.

Не є предметом злочинів проти власності:

· природні багатства в їх природному стані - надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо - їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК.

· вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали - їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК.

· транспортні засоби - заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК.

· предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі - заволодіння ними кваліфікується за ст. 297 КК.

· наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори - їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст.ст. 308, 312 КК та ін.

· офіційні чи приватні документи (паспорти, дипломи, атестати або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки- їх заволодіння або (пошкодження) кваліфікується за ст. 357 КК.

· військове майно - заволодіння ним кваліфікується за ст. 410, 411 КК.

· речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою - заволодіння ними кваліфікується за ст. 432 КК, тощо.

Згідно примітки до ст. 185 КК - у ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі – н.м.д.г.).

Тобто: 100 х 689 грн.00коп. = 68900 грн. 00 коп.

250 х 689 грн. 00 коп. = 172250 грн. 00 коп.

Значна шкода - від 68900 грн. 00 коп. до 172250 грн. 00 коп.

За такою ж схемою вираховується великий та особливо великий розмір заподіяних злочином збитків.

Встановлення вартості викраденого майна – вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

Об’єктивна сторона злочину передбачає специфічний спосіб, що характеризується таємністю, тобто якщо викрадання здійснюється:

· за відсутності власника чи іншої особи;

· у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

· у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

· у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання, тощо чи інші обставини);

· у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо);

· особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій.

Крадіжка є закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням, тощо). Вона, так само як грабіж і шахрайство, має матеріальний склад.

Вчинення крадіжки з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище– ценезаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів, тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

∆ Наприклад: гр-ка Н. за допомогою рибацької вудочки, викрала з балкона квартири, що розташована нижче поверхом, білизну, загальною вартістю 780 грн. 00 коп.

Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено (ст. 51 КУпАП), вчинене належить кваліфікувати за ст. 162 «Порушення недоторканості житла» КК.

Об’єктивна сторона злочину передбачає специфічний спосіб, що характеризується відкритістю, тобто якщо викрадання здійснюється:

- у присутності власника чи іншої особи, а винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

- винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

- було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжено винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Насильство,що може бути застосоване під час грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) не повинно бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого(наприклад, це умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій – завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі, за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Об’єктивна сторона злочину передбачає специфічний спосіб, що характеризується нападом – раптовими, агресивними та швидкоплинними умисними діями, спрямованими на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Напад може бути:

· відкритим (наприклад, при зустрічному зближенні винного та потерпілого на вулиці, у переході, в під’їзді будинку чи у ліфті);

· таємним (наприклад, із-за кута, із засідки, із-за спини, на людину, яка спить).

Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, а так само ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До останніх слід відносити: насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування; придушення за шию; скидання з висоти; застосування електроструму; зброї; спеціальних знарядь, тощо. Тобто таке насильство, яке могло б призвести до смерті особи або заподіяти шкоду здоров’ю.

Розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Демонстрація або погроза застосування зброї, вибухівки, лугу під час нападу, свідчить про небезпеку для життя чи здоров’я.

Відмінності між розбоєм і насильницьким грабежем:

· спосіб посягання (розбій може вчинюватися як відкрито, так і таємно, тоді як грабіж – це завжди відкрите посягання);

· характер фізичного і психічного насильства (під час розбою для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством, а під час грабежу – насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства);

· момент закінчення злочину (розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном, тоді як грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним).

Об’єктивна сторона передбачає специфічний спосіб, що характеризується погрозою реального заподіяння певної шкоди, характер якої може бути різним:

· погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами;

· погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб;

· погроза пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною;

· погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Відмінності між вимаганням та грабежем і розбоєм:

· при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, при цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно;

· дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Об’єктивна сторона злочину передбачає специфічний спосіб, що характеризується обманом(повідомленням потерпілому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин, зазвичай, вводять в оману не знайому людину) та зловживання довірою (недобросовісним використанням довіри потерпілого, зазвичай, коли існують довірливі відносини між винним та потерпілим).

Обов’язковою складовою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Якщо потерпіла особа через свій вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінити і усвідомити характер і сутність своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна визнати доб­ровільною (такі дії, за наявності для цього підстав, кваліфікуються як крадіжка).

Об’єктивна сторона злочину передбачає знищення або пошкодження чужого майна та заподіянням шкоди у великому розмірі.

Тобто: 250 х 689 грн. 00 коп. = 172250 грн.00 коп.

600 х 689 грн. 00 коп. = 413400 грн.00 коп.

Шкода у великих розмірах - від 172250 грн. 00 коп. до 413400 грн.00 коп.

Знищення чужого майна– це доведення його до повної непридатності щодо цільового призначення, коли воно втрачає свої спо­живчі властивості та економічну цінність або взагалі перестає існувати (це псування продуктів, отруєння худоби, руйнування механізмів, розтрощення коштовної антикварної речі).

Пошкодження чужого майна – це погіршення його якості, істотне обмеження можливості його використання за при­значенням, коли воно частково, не повним обсягом втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність. (Наприклад, це руйнування певної деталі, без якої не може працювати машина, або розфарбування певних цінних предметів в кольори, що не є природними для їх форми).

Не кваліфікуються за ст. 194 КК дії особи, яка спочатку вчинила корисливий злочин проти власності (наприклад, крадіжку), заволодівши чужим майном, а потім знищила чи пошкодила таке майно, оскільки за цих умов винний, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння цим майном.

Злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК, якщо його вчинено: 1) шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; 2) із заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) із спричиненням загибелі людей чи інших тяжких наслідків.