Тема № 2. Обставини, що виключають злочинність діяння: поняття, ознаки та види

Обставини, що виключають злочинність діяння – тобто такі діяння, які зовні схожі на злочин, але спрямовані на захист інтересів громадян, суспільства, держави і тому визнаються суспільно корисними і не вважаються протиправними.

Види обставин, що виключають злочинність діяння(розділ VІІІ Загальної частини КК):

1) необхідна оборона (ст. 36 КК України);

2) уявна оборона (ст. 37 КК України);

3) затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК України);

4) крайня необхідність (ст. 39 КК України);

5) фізичний або психічний примус (ст. 40 КК України);

6) виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК України);

7) діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК України);

8) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК України).

Дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Дії є правомірними, якщо:

1. Посягання є суспільно небезпечним (тобто має ознаки злочину, а не адміністративного правопорушення).

∆ Наприклад: частіше всього необхідність захисту виникає від посягання з боку хуліганів, грабіжників, розбійників та інших злочинних елементів під час їхніх нападів.

2. Посягання є наявним – таким, що вже почалося, але ще не закінчилось, або з’явилася реальна загроза такого посягання – тобто своєчасним.

∆ Наприклад: про наявність посягання свідчить початок вчинення злочину (злочинець, погрожуючи зброєю, вимагає віддати гроші; ґвалтівник, шляхом застосування фізичного впливу, намагається зґвалтувати тощо).

Посягання вважається закінченим:

- коли воно перерване тим, хто захищає або захищається;

- припинене тим, хто посягав.

3. Посягання є реальним (дійсним) – тобто небезпека повинна виходити від об’єктивно існуючого посягання, а не уявного.

4. Людина захищає як свої права та інтереси, так і права та інтереси іншої особи, суспільства або держави.

5. Шкода була завдана тільки тому, яка посягав, а не третім особам.

6. Захист відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Оборона визнається правомірною, як в випадках завдання меншої або рівної шкоди в порівнянні з тією, яка могла бути заподіяна злочинцем, так і у випадках вимушеного нанесення тяжкої шкоди.

Не вважається перевищенням меж необхідної оборониі тягне кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягаєшкоди (аж до заподіяння смерті), якщо:

· вчиняє напад озброєна особа;

· вчиняє напад група осіб (дві і більше особи);

· необхідно відвернути протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення.

∆ Наприклад: гр. П. вночі, намагався втекти від двох нападників, але ті наздогнали його, повалили на землю та почали бити ногами. Це побачив гр. С. та захищаючи П., наніс ножове поранення одному з нападників, чим заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка ЯВНО не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, тобто заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 124 КК) або вбивства (ст.118 КК).

Дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

При наявності в діях особи уявної оборони питання про її відповідальність вирішується таким чином:

· уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

· якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ст.ст. 118 і 124 КК України);

∆ Наприклад: вночі, працівник патрульної служби Т., повертаючись додому, побачив к кущах двох чоловіків. Коли він наблизився до них, один із невідомих піднявся і пішов йому назустріч. Т., вирішив, що на нього можуть напасти, застосував вогнепальну зброю та поранив чоловіка (заподіяв тяжке тілесне ушкодження). Як з’ясувалося, потерпілий лише хотів попросити запальничку.

Не є злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади. Такі дії прирівнюються до необхідної оборони.