Свідомість і несвідоме людини

Те, що ми сьогодні називаємо свідомістю (у сенсі самосвідомості), виникло відносно недавно, в основному протягом останніх 3000 років, у різному ступені у різних народів. Давні люди не були так здатні до інтроспекції, як сучасна людина. Вони замість наших «думок» чули голоси, що приписували своїм померлим вождям і родичам [13].

Свідомість –одне з основних понять філософії і психології, що позначає здатність ідеального відтворення дійсності, а також специфічні механізми і форми такого відтворення на різних його рівнях [34]. Свідомість виступає в двох формах: індивідуальної (особистої) і суспільної. У філософії свідомість розглядається як усвідомлене буття, як відношення «Я» до «не Я», як властивість високоорганізованої матерії. У психології свідомість трактується як психічна діяльність, що забезпечує:

- узагальнене і цілеспрямоване відображення зовнішнього світу, здійснюване в знаковій формі;

- зв'язування нової інформації, отриманої індивідом, з його колишнім досвідом (впізнання, розуміння);

- виділення людиною себе з навколишнього середовища і протиставлення себе йому як суб'єкта об'єктові;

- цілепокладаючу діяльність;

- управління поведінкою людини.

Мозок являє собою складну функціональну систему.

Думка, свідомість реальні, але це не об'єктивна, а суб'єктивна реальність. У мозку немає фізичного відбитка об'єкта відображення. Усвідомлюваний образ предмета ми не зводимо ні до самого матеріального об'єкта, ні до тих фізіологічних процесів, що відбуваються в мозку і породжують цей образ.

Як особиста, так і суспільна свідомість є суб'єктивний образ об'єктивного світу. Суб'єктивність образу означає приналежність суб'єктові (людині або соціальній групі), а не об'єктивному світу. Оскільки образ належить суб'єктові, він неминуче відбиває своєрідність його життєвого досвіду, інтересів, установок, соціальних позицій. Суб'єктивність означає також неповноту відображення, ступінь наближення і може мати негативний сенс — суб'єктивізм, тенденційне перекручування суб'єктом об'єктивного змісту образа.

Суб'єктивний образ як духовна реальність і фізіологічні процеси - якісно різні види реальності.

Істотним моментом свідомості є самосвідомість — це усвідомлення, оцінка людиною свого знання, місця і ролі, вигляду й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, самого себе як діяча, як відчуваючої і мислячої істоти. Самосвідомість дає «... людині можливість відноситися до актів власної свідомості критично, тобто відокремлювати усе своє внутрішнє від усього приходячого ззовні, аналізувати його і зіставляти (порівнювати) із зовнішнім, — словом, вивчати акт власної свідомості» [32]. Усвідомлення суб'єктом своєї психічної діяльності може здійснюватися на різному рівні: від глибокої і ясної самосвідомості до неясного і невизначеного розуміння того, що відбувається в «душі». Самосвідомість тісно пов'язана з рефлексією, де вона піднімається на рівень теоретичного мислення.

Несвідоме[30], у широкому сенсі — сукупність психічних утворень, процесів і механізмів, операцій і станів, не представлених у свідомості суб'єкта, функціонування і впливу яких суб'єкт не усвідомлює.

Несвідоме являє собою форму психічного відображення, в якій образ дійсності і відношення суб'єкта до цієї дійсності представлені як одне нерозчленоване ціле. Багато людських дій, що здаються випадковими, обумовлені глибинними мотивами і комплексами, що сама людина не усвідомлює. Ці мотиви виявляються в сновидіннях, невротичних симптомах, продуктах творчості й ін. Вплив такого роду мотивів і установок може приводити до порушень адаптації і психічного здоров'я особистості.

На відміну від свідомості в несвідомому, відображувана реальність зливається з переживанням суб'єкта. Внаслідок цього, у несвідомому відсутні довільний контроль здійснюваних суб'єктом дій і рефлексивна оцінка їхніх результатів. Характеристики несвідомого знаходять своє вираження в інтуїціях, афектах, паніці, гіпнозі, аутизмі, сновидіннях, звичних діях, підпороговому сприйнятті, мимовільному сприйнятті, запам'ятовуванні і т.д., а також у прагненнях, почуттях і вчинках, спонукаючі причини яких не усвідомлюються особистістю.

У цілому в психології виділяються чотири класи проявів несвідомого [35]:

1) Надіндивідуальні надсвідомі явища (позначалися як «архетипи колективного безсвідомого» — у К.-Г. Юнга, «колективні представлення» — у Э.Дюркгейма і т.п.) — засвоєні суб'єктом як членом тієї або іншої соціальної групи зразки типової для даної спільності поведінки. При цьому, вплив на його діяльність суб'єктом не усвідомлюється і не контролюється. Зразки поведінки (наприклад, етнічні стереотипи) засвоюються через такі механізми, як наслідування й ідентифікація. Надсвідомі явища (неусвідомлювані механізми творчих процесів, результати яких усвідомлюються як художні образи, наукові відкриття, прояви інтуїції, натхнення, творчого осяяння й ін.).

2) Неусвідомлювані побудники діяльності — мотиви і значеннєві установки особистості. Ці побудники, базуються на нереалізованих потягах, витиснутих (наприклад, через їхній конфлікт із соціальними нормами) зі свідомості. Вони утворюють приховані афективні комплекси, схильності до дій, що активно впливають на життя людини. Виявляються в гуморі, сновидіннях, забуванні імен і намірів, обмовках і т.п. Феноменами несвідомого є емпатія, емоційне зараження, первинна ідентифікація (неусвідомлене емоційне ототожнення з притягальним об'єктом), проекція (неусвідомлене наділення іншої людини власними властивостями) і т.п.

3) Неусвідомлювані установки і стереотипи автоматизованої поведінки, що виникають при рішенні різних задач (моторних, розумових) і неусвідомлено детермінуючих на минулий досвід.

4) Неусвідомлюване сприйняття людини (субсенсорне) при впливі таких подразників, яких він не міг усвідомити. Наприклад, інформаційні впливи за межами усвідомленого сприйняття, але такі, що потрапили у несвідоме. Це можуть бути неусвідомлювані мовні, культурні, ідеологічні й інші схематизми, міфи і соціальні норми, що визначають світосприймання людей, які належать до даної культури.

Неусвідомлюваний характер функціонування істотної частини психічного апарата людини є неминучим наслідком його устрою. Неусвідомлювані процеси не потребують контролю з боку свідомості, що дозволяє розвантажити її для виконання інших задач. Разом з тим можливість усвідомлення (але не постійна усвідомленість) рушійною людиною мотивів, внутріособистісних конфліктів і структур суспільного несвідомого. дозволяє людині піднятися на більш високу ступінь управління своєю поведінкою

Якщо свідомість представити у вигляді дерева, що розвивається, то несвідоме варто уподібнити кореневій системі разом з живлячим дерево ґрунтом.

Свідомість — це освоєний нами острів в океані несвідомого, у глибинах якого водяться невідомі істоти, раз у раз спливаючі на поверхню, радуючи або жахаючи нас. Якщо свідомість представити у формі вогню свічі, то несвідоме повинно бути зрозуміле як сама свіча, що підтримує вогонь. Якщо свідомість порівняти зі шкарлупою горіха, то несвідоме може бути зрозуміле як його живильна серцевина, що містить у собі насіння майбутнього розвитку. Якщо свідомість порівняти з міцним прозорим льодом на ріці, то несвідоме виявиться самою рікою, що тече невідомо звідки і куди, що живе по своїх глибинних законах. Свідомість можна уподібнити вершині психічного, у той час як несвідоме можна представити у вигляді його підніжжя, глибин і серцевин.

Поділ психіки на свідомість і безсвідоме досить умовний, як і будь-який інший розподіл. Пам'ять, увага, воля, почуття, сприйняття — усе це двоєдинє, двостороннє. Наш внутрішній світ — це цілий всесвіт. Скільки б достатнім і повним не здавалося нам знання про самих себе, на будь-якому етапі життєвого шляху воно завжди буде обмеженим і частковим. Несвідоме - джерело творчих фантазій, сновидінь і картин уяви. Свідомість — це штурвал душевного корабля, що дозволяє у відомих межах контролювати власне існування. Якщо в несвідомому ховаються джерела й основи нашої поведінки, то у свідомості корениться сама можливість розвитку індивідуальності, спрямованого вираження творчої волі.