Людина як суб'єкт самоуправління

У своїх працях В.І. Вернадський обґрунтовує, що еволюція тваринного світу привела до появи людського мозку. Людський мозок являє собою складне матеріальне утворення, що містить три чверті нервових клітин людини. У ньому простежується своєрідна спеціалізація і «поділ праці» між його відділами. Найбільш прості форми аналізу і синтезу зовнішніх подразників і регуляції поведінки здійснюються нижчими відділами центральної нервової системи спинним, довгастим і проміжним мозком. Найскладніші здійснюються верхніми поверхами, насамперед великими півкулями головного мозку, особливо їх коренів.

Нейробіологи свідчать, що мозок здійснює свої функції завдяки нейронам. Середній нейрон має 1000 – 10 000 синапсів (контактів) із сусідніми нейронами, що складають 10¹³. Максимальне число бітів інформації в мозку досягає 10¹⁴ і отже, число різних станів, у яких знаходитися мозок людини дорівнює 2*10¹³. Саме настільки велике число можливих функціонально різних конфігурацій мозку пояснює непередбачуваність людської поведінки [6].

Мозок являє собою відносно автономну систему, не тільки «скануючу» зовнішній світ і роблячу «зйомку» різних зовнішніх об'єктів, але і генеруючу всілякі «картини» на основі первинного образу.

Мозок людини не є статичною системою, він знаходиться в постійному розвитку. У процесі еволюції здатність до охоплення параметрів зовнішнього світу відбивною діяльністю мозку може характеризуватися трьома рівнями організації — системним, нейрофізіологічним і молекулярним. На системному рівні інформація надходить у мозок із зовнішнього світу, на основі її будується програма поведінки людини. Діяльність оцінюється на основі інформації, що надходить по каналу зворотного зв'язку.

На нейрофізіологічному рівні реалізація інформаційного впливу в процесах активності нейронів мозку. На молекулярному рівні відбувається фіксація результатів відбивної діяльності в пам'яті. Чим більше обсяг результатів роботи мозку в процесі онтогенезу, тим більше запас пам'яті і можливості її рекомбінації при витягуванні» [6]. Пам'ять людини звичайно розділяється на короткочасну, де фіксується повсякденна сенсорна інформація, і довгострокову, де зберігається темпоральна (часова) інформація про зовнішній світ у перетвореному вигляді (минулий досвід плюс спадковий вплив) [28].

На молекулярному рівні організації мозкових структур виявляється висока активність генетичного матеріалу і її рухливий характер. Забезпечуючи процес реалізації соціальних програм, що представляють продукт еволюції мозку, цей рівень дозволив людині адаптуватися до зовнішнього світу і життя в суспільстві. Це відкрило перед людиною системне бачення картини світу, а особливості структур мозку людини визначили його специфіку як соціальної істоти.