Умови самоуправління функціонуванням і розвитком

Під умовами необхідності самоуправління розвитком розуміється обстановка, у якій відбувається становлення людини. Ми говоримо про ту обстановку, що складається всередині і поза людиною, і яка позволяє практично здійснювати самоуправління своїм функціонуванням і розвитком. Для виявлення умов розвитку представимо систему функціонування людини у вигляді керуючого об'єкту (підсистеми управління формуванням людини, персоналу) і керованої системи (людина, як біосоціальна система) (Рис.2.2). Керуюча система включає діяльність і механізми управління держави, цивільного суспільства (ЦС), громадських організацій (ГО), рухів (Р) і самостійну роботу людини (її самоменеджмент).

Примітка. 1-канали командного зв'язку

2- канали зворотного зв'язку

Рис.2.2 Система формування людини

Відомо, що ще Богданов А.А. встановив, що основними умовами розвитку організаційних систем є наявність[16]:

- відкритості тобто здійснюється обмін із зовнішнім середовищем інформацією (6), енергією(7), речовиною (8) (Рис 2.3);

- в організаційної системи цілі (9);

- сервісу безпеки (3), що забезпечує орган управління (1) необхідною інформацією (2) про гармонічну реалізацію функції забезпечення і необхідності вживання відповідних заходів.

Повністю закритими системи можуть бути тільки теоретично, але напроти, закритість, яка зберігає цілісність людини, повинна забезпечуватися організованою протидією надходженню інформації, енергії, і речовини не відповідно до цілей функціонування і розвитку. Необхідність мати ціль визначається вимогами закону цілепокладання. Важливість цієї вимоги визначається тим, що під ціллю визначається система управління організацією. Звертаємо увагу на те, що створювана система управління людини повинна відповідати цілі її життєдіяльності або діяльності (цілі розвитку).

Рис 2.3 Умови ефективного функціонування і прогресивного розвитку людини

У цьому плані облік вимог закону відповідності керованої і керуючої підсистеми вимагає щоб вони відповідали цілі управління, а система управління цілі людини. «Служба безпеки» людини повинна забезпечити інформаційну, фізичну безпеку її біосоціальній і духовній системі, але головне - її цілісність на період досягнення цілі. У цьому плані сервіс безпеки реалізує стратегічну функцію.

Зараз розвивається так званий енергетичний підхід до пояснення явищ життя [19]. В енергетичному циклі життя відбуваються складні стійкі нерівноважні стани, для перебудови яких енергія живої матерії робить роботу всередині і поза системою. Обмін живих організмів речовиною й енергією з навколишнім середовищем сприяє росту вільної енергії і негативної ентропії в них, тобто відтокові ентропії з організму, і тим самим підтримується їхній нерівноважний стан. Цільове призначення взаємодії із середовищем складається в звільненні організму від позитивної ентропії, утвореної при перетвореннях енергії в живих організмах і витягу з навколишнього середовища негативної ентропії.

Організм людини завжди прагне мінімізувати саме ентропію.

Е. Бауер увів для живого організму поняття стійкої термодинамічної нерівноваги, що виявляється при наявності трьох умов [51]:

• сама наявність вільної енергії, що виявляється без усякого зовнішнього впливу, тобто властивості спонтанної діяльності організму;

• реакція на зовнішні впливи, що вирівнює градієнт енергії і відновлює його первісне значення (у біологічному розумінні — це властивості подразливості і збудливості);

• нагромадження вільної енергії шляхом роботи проти факторів, що ведуть до рівноваги, що в біології означає властивості доцільної поведінки і пристосувальної діяльності.

Доцільна поведінка (цільова функція) системи з одного боку, це виконання системою основних фізичних законів, і насамперед законів збереження, умов стану стійкості і стабільності системи. З іншого боку, сутність цілепокладання повинна містити в собі формування механізмів самозбереження (адаптації) шляхом реалізації позитивних і негативних зворотних зв'язків між системою і навколишнім середовищем. Змістом цілепокладання є інформаційні процеси. З загальбіологічної точки зору для людини — це стійкий стабільний стан, існування її як виду, тобто збереження людського життя на Землі.

Без розвитку система перестає існувати (постулат єдності і боротьби протилежностей). Стійкість живої системи складається в її розвитку, але цей розвиток визначається виникаючими нестійкостями. Він знаходить нові властивості: у рівновазі він «сліпий», у сильно нерівноважних процесах — «прозріває» [23,43].

Для складних об'єктів живої природи, які самоорганізуються, процеси обміну речовиною й енергією з навколишнім середовищем, йдуть при наявності умов самоорганізації і нелінійним процесом.Нелінійність обумовлена флуктуаціями процесів, змінами границь чутливості до керуючих параметрів системи (людини), появою біфуркації і непередбачуваністю змін шляхів розвитку. Під самоорганізацією розуміється встановлення в нерівноважному дисипативному середовищу просторових структур, які розвиваються в часі. Параметри цих структур визначаються властивостями середовища і мало залежать від джерела нерівноважності у вигляді потоків енергії і речовини.

Розвиватися з якісними змінами, зі зростанням рівня організації здатні лише відкриті системи...[46]. Людина відноситься до таких систем [19,31]. Однак щонайкраще розвивається система, у якої: найбільш адекватно зовнішньому впливу працює механізм адаптації; найбільш досконалий механізм захисту (границя) від сигналів, які перевищуюють можливості адаптера (сервісу безпеки); найбільш сприятливе середовище для підтримки робочого стану адаптера і границі; організована діяльність сервісу безпеки (служби безпеки) (Рис 2.3). Ослабленням внутрішніх механізмів самоорганізації і захисту, збереження й адаптації цілісності і цим можна пояснити помічену раптом нездатність протистояти природному руйнівному впливу ззовні. Таким чином, всередині системи (людини) треба шукати причини, що приводять до втрати можливостей протистояти впливу несприятливих внутрішніх і зовнішніх факторів. Друга складова, що створює умови саморозвитку за Богдановим А.А., це ціль. Організація, система повинна мати ціль. Павлов І.П. особливе місце в системі рефлексів людини виділяв рефлексу цілі - прагненню до володіння визначеним дратівним предметом, розуміючи і володіння, і предмет у широкому смислі слова. Суть цього рефлексу не в цілі або її цінності, а в прагненні. Сама ціль - справа другорядна; прагнення до неї - у цьому головне... Рефлекс цілі має величезне життєве значення, він є основною форма життєвої енергії кожного з нас[45]. "Життя тільки в того гарна і сильна, хто все життя прагне цілі, яка досягається постійно, але є ніколи не досяжною або з однаковим запалом переходить від однієї цілі до іншої. Усе життя, всі його поліпшення, уся його культура робиться тільки людьми, що прагнуть до тієї або іншої поставленої в житті цілі ... життя перестає прив'язувати до себе, як тільки зникає ціль" [45]. Особливістю рефлексу цілі є: швидкий розвиток заспокоєння і байдужість після досягнення цілі і виникнення повторного прагнення в русі до нової цілі. Як і інші рефлекси, рефлекс цілі може підсилюватися або придушуватися різними життєвими обставинами. Якщо ці обставини постійно на її шляху висувають будь-якого роду нездоланні перешкоди (сваволя, формалізм, байдужість і т.д.), не дозволяють бачити життєву перспективу, то людина неминуче перетворюється в пасивну істоту, позбавлену здібності заглядати в майбутнє, ставити цілі і досягти них. Відзначивши важливість цілі, поставимо запитання про цілі системи формування людини. Ціль не визначена так само, як і не обнародувана ціль великої і складної організаційної системи, якою є Україна. Людина поставлена в умови, коли вона свій розвиток передбачає тільки з урахуванням впливів зовнішнього середовища і власного світогляду і здійснює його в процесі самоуправління. Однак у більшості населення був деформований «комуністичне» світогляд, який визначав цілі, цінності, ідеали, життєву позицію і т.д. Підсистема управління в особі держави, суспільних інститутів начебто і перемінила цілі, але залишила колишні структури, форми, методи управління. Виявляється відділення форми від змісту (морфології) і, як ми вже говорили, це сприяє розвитку системної кризи. Особистий же менеджмент у багатьох людей асоціюється з метою «грабіжницького капіталізму».

Важливим елементом самоуправління розвитком є рівень володіння рефлексією[4]. Рефлексивна функція виникає і реалізується в будь-якій практичній діяльності, у якій виникло утруднення» [4]. При цьому дослідницька функція рефлексії (реконструкція появи утруднення) обслуговує перехід до критичної (виявлення причини утруднення) і нормативної (перебудова колишньої норми) функцій. «Сама критика і нормування як би виростають з дослідницького рефлексування» [3]. Побудова картини здійсненої життєдіяльності дає матеріал для критики і наступного нормування (зміни життєвих планів, технологій рішення задач і т.д.). Людина, що розвивається, що активно пізнає себе і навколишній світ, постійно рефлексує над своїми вчинками, над пережитими утрудненнями в рішенні життєвих задач. Вчинок є тою сполучною ланкою між людиною і її життєдіяльністю, сприяє її саморозвитку. Розуміючи структуру вчинку, важливості рефлексії над ним з урахуванням реальних умов і обставин, людина стає здатною займати позицію «над» своєю життєдіяльністю («виходити» з життєдіяльності), реально стає суб'єктом своєї життєдіяльності. С.Л.Рубінштейн виділяв [52] два способи існування людини у світі:

1. Людина не виходить за межі безпосередніх відносин, у яких вона живе. ... Тут людина вся усередині життя всяке його відношення - це відношення до окремих явищ, але не до життя в цілому. Таке життя виглядає як природний процес, хоча часто не усвідомлюється людиною.

2. Зв'язана з появою рефлексії, що як би припиняє, перериває цей безперервний процес життя і виводить людину думкою за її межі. Людина як би займає позицію поза нею. ...Тут починається або шлях до щиросердечної спустошеності, до нігілізму, до морального скептицизму, до морального розкладання... або інший шлях - до побудови моральної людської позиції на новій свідомій основі. Людина стає справжнім суб'єктом своєї життєдіяльності, її вчинки знаходять філософський відтінок, вона стає відповідальною за хід свого життя, за підтримуване відношення до неї. Однак розуміння можливості рефлексії ще не означає її ефективне застосування на практиці. Рефлексія - це навичка, яку потрібно розвивати практикою, це спеціальна підготовка людини. Таким чином, відкритість людини як біосоціальної і духовної системи, наявність у неї «пристрою, що адаптує», що забезпечує стійкість до впливу зовнішнього середовища, цілі і володіння рефлексією створюють йому внутрішні умови для розвитку. Людина розвивається (вдосконалює свій ресурс), керуючи цим розвитком. Отже, самоуправління розвитком людини припускає розвиток її ресурсу. Однак людина реалізує свої задуми, розвивається тільки в суспільстві, у спілкуванні із собі подібними ... у трьох сферах колективної діяльності - духовної, політичної і матеріальної [72].

При цьому оптимальний розвиток соціуму припускає гармонічне сполучення всіх трьох сфер при об'єднуючому визнанні загальнозначимості духовних цінностей. Організуючою основою всебічного розвитку людини в сучасних умовах може виступати кадрова політика, заснована на пізнанні і використанні закономірностей соціальної динаміки і яка служить інтересам як держави, так і цивільного суспільства. У випадку накладення на кадрову політику обмежень виникають деформації в розвитку зовнішнього і внутрішнього середовища людини, що в наступному приводять (особливо в умовах змін) її до системної кризи.

Феномени пасивності й активності розвитку мають у науці про людину статус добре розроблених абстракцій, зміст яких має достатню ясність. Вони мають (на рівні категорій) при звертанні до внутрішнього життя «Я» людини, до самостійної здатності «Я» створювати речі й ідеї. Ці властивості «Я» можуть визначатися соціальними і природокосмічними факторами, що одержали своє відображення в концепції «універсального еволюціонізму», у концепціях пасіонарності й еволюціонізму. Н.Н.Моісеєв говорить про нову тенденцію в розвитку культури - про становлення «колективного інтелекту»[40]. Однак варто помітити, що при інтеграційних тенденціях «масою» можуть поглинатися окремі частини. Якщо розглянути відносини маси й особистості, то не можна виключити рецидив «безмовної більшості», як уже було в епоху середньовіччя й у наступний час. Більшість може бути пасивною. Поштовхом до пасивності можуть бути умови життя індивіда, що змушують вибирати стратегію «подвійної свідомості», тобто одночасно визнавати і не визнавати систему прийнятих у суспільстві цінностей.

Об'єктом кадрової політики є людські ресурси, предметом - система управління людськими ресурсами[72]. З огляду на те, що в процесі здійснення самоуправління життєдіяльності людини вона удосконалює свій ресурс і те, що зовнішнє (соціальне) управління людиною є, по суті, самоуправлінням [11, 12], можна запропонувати в число пріоритетів кадрової політики включити самоуправління функціонуванням і розвитком людини.