Синергетична парадигма

Парадигма, стосовно до СМ, – це загальновизнаний еталон, модель діяльності людини з управління собою, прийнята в суспільстві, у науковому співтоваристві на сьогоднішній день (включає закони, теорію, їхнє практичне застосування, метод, правила і стандарти і т.п.). Синергетика(від грецького слова Sinergetikos — погоджена дія) — область наукових досліджень, пов'язаних із процесами самоорганізації у відкритих системах (наприклад, людина), колективною поведінкою підсистем, пов'язаних з нестійкістю[55]. Вона є узагальненням еволюціонізму, доповнює детермінізм парадигми, яка існувала раніше універсальними принципами розвитку і народження нового. Якщо раніше вважали, що якщо задані початкові умови будь-якої системи (людини) і якщо наявні рівняння, які описують її поведінку, то можна розрахувати результати її розвитку. Суть цієї нової наукової парадигми в тому, що акцент переноситься зі статичного положення рівноваги на вивчення станів нестійкості, механізмів виникнення і перебудови структур [55]. У цьому плані східна філософія близька до синергетики виражаючи гармонійний взаємозв'язок цілого і його частин.

Ключовими поняттями синергетики є флуктуації і біфуркації. Флуктуацію можна розглядати як коливання, відхилення від середнього значення величини (яка характеризує положення людини на траєкторії руху до цілі), а біфуркацію — як якусь критичну граничну точку роздвоєння, при якій система знаходиться в двох станах одночасно. При влученні системи в точки біфуркації може відбуватися якісна зміна поведінки об'єкта (людини) при критичних значеннях параметрів його положення в часі і просторі. В області біфуркації флуктуація може стрибком розростатися і поведінка системи стає невизначеною. У таких необоротних процесах виявляється, що час тісно пов'язаний з цими флуктуаціями. І.Пригожин вводить для таких процесів поняття другого, внутрішнього часу[47] і зростання ентропії в навколишньому світі призводить до визначеної спрямованості його ходу. Але в хитливих динамічних системах неможливо задати точні початкові умови, які призводять до однакового майбутнього для всіх ступенів свободи.

Синергетика як науковий напрямок - досліджує складні нелінійні системи, феномени взаємодії, кооперації, когерентності (погодженого протікання в часі декількох процесів). Вона фокусує свою увагу на вивченні закономірностей самоорганізації, виникненні складних структур, які діють усюди. Вона універсально описує складну поведінку різних систем, розробляє моделі в гуманітарних і соціальних областях, охоплюючи ряд наукових дисциплін, що вивчають різні сфери реальності.

На думку академіка Ю.Л.Клімонтовича «синергетика – це не нова наука, але новий об'єднуючий напрямок у науці. Ціль синергетики – виявлення загальних ідей, загальних методів і загальних закономірностей у різних областях природознавства і соціології»[55].

Синергетичний підхід до процесів управління дозволив виявити, що хаос (наприклад, управлінський, як наслідок руйнування системи управління) має структуру визначеного типу. Більш того, хаотичний процес може бути описаний математично нелінійними рівняннями, що дозволяє говорити про наявність у ньому складного порядку. У відкритих системах, а людина відноситься до них, виникають різні структурні утворення, характеризувати які можна через ступінь їхньої впорядкованості або невпорядкованості з визначенням кількісних критеріїв. Ступінь безладдя і порядку може гармонійно співвідноситься, як відношення цілого і його частин за «золотим перетином»[23]. Синергетичні процеси можна трактувати і як спільні, колективні, які взаємодіють на мікро- та макрорівні, що дозволяє застосовувати ці представлення до опису процесів у природі, суспільстві і людині. Відповідно до теорії організації Богданова процеси самоорганізації беруть участь в еволюції систем поряд із процесами деградації [16]. Самоорганізуючий початок критеріально зв'язаний з прагненням системи до рівноваги або нерівноваги, стійкого або хитливого стану. При цьому далеко не завжди рівновага взаємозалежна зі стійкістю тому що стійкі структури можуть утворюватися подалі від рівноваги і стійкими можуть бути нерівноважні структури. Це визначається внутрішніми властивостями самої системи при наявності зовнішнього впливу. Система можє бути нерівноважною, але в ній може простежуватися структурна організованість та впорядкованість. І. Пригожин такі структури назвав дисипативними. Вони є відкритими системами, у яких при великих відхиленнях від рівноваги виникають впорядковані стани. При цьому характеристика внутрішньої невпорядкованості системи (ентропія) повинна зростати тому що зберігається її хаотичність[47].

Є якісна відмінність замкнутої системи від відкритої. Перша може зберігатися у нерівноважній ситуації до того як система за рахунок внутрішніх процесів не прийде в рівновагу й ентропія досягне максимуму. Відкриті систем живлячись енергією від зовнішнього середовища можуть виникати як дисипативні структури з меншою ентропією. Самоорганізувуються в новому стаціонарному стані відкриті системи, зменшують свою ентропію, «скидають» її надлишок, який зростає за рахунок внутрішніх процесів, у навколишнє середовище. Відкрита система як би «живиться» негативною ентропією[23]. Коли дисипація енергії має мінімум і ріст ентропії виявляється менше, ніж в інших близьких станах виникають нові стійкі нерівноважні стани близькі до рівноваги.

У відкритих системах дисипація відіграє конструктивну роль в утворенні структур, виявляючись як процес загасання руху, розсіювання енергії, інформації. Для нелінійної системи з дисипацією практично неможливо пророчити конкретний шлях її розвитку в силу труднощів завдання початкових умов і виникнення критичних точок якісної зміни поведінки об'єкта (біфуркацій) від малих збурювань, які сильно змінюють сам хід розвитку [23, 47, 55]. Цим порозуміваються труднощі реалізації життєвих планів людини без здійснення нею стратегічного самоуправління.

Управляються такі системи (і людина в тому числі) впливами на керуючі параметри. Ці впливи впливають на процеси, що відбуваються в системі, на ріст її розмаїтості, збільшення в ній функціональних одиниць. Параметр може бути відмінним для різних систем (фізичних, хімічних, біологічних або соціальних) і структур — це і час, розмір, швидкість реакції, ріст тканини, стимул поведінки і т. д[23]. При критичному значенні керуючого параметра, система попадає в точку біфуркації і настає її зрив і вона переходить в інший, роздвоєний стан. Точки біфуркації — це точки розгалуженняліній поведінки системи. У залежності від сполучення стану системи і керуючих параметрів розгалужень може бути багато. Існують точки рівноваги, «які притягують» траєкторії розвитку, об'єктів (аттрактори). Якщо в системі існує позитивний зворотний зв'язок і система сама підбирає умови, які сприяють зовнішньому впливу, то, наприклад, дія однієї людини, яка виявляє мале збурювання може розростися і привести до зміни макросоціальних структур, як це було в Радянському Союзі. Синергетичний підхід можна використовувати і для опису соціальних, економічних і політичних систем, у яких здійснює СМ людина. Дисипативні процеси, зв'язані з посиленням безладдя, хаосу в момент нестійкості (біфуркації), вимагають обліку структури — аттракторів у своєму розвитку. Практика показала, що системам, які самоорганізуються, не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку. Важливіше зрозуміти шляхи спільного життя і діяльності персоналу організації, природи і людини, спільної еволюції, коеволюції, тому що в точках біфуркації навіть мала випадкова зміна може призвести до сильного збурювання системи. Тут необхідна правильна топологічна конфігурація, якась архітектура впливу на складну систему [55]. Малі, але правильно організовані резонансні впливи на такі системи дуже ефективні (закон резонансного впливу).

Система, яка самоорганізується, є нелінійною і безлічі рішень відповідає безліч шляхів її розвитку. Коли зміни параметрів необмежено зростають за обмежений час і наявні нелінійні позитивні зворотні зв'язки, процеси розвитку можуть йти в «режимі з загостренням» [23]. Дисипативні процеси мають макроскопічний прояв хаосу і на мікрорівні визначають тенденцію самоорганізації нелінійної системи або середовища, а нестійкості обумовлені понадшвидким наростанням розвитку процесу з нелінійним позитивним зв'язком. Це є відображенням стохастичної поведінки детермінованих систем, які тому й описуються дивними аттракторами[23,47]. Поведінка таких аттракторів непередбачена не тому, що людина не має засобів простежити і розрахувати їхню траєкторію, а тому, що світ має такий устрій [55]. Таким чином, синергетичний підхід дає можливість створити нові принципи організації розвитку складної системи, побудови складних структур із простих, цілого з його частин. Причому таке об'єднання не є просте додавання частин. Ціле вже не дорівнює сумі частин, воно не менше і не більше, воно якісно інше.

У синергетичному підході поняття аттракторів можна розглядати як зону притягання в деякому просторі, де є свій центр притягання, що несе різне значеннєве навантаження. Наприклад, можна вважати, що існують аттрактори — проблеми, книги, міста, особистості, які притягують інших людей атмосферою спілкування, організацією останніх навколо себе, як лідера і джерела ідей. В організаціях, можуть бути люди, які є антиаттракторами, в колективі з якими багато хто з персоналу відчуває психологічний дискомфорт. Аттрактори в процесі свого розвитку можуть ставати переважніше інших або переходити в дистрактори — деградуючі структури, які реалізуються і функціонують у реальних нерівноважних умовах.

Якщо існують початкові умови, які визначають розвиток системи (і відтворюваність цього розвитку), то розвиток може описуватися динамічними методами, динамічними моделями і, отже, він передбачуваний й оцінюваний.

У реальному світі складних систем, які розвиваються через біфуркації діють нелінійні закони, які характеризуються непередбачуваністю, неоднозначністю ходу розвитку. У цих умовах лінійне мислення як би встановлює бар'єр між природничими науками і подіями в реальному житті, явищами свідомості і мистецтва.

Лінійні фізико-математичні представлення починають грати злий жарт із людиною, впроваджуючи у свідомість людей ідеї про всесилля людини в пізнанні й експлуатації природи, у той час як сучасне природознавство через нелінійну динаміку і синергетику відкриває плоску завісу, на якій зображені лінійні закони, а за нею з’являється об'ємний і різноманітний нелінійний світ[12]. Реальний світ є імовірнісним і в більшості випадків у ньому відбуваються стохастичні процеси. Нелінійне мислення знімає антагонізми в розумінні реалій дійсності й у цьому його світоглядний зміст і загальнолюдське значення. Нелінійні системи можуть еволюціонувати по-різному, «вибираючи» різні траєкторії розвитку. Набір таких станів і утворює детермінований, або динамічний, хаос. Між біфуркаціями система поводиться як детермінована, а в точках біфуркацій невиразно, і пророчити поведінку системи в точці біфуркації і після її проходження неможливо. Біфуркація — точка переходу, змін траєкторій еволюції системи при дуже малих збурюваннях.

Розбіжність траєкторій може виникнути навіть при дуже малих змінах керуючих параметрів. Відповідно до теорії самоорганізації кожна нова біфуркація виникає у вузькому інтервалі простору керуючого параметра.

Така «свобода вибору» особливо характерна для дисипативних структур. У цілому ж системи реального світу містять елементи як порядку, так і безладдя і модель динамічного хаосу — це ланка, що з'єднує цілком детерміновані системи і принципово випадкові.

Синергетична модель дозволяє запропонувати нову сучасну парадигму розвитку різних систем. Виявилося, що хаос на мікрорівні може приводити до упорядкування на макрорівні. В безлічі реальних ситуацій порядок невіддільний від хаосу, а сам хаос виступає як надскладна упорядкованість.