Моделі самоуправління розвитком людини.

Одна з центральних задач управління розвитком людини, особливо його стратегічної складової - це оцінка життєвої стратегічної ситуації, що складається, прогноз її розвитку, оцінка впливу зовнішнього і внутрішнього середовища і т.д. Один зі способів її рішення - це побудова моделі розвитку навколишнього світу, і на цій основі - розробка моделі управління розвитком.

Аналіз соціальних теорій розвитку [72], результати дослідження моделей у роботі [60], дозволяє виділити як найбільш актуальні для нас – синергетичну і пасіонарні моделі. У відповідності з раніше розглянутою парадигмою ентропійна, термодинамічна або синергетична модель фіксує увагу суб'єкта на тому, що: термодинамічна функція стану системи є мірою невпорядкованості системи; усі процеси прагнуть до зростання загальної ентропії системи і навколишнього середовища; рівновагою обмежується зростання ентропії. Настання рівноваги означає і максимальне значення невпорядкованості системи (хаотичності) у діях людини. Усі процеси, які проходять в людині та супроводжуються ентропією, не можуть мимовільно змінювати напрямок і повертатися до вихідного стану. Оборотні процеси протікають без зміни ентропії, необоротні характеризуються зростанням ентропії[23,47]. Зі сказаного випливає, що безпосереднє застосування термодинамічних законів до аналізу явища самоуправління розвитком людини призводить до протиріччя, тому що "еволюція живих систем» відбувається в напрямку, протилежному зазначеному другим початком термодинаміки: замість деградації системи і втрати енергії відбувається підвищення організації системи [23,47].

Пояснення цьому явищу дає нерівноважна термодинаміка. У застосуванні до живих систем, розвиток яких вимагає відкритості зовнішнього середовища, їхня рівновага аналогічна смерті. Принцип стійкої нерівноваги (Бауера) говорить, що всі живі системи ніколи не бувають у рівновазі і використовують за рахунок своєї вільної енергії постійну роботу проти рівноваги, необхідної законами фізики і хімії..." [51]. Відкриття І.Пригожиним дисипативних структур, які виникають у далеких від рівноваги системах, дозволяє приняти теоретичний потенціал термодинаміки для пояснення процесів, які відбуваються в мікро- (людина) і макросистемах (соціум). Можуть бути встановлені залежності між соціальним як суб'єктом життя (макро і мікрокосмос) та простором і часом. Для існування будь-якого стаціонарного стану відкритої системи необхідний потік вільної енергії ззовні, постійне "накачування" потоком вільної енергії" [7]. Отже роль "цариці світу" при такому підході грає енергія, а не її тінь ентропія. Помітну роль для розуміння природи людини як розумної самодіяльної істоти грає генетико-адаптаційна модель розвитку, де історичний процес з'являється в єдності елементів соціогенезу. З цього погляду розвиток людини - це прогресуюча інтенсифікація групового добору, ріст здібностей до співробітництва, до самовідданості, самопожертви. Ті суб'єкти, у яких ці властивості слабко виражені, попадають у тупики еволюції. Людина на відміну від них має розвиту здатність до утворення умовних і екстраполяційних рефлексів, які лежать в основі загальнолюдської етики (феномен совісті). Важлива і роль альтруїстичних емоцій.

Пасіонарна модель розвитку розроблена в наукових працях Л.Н.Гумильова[26]. Гумильов виходить з того, що нерівномірність розподілу біохімічної енергії живої речовини біосфери відображається на поведінці колективів. Варіації цієї енергії дають ефект «пасіонарності» (лат. - "пристрасть"). Пасіонарність - нездоланне внутрішнє прагнення до діяльності, цілі, яку людина ставить вище інших цілей. Пасіонарність сполучається з будь-якими здібностями: високими, середніми, малими. Вона не має відношення до етики, однаково легко породжує творчість і руйнування, благо і зло. Як «необоротна сила» пасіонарність лежить в основі глобальних колізій - міграції народів, культурного росту людства. Саме пасіонарність робить безмежними ресурси людських розумів і волі.

Пояснити це можна тим, що кожний організм, має енергетичне поле (етнічне полем за Л.Н.Гумильовим), яке створюється біохімічною енергією живої речовини. Застосовуючи цю (етноенергетичну) модель до проблем розвитку людини або досягнення своєї цілі, можна припустити, що індивід, етнос виступає як система коливань визначеного енергетичного (етнічного) поля. Різні «Я» відрізняються частотою коливання поля, особливим характером ритмів різних етнічних груп. Почуття «свого» означає унісон ритмів, почуття «чужого» - розбіжність ритмів. Після піку пасіонарності настає період дисипації, який виникає у далеких від рівноваги системах і існує завдяки обмінові енергії і речовини. Видатне в людях поступається місцем звичайному (принцип додатковості Н.Бора). У границях системи є і видатні, і звичайні. Коли всередині соціальної системи запановує безладдя, то в ній, як правило, виживають не ті, хто приймає «участь в історичному процесі», а ті, що жили в гомеостазі, у рівновазі з природою. Наприклад, найбільш сильні і здорові ішли на війну, де гинули. Новий пасіонарний поштовх все починає спочатку.

Дана модель має ряд достоїнств. А.Н.Гумільов робить висновок, що не може бути ніяких обмежень прогресу; змінюються тільки лідери соціогенезу (антропосфери). «Згаслий» етнос після виконання своїх авангардних функцій поступається місцем тому, хто ввійшов у стан активності. Людський шлях можна пояснити; якщо змінити підхід - щось робиться в ім'я інтересу до нового, до спраги вражень і несподіваних ситуацій - це і є прояв вищих думок і емоцій. Але це вже наслідок, а причина - утворення «умовних і екстраполяційних рефлексів» [26].

З позицій синергетики неентропійний максимум у творчій системі «Я» людини служить причиною відмовлення від досягнутих результатів, якщо вони починають давити на неї, перетворюватися в самоцінність. Рух до нового є проявом ентропійної якості, оскільки ускладнюється людини положення, яка шукає відповідь «Я». Але саме в цьому випадку конфліктність, проблемність буття служить кращим засобом підвищення творчої активності. Так формуються великі характери і робляться відкриття. М. Гегель підкреслював, що це шлях через страждання, які складають привілей великих натур [22]. Ефект ентропності (ентропійності) у житті людини може бути пояснений за допомогою феномену «поведінки, яка відхиляється». Норма поступається місцем антинормі, звичайне в мотивах поведінки - незвичайному. Це і є шлях великих натур. Нестандартність, нешаблонність вчинків виявляє відхилення від норми з метою найкращої самоорганізації. Це означає, що найбільш загальним засобом забезпечення збереження рівноваги творчої системи індивіда є її зміна. Чим динамічніше система, тим більшого значення набувають зміни системи, а нерівноважність, нестійкість, нестабільність стають джерелами упорядкованості, ведуть до досягнення ефективних результатів.

В єдиному світовому процесі саморух матерії, самоорганізація рівнозначна убуванню ентропії, самодезорганізація - зростанню негентропії. Організація і дезорганізація, порядок і безладдя, негентропійні і ентропійні процеси обумовлені їхнім нерівномірним розподілом у просторово-часовому континуумі Всесвіту. Земля, суспільство, людина і самоуправління є областю організаційних, інформаційних, негентропійних процесів. У таких умовах породжуються інформаційно-генеруючі процеси - геогенез, антропосоціогенез. Протиріччя між порядком і безладдям - об'єктивно і служить необхідним джерелом розвитку фізичних, біологічних і соціальних систем [23,55]. Підсумовування змісту всіх моделей розвитку є рухом до побудови філософської моделі цілісного, особистого життєвого простору, моделі світу, яка найбільш об'єктивно відображає процес саморозвитку, самоуправління. Ця модель сприяє рішенню проблеми прогнозу життєвого шляху людини, що представляється як безперервний ланцюг аспектів самореалізації. Життєвий шлях людини - це її рух у просторі і часі здійснюваний в життєвому процесі. Отже, чим реальніше модель світу, чим ближче вона до життя, тим більш стійке самоуправління розвитку людини і досягнення їм своїх цілей.

«Життєвий шлях людини зв'язаний з усвідомленням цілі і сенсу життя з виявленням, знаходженням для себе свого призначення»[60]. При цьому зміст життєвого шляху, - відзначав Л.Фейербах, - складається в самореалізації...»[62], а невід'ємною умовою повноти самореалізації особистості є осмислена його побудова, здійснювана, на думку С.Л.Рубінштейна, з використанням рефлексії[52]. «Філософське осмислення життя зв'язане з появою у свідомості людини феномену рефлексії, дозріванні світоглядних почуттів, що виступають як внутрішні умови, включені в загальний ефект, визначений закономірним співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов»[52]. Соціальна практика свідчить, що «потреба у визначенні сенсу життя - це не якась «примха» рефлектуючих суб'єктів, вона входить до складу насущних потреб особистості». Раніше ми вже говорили про системостворюючі фактори, зв'язані з цією потребою. У даній ситуації ми дійдемо висновку, що в процесі руху по життєвому шляху сенс життя постійно уточнюється рефлексивним механізмом на основі інформації моделі світу, що трансформується. Поширюючи знання синергетики, пасіонарності на життєдіяльність і діяльність людини, можна припускати, пояснювати і робити висновки. У людині, як нелінійній, нерівноважній системі, у визначених умовах життя утворюються внутрішні зв'язки, починають «працювати» системостворюючі фактори, що організують, мобілізуючі її і дозволяють робити дії, вчинки, що вона сама і його навколишні не очікували. Це дає підстави говорити, що кожна людина сама не знає, що в кожному в умовах кризи з'являються (можуть проявитися) характеристики, здатності, що дозволяють йому вийти на новий рівень розвитку. Видимо, прояв цих закономірностей у житті, яких, природно, не знав Ф.де Ларошфуко, але вмів спостерігати явища і робити відповідні висновки, дало можливість написати [35]: «Мало мати видатні якості, треба ще вміти ними скористатися». «Про достоїнства людини потрібно судити не за її гарними якостями, а по тому, як вона ними користується».

Прояв якісних характеристик, можливостей людини в різних умовах обстановки приводить Ларошфуко до висновку про необхідність своєчасної й об'єктивної оцінки ситуації. «У значних справах варто не стільки намагатися створити можливості, скільки скористатися тією, котра представилася». «Потрібно тільки вміти поводитися відповідно існуючій ситуації». «Позбавлені прозорливості не ті люди, що не досягають цілі, а ті, котрі проходять повз неї». Людина життєвими обставинами, кризовою ситуацією може бути виведена у стан біфуркації, коли вона змушена приймати рішення, що переводять неї на зовсім нову траєкторію в життєвому просторі. Дисипативні процеси, дисипація - це не зло, не фактор, а важлива властивість процесів самореалізації, необхідна для виходу на аттрактор, для створення складної дисипативної структури в нелінійній відкритій системі.

Синергетичне бачення, стало бути, робить необхідним змінити звичний погляд, що флуктуації, випадки несуттєві і не можуть визначити шлях, еволюцію системи. Отже, у відкритих нелінійних середовищах, у яких людина живе, малий вплив, флуктуація, випадковість можуть приводити до істотних результатів.

Однак для того, щоб випадковість могла робити такі дії з людиною, остання повинна опинитися в стані нестійкості. У цьому стані вона виявляється чуттєвою до малих флуктуацій. Стан нестійкості може мати і конструктивний момент. Нестійкість призводить до корінних перебудов внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи (людини). У цьому випадку нестійкість означає розвиток. Людина при реалізації свого самоменеджменту повинна враховувати, що лавиноподібні процеси, що призводять до часом катастрофічних наслідків у житті, виникають коли вона і навколишнє середовище особливим образом підготовлені. Середовище повинно знаходитися в порушенні, критичному стані і тоді досить незначного впливу на керуючий параметр біосоціальної і духовної системи людини (величина, що характеризує швидкість зміни стану системи) і трапляються катастрофічні наслідки. Прикладом тут може бути розвал Радянського Союзу, коли він, як складна система із сотнями мільйонів людей були доведені до необхідного стану, коли найменші впливи на «хворі» точки призводили до катастрофічних наслідків.

Значення принципів самоорганізації складних систем розкриває для самоуправління людини принципово нові можливості, які варто враховувати. Справа в тому, що в нелінійних середовищах існує поле шляхів розвитку, наявність якого дозволяє говорити, що шлях розвитку не визначений, для кожної людини він не єдиний. Отже, мається можливість вибору в цьому житті. Академік Самарський у результаті досліджень дійде висновку, що «можливо кілька шляхів розвитку складного об'єкта, майбутнє неоднозначне, визначається сьогоденням (початковими умовами), його не можна пророчити, спираючись тільки на попередній досвід. Оптимальний шлях розвитку треба вибирати, його потрібно обчислювати, ним потрібно управляти»[53]. При цьому варто враховувати, що при наявності безлічі шляхів важливо визначити (обчислити) найбільш оптимальний і бажаний. Знаючи майбутній бажаний стан і стійкі закономірні тенденції самореалізації систем, людина може скоротити час виходу на аттрактор, майбутню форму організації. Таким чином, вона може минати багато зиґзаґів життєвого шляху, вибір якого, як правило, здійснюється методом проб і помилок.

Отже, людина повинна навчитися визначати цей шлях, тому що він потенційно здатний сам себе будувати, структурувати, правильно ініціювати бажані для себе тенденції саморозвитку і досягнення своїх цілей. Робиться це з урахуванням знання того, що в кожному нелінійному процесі є визначена область параметрів або стадій, де нелінійна система особливо чуттєва до впливів, погоджених з її внутрішніми властивостями (резонансними впливами). Резонансне порушення становить величезний інтерес у синергетиці. Розуміння способів впливу на складні системи і наслідків таких впливів - кінцева ціль їхніх досліджень.

Керуючий вплив на процеси розвитку нелінійної системи (людини) може бути ефективним тільки тоді, коли він погоджений з внутрішніми властивостями цієї системи, тобто є резонансним. Резонансний вплив означає, що важлива не силу керуючого впливу на систему, а його правильна просторова організація. Стало бути, при слабкому впливі на систему в потрібному місці і потрібний час, топологічно узгоджено з її власними структурами, вона розгортається у всьому багатстві своїх форм і структур. Реакція системи у визначених станах на слабкі сигнали дозволяє зрозуміти феномен людини, що виявляється в появі надможливостей, в самозціленнях при відповідному психофізіологічному впливі на організм (аутотренінг, йога, китайське ушу, тайцзи-цюань, японське караті, акупунктура і т.д.).