Життєва криза як рушійна сила розвитку.

Умовою перевірки готовності людини до активної життєдіяльності і своєрідним «поштовхом» прояву людського фактора, усіх джерел саморозвитку в людині виступають кризові стани. Найбільше науково обґрунтований підхід до розуміння природи криз дає енергетика. Синергетичне пояснення криз пов'язується з порушеною рівновагою з зовнішнім середовищем. У кризовий (біфуркаційний) момент здійснюється якісне перетворення відкритої нелінійної системи, якою є людина, що має виражену тенденцію до самоорганізації. Розвиток цієї системи на якісно новому посткризовому рівні значною мірою виявляється залежним від випадкового флуктуаційного впливу в точці біфуркації, у момент піку кризових переживань. У сучасних дослідженнях розкриваються різні причини, що призводять до кризи, що надалі стане предметом дослідження, а в даній ситуації вона розглядається як фактор впливу на джерела саморозвитку людини.

Криза стає рушійною силою розвитку самоуправління, коли момент порушення рівноваги, появи нових потреб, збігається з вузловими моментами, поворотними пунктами життєвого шляху людини, прийняття рішення, що визначає траєкторію подальшого руху. Джерелом, рушійною силою розвитку є переломні, кризові ситуації, що вимагають реставрації всієї просторово-тимчасової структури, нових відносин до себе і свого життя, перебудови системи самоуправління. Людина неодноразово опиняється в кризових ситуаціях, основою періодизації яких є не психофізіологічні сенситивні періоди, не вікові нормативні кризи, не соціальні переходи, а значимі життєві події, що вимагають вибору нової траєкторії життєвого шляху. Вирішальною умовою виникнення життєвих криз виявляється погроза здійснення основних життєвих цілей, задумів, що волочуть за собою змушене коректування, усвідомлення життєвого сценарію, програмування життєдіяльності. Осмислене вчасне відношення власного життя стимулює пошук конструктивних виходів із кризової ситуації, мобілізує внутрішні ресурси, перед якими нерідко відступають навіть хвороби. Життєвий світ людини в умовах впливу зовнішніх факторів залишається відносно автономним і специфічним для кожної особистості. При цьому, потрапляючи в екстремальні ситуації, людина виробляє, на відміну від тваринного світу, механізми виживання. Мається гіпотеза псевдоштучного добору, критерії якого вироблялися людьми. «Виживали з більшою імовірністю не біологічно більш пристосовані, а соціально пристосовані ... здатність бути в тіні, коли вбивають яскравих, бути слабким або прикинутися слабким, коли убивають сильних, бути розумним, коли б'ються дурні [66]. Однак зовнішні руйнівні сили майже неспроможні перед силою духу, «впертістю духу», як називав ці властивості характеру В.Франкл, аналізуючи особливість виживання в концентраційному таборі[63]. Ця сила духу є значним джерелом саморозвитку і самоуправління людини і системостворюючим фактором. Для людини в кризі важливе існування прагнення до реальної дійсності, бажання розбудити свій потенціал, свої резерви, наблизити життєвий світ, “який став суб'єктивним” до живої реальності. Реконструкція моделі світу припускає усвідомлення життєвої ситуації як кризової, прийняття її як реальності, що вимагає від людини готовності до коректування життєвих задумів, уточненню життєвих цілей, вибір стратегії.

В даний час розуміння причинності виникнення кризи зв'язується не зі стійкістю і рівноважними станами об'єктів, а з більш складними закономірностями становлення, саморозвитку, самоорганізації. Увага при цьому приділяється конструктивній випадковості, коли малі причини можуть породити великі наслідки. Людина як нерівноважна система, може бути приведена у кризовий стан на думку І.Пригожина тим швидше, чим більш вона чуттєва до зовнішніх впливів. Слабкі сигнали на вході системи можуть породжувати значні відгуки і приводити до несподіваних ефектів. Система в цілому може перешикуватися так, що її поведінка буде здаватися непередбаченою [46,47]. Провокуючі кризу зовнішні обставини так чи інакше взаємодіють із внутрішніми. Найважливішою ознакою кризи є виборче підвищення чутливості до важливих впливів. Оскільки в ході кризи змінюється спосіб детермінації процесу розвитку, то легко втрутитися в роботу внутріошньособистих механізмів і сприяти пошуку обновлених життєвих цінностей.

Коли криза містить реальну погрозу існуванню, відбувається розпад звичного способу життя, вихід в іншу реальність, наростає відчуття спустошеності, нікчемності буття. Поведінка в кризі характеризується негнучкістю, прямолінійністю, примітивним рівнем емоційної регуляції життєдіяльності. Людина стає залежною від оточення, границі її психологічного простору розпливаються. Щиросердечна смута супроводжується зростанням ролі віри, переосмисленням таких понять як бог, смерть, гріх, спокуса, це гіпнологи відносять до трансових станів свідомості.

Життєва криза є і рушійною силою. Криза (з грецьк. - поворотний пункт, рішення) - це грань, що розділяє етапи життєвого шляху, стан серйозних потрясінь, переоцінки колишніх цінностей, перегляду життєвих задумів. Результати багатьох досліджень дають підстави розглядати кризу як явище не випадкове, що має часом неясні причини виникнення, механізми їхнього протікання. Кризи мають різні пускові механізми в життєвих ситуаціях, що складаються.

Для розвитку становить інтерес криза як рушійна сила саморозвитку людини і управління цим процесом. Вплив, наприклад, зовнішніх факторів (екологічного нещастя, соціального потрясіння), що призводить до ламання звичного укладу життя, стійких стереотипів, призводить одних до руйнуючих внутрішніх протиріч, а інших - до пробудження життєвих сил, які дрімали, до яскравого розкриття особистості. Життєвий шлях людини проходить відповідно до життєвого задуму, сценарію. Виявившись у кризовій ситуації, вона здійснює вибір рішення на основі багатьох альтернатив. Криза припускає полівалентність, людина змушена зупинитися й оглянутися, усвідомити своє відношення до життя як такого, пройденого відрізку часу, власного майбутнього. Оцінка якості життя, її зміст і цілі, болісний вибір подальшого напрямку руху, відповідальність перед собою й іншими в індивідуальному житті - це тільки психологічний зміст кризи. Погроза проекту майбутнього життя, що не дозволяє згорнути з налагодженого шляху, призводить до осмислення, коректування планів, вибору нових стратегій досягнення життєвих цілей.

У процесі життєдіяльності відбувається динамічне перетворення людиною життєвого простору. Специфіка її динамічних реконструкцій може бути виявлена такими способами метризації як онтогенез, час життя, життєвий цикл, життєвий шлях. Розвиток життєвого простору характеризується внутрішньою логікою його становлення. Представляючи його координати у вигляді відношення до власного життя (психологічний час) і до інших людей (психологічний простір), можна одержати їхню функцію - відношення до самого себе. Результати досліджень [60, 66] показують: негативне і позитивне відношення до себе залежить від відношення до інших, до своїх життєвих планів і їх реалізації, до потреб і бажань своїм і навколишнім. У відношенні до себе можна «побачити», «прочитати», чим для кожної людини є її власне життя, чи є вона творцем, автором, режисером.

Просторово-тимчасові характеристики життєвого простору містять у перетвореному виді онтогенетичні закономірності, вікові властивості, риси хронологічного віку, життєвого циклу. Фази життя, вікові стадії, різні переходи в індивідуальному, сімейному житті, професійній діяльності створюють окремі етапи світопобудови, що мають переривано-безперервний характер або визначені періоди життєвого шляху. На кожному етапі життєвий простір (модель світу) з'являється цілісним феноменом з нелінійною детермінацією формування. У процесі розвитку він здобуває визначену форму, що впливає на організацію просторово-часових координат. Структурні характеристики життєвого простору при переході від одного етапу життєвого шляху до іншого трансформуються.

Отже, перше, що треба зробити людині по виходу з кризи, - це змінити свою модель бачення життєвого простору, потім починати оцінювати життєву ситуацію і своє бачення в ній себе і т.д., цей процес діяльності характерний для раніше розглянутих соціальних технологій.