Поняття духовності в Східній культурі

На сході у філолофсько-психологічних дослідженнях приділяється не менша ніж на Заході увага питанням збагнення таємниці життя, проблемам самовиховання на шляху збагнення духовності і змісту.

У більшості філософських систем Сходу розуміється, що таємниці життя знаходяться поза межами досяжності людського інтелекту і не передаються за допомогою мови [29]. Осягаються вони лише в безпосередньому досвіді і розвитку свідомості сприймаючого, підняттям його на більш високий рівень, що дозволяє усвідомити реальність і пережити істину. Коли мова йде про духовні області - інтелект неспроможний. Шлях до самопізнання полягає в спостереженні над власним розумом. Духовний ріст людини зв'язується з досягненням мудрості не через нагромадження ідей, а через прояв усієї сутності людини.

Духовність виявляється в сприйнятливості, безтурботності розуму і границях станів людини. Виділяються чотири стани психіки людини: сон, пильнування, самосвідомість і об'єктивна свідомість. Вважається, що людина живе звичайно в сні і бадьорій свідомості (сутність людини за Г.І.Гурджиєвим). Самосвідомість і об'єктивний стан свідомості — це два вищих стани свідомості. При наявності самосвідомості людина стає об'єктивною стосовно себе. Об'єктивна свідомість - контакт із реальним світом, відгородженим почуттями, снами і суб'єктивними станами свідомості. Пізнання істини при об'єктивній свідомості можливе при повністю розвинутій самосвідомості. При бадьорій свідомості можлива поява елементів самосвідомості, але це залежить від вольових зусиль людини. Воля, отже, є найважливішим елементом свідомості. Надбання самосвідомості - тривала діяльність з використанням відповідних засобів розвитку. Для розуміння духовності необхідно розрізняти в людині сутність і особистість. До сутності відносяться наявні в людини реальні якості. Особистість складає те, що їй не належить. Сутність втрачається, змінюється з більшими зусиллями, ніж особистість. Особистість може бути втрачена повністю у визначених обставинах. Сутність пов'язана з фізичними і розумовими якостями людини. Особистість визначається тим, що засвоєно свідомо або несвідомо. З розвитком людини сутність і особистість можуть протидіяти. Сутність повинна домінувати над особистістю. Домінування особистості приводить до погіршення здоров'я людини. Однак людина не може прожити з одною сутністю без своєї особистості в соціумі. Досягнення гармонії сутності й особистості в цьому розумінні - духовність.

Шлях розвитку сутності й особистості зв'язаний із самопізнанням, що вимагає від людини вольових зусиль. Труднощі визначаються суб'єктивністю оцінки наявних якостей і проявом емоцій. Духовність означає прагнення до все більш високого рівня розвитку.

Для сучасної східної філософії характерно розглядати духовний розвиток людини в руслі трьох напрямків: етичному, інтелектуальному і психоенергетичному. Духовна робота можлива лише в стані внутрішнього спокою, який досягається різними способами, найважливішим з яких є усвідомлення себе як згустку енергії і вправами, спрямованими на управління цією енергією.

Особливе місце в рішенні проблем духовності має місце в навчанні релігійного філософа Шрі Ауробіндо(1872- 1950). Він намагався створити якусь загальнолюдську релігійно – філософську систему, яка примиряє Захід і Схід, уникаючи прагматизму одних і відчуженості від реальності інших. Суть шляху – відмовлення від егоїстичних устремлінь і служіння суспільству.

Вся недосконалість світу зв'язана з недостатньо розвинутою духовною складовою в людині. Основний закон людського життя - людинf не може існувати окремо від духу. Для розкриття своїх здібностей людині необхідно мати духовний простір. Щира духовність припускає наявність у людини волі помилятися і шукати істину.

Секрет трансформації лежить у перенесенні центра життя в більш високу свідомість і в зміні життєвої сили. Це перехід від вітального розуму тварини до розуму мислячого. При цьому пріоритет не волі до життя (вітальної), а духовної волі, але про неї людина має неясні представлення. Вища досконалість людини в перебуванні себе в цьому ідеальному, а не реальному світі. Це перебування означає визнання сили духу в собі, внутрішньої свободи.

Отже, у східній культурі духовність — це рівень, до якого людина прагне у свідомому розвитку. Духовний розвиток проходить по двом лініям — по лінії знання (розвиток знання про себе) і лінії буття (спосіб існування людини). Духовність є гармонія особистості і сутності в людині, що досягається в ході розвитку буття. Особистість являє собою надбане, а сутність — вроджене.