Закони, принципи управління духовним розвитком

Поняття духу, душі, духовності

Поняття духу, душі, духовності в Західній культурі

Духовність – інтелектуальна природа, сутність людини, що протистоїть її фізичній і тілесній сутності; душа– внутрішній психічний світ людини, її переживання, настрій, почуття і т.п.; сукупність характерних властивостей, рис, властивих особистості; характер людини; дух– психічні здібності, свідомість, мислення; внутрішній стан, моральна сила людини, колективу. [56,т1].

Духовна особистість – людина, яка володіє розвинутою духовністю, тобто та, чиї ідеальні устремління, цінності, шляхетні принципи вище особистого успіху. Під духовністю розуміється стан душі людини, який характеризується засвоєнням кращих досягнень культури й устремлінням до вищих, ідеальних цінностей життя. "Духи мають свої особливі закони, які ставлять їх вище змін, які відбуваються в матерії... "[37]. Духовне - стосовне "лише до того, що безпосередньо належить Всесвітній Свідомості [76]. Воно з'являється ще як синтез трьох вищих принципів людини - Воля, Любов, Мудрість. Ці принципи Г.Гегель сформулював як "буття-в-собі" (Воля), " буття-для-іншого" (Любов) і «буття-в-собі і для-себе" (Мудрість), характеризують три сторони включеного і стійкого буття частини в цілому.

Людина духовна в тому ступені, в якому вона синтезувала усі свої принципи буття стосовно не до локальності середовища, а до цілісності "Всесвіту".

Духовність – це спрямованість до вищої реальності, зв'язок з нею через реалізацію потенційно божественної внутрішньої природи людини, її вищого "Я" і реалізацію цих принципів у повсякденному житті. Метою духовної людини є розвиток почуття єдності з усім сущим [44]. Вищий прояв духовності складається в звільненні душі, розуму, серця та вчинків від нижчих прагнень, перетворення них у Божественну дійсність, космічну. Важливим у формуванні духовності є абстрактність свідомості, як результат і умова нейтралізації нижчих форм [13]. У своєму духовному розвитку людин установлює контроль над нижчим "его" за рахунок сприйнятливості до вищої, абстрактної свідомості. Таким чином, душа в звичайному слововживанні – сукупність спонукань свідомості живої істоти, особливо людини, антитеза поняття тіла і матерії. Душа, на відміну від індивідуального духу, - сукупність тісно пов'язаних з організмом психічних явищ (почуттів, прагнень). Душа є носієм духу, який підточує її сили. Але, разом з тим, дух зберігає і захищає життя, піднімає, вдосконалює («одухотворяє») тілесну діяльність. Дух виступає в трьох формах буття: як дух окремого індивіда (особистий), як загальний дух (об'єктивний) і як об’єктивований дух (сукупність завершених створінь духу). Дух сам себе створює за допомогою духовної роботи, яка не припиняється до кінця життя. Отже, духовні розходження між людьми набагато більші, ніж біологічні. Потреб у людей дуже багато і душа реагує на них із психологічною закономірністю по визначеному типу. Дух має свої закономірності для себе, його взагалі не можна зрозуміти, виходячи з психології [64].

У соціальному плані розрізняють «духовність» у широкому й у вузькому смислі. У першому випадку духовність означає служіння соціальному ідеалу,готовність піти на жертви при його реалізації. Духовність тут протистоїть бездуховності,прагненню пристосуватися до існуючої реальності і забезпечити собі в ній чисто біологічне існування.

З бездуховністю існує і псевдодуховність, якаполягає в перекладанні відповідальності за те, що відбувається в соціумі з власного «Я» на зовнішні сили. Справжня духовність полягає в слідуванні соціальному ідеалові і тим моральним нормам, що визначаються цим ідеалом.Оскільки соціальний ідеал багатогранний, то варто розрізняти економічні, політичні, етичні, естетичні і світоглядні ідеали. При цьому моральні норми не можна розглядати як щось незалежне від стереотипів і ідеалів, які їх визначають. Можна виділити різні ступені духовності. Духовністю є служіння утилітарним ідеалам, які припускають боротьбу за їхню реалізацію. Більш високим рівнем є служіння духовним ідеалам (етичним, естетичним і світоглядним).

Цінність є результатом реалізації ідеалу. В основі базової й індивідуальної системи цінностей, яка складає конкретну культуру, лежить ідеал. Фіксується прагнення людини до ідеалу. Бажання діяти, прагнути до ідеалу – програма, закладена в людину.

Дія феномену ідеалу простежується на всіх етапах розвитку культури, як стійкого фактору, що визначає її специфічні риси і напрямок еволюції. Серед ідеалів є світські і релігійні, також існує два види духовності — світська і релігійна, зв'язані зі служінням своєму ідеалу.

Принципове значення для духовності має віра в абсолютну (загальнолюдську) цінність, яка має значення для всіх поколінь. Розходження починається з постановкою питання про обґрунтування. Світська філософія бачить можливість існування абсолютної цінності в природному світі, а релігійна вважає недосяжність її в матеріальному світі і можливість тільки в «потойбічному». Віра в абсолютну цінність може бути пов'язана з вірою або невір'ям у надприродну істоту. Духовність не зводиться до її релігійного різновиду. Релігійна духовність є окремим випадком духовності взагалі. Причина криз у суспільстві зв'язана не з втратою релігійної духовності, а з втратою домінуючої в суспільстві позитивної її складової.

Зв'язок духовності з ідеалом торкається проблеми взаємин свідомого і несвідомого в людській психіці. Ще З. Фрейд повною мірою оцінив значення цього для розуміння людської поведінки й обґрунтував, що несвідоме первинно визначає свідомість і за своєю природою ірраціональне. З цього випливає, що людська поведінка ірраціональна і важко прогнозована. Таке розуміння несумісне з визначальною роллю ідеалів у людській поведінці і зводить функцію духовності до нуля. Однак, саме ідеали, якими керуються психічно нормальні люди, роблять їхню поведінки передбачуваною. Психічно здорова людина ніколи не є рабом ірраціонального несвідомого, того, що представляє сукупність неусвідомлених інстинктів, стереотипів і ідеалів, з різною пропорцією цих компонентів. Сфера свідомого обмежується сукупністю усвідомлених інстинктів, стереотипів і ідеалів, а поведінка людини в звичайному стані свідомості визначається сукупністю дій механізмів психіки – мислення, самосвідомості, волі, рефлексії і т.п.

Соціальний ідеал, представляє єдність економічного, політичного, етичного, естетичного і світоглядного ідеалів, що дозволяють виділити в них утилітарну і духовну складові і розрізняти відповідні ідеали. Синергетичний історизм показує тісний зв'язок поняття духовності з поняттям ідеалу [29].