Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації при порушенні прав суб’єктів інформаційних відносин

Конституція України гарантує не тільки право кожної особи на доступ до інформації, але й можливість захищати це право у випадку його порушення. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожна особа має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина та людини, а тому потребують правового захисту. Це конституційне положення поширюється і на інформаційні правовідносини у випадках порушення права на доступ до інформації. Відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника інформації, його вищого органу або до суду. Підставами оскарження можуть бути відмова в задоволенні запиту на інформацію, відстрочка задоволення запиту на інформацію, ненадання відповіді на запит на інформацію, надання недостовірної або неповної інформації, несвоєчасне надання інформації, невиконання розпорядником обов'язку оприлюднювати інформацію, інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, які порушили законні права та інтереси особи.

Після попереднього розгляду порушеного питання компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань, наступним кроком може бути подання скарги до вищестоящого органу або до прокуратури. Закон України «Про прокуратуру» надає прокурору право, при наявності правових підстав, вносити відповідні акти прокурорського реагування, а у випадках неправомірної відмови у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, складати адміністративний протокол за порушення ст. 212 КУпАП і передати справу до розгляду судом.

У публічно-правових відносинах судове оскарження здійснюється згідно із нормами адміністративного, а приватноправових – цивільного судочинства. Обов’язок доведення обставин справи лежить на позивачеві, тоді як обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Для оскарження до суду порушених інформаційних прав встановлено 6-місячний строк. В скарзі можуть висуватися вимоги про:

Ø скасування рішення індивідуально-правового характеру або визнання не чинним нормативно-правового акта розпорядника - повністю чи окремих його положень (наприклад, визнання нечинним акта про визначення переліку відомостей, що становлять службову інформацію);

Ø скасування рішення про відмову в наданні інформації за запитом;

Ø зобов'язання розпорядника прийняти рішення або вчинити певні дії (наприклад, зобов’язання розпорядника оприлюднити інформацію);

Ø зобов'язання розпорядника утриматися від вчинення певних дій (наприклад, зобов’язання розпорядника, який поширив конфіденційну інформацію про особу, утриматися від дальшого надання такої інформації – за позовом особи, якої ця інформація стосується);

Ø стягнення з розпорядника – суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

Ø встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) розпорядника (наприклад, встановлення факту, що суб’єкт є належним розпорядником для розгляду інформаційного запиту).

Закон також передбачає можливість відшкодування моральної та матеріальної шкоди, пов’язаних з порушення права на доступ до публічної інформації. Відшкодування може здійснюватись в рамках адміністративного судочинства, якщо вимогу про відшкодування шкоди заявлено в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а також в рамках цивільного та господарського судочинства. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких був застосовано цей акт. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Порядок здійснення судочинства по розгляду скарг регулюється відповідними нормами процесуального законодавства.