Пріоритети інноваційного розвитку та конкурентоспроможність економіки України

Однією з головних на шляху інноваційного розвитку є розробка та реалізація державної інноваційної політики на перспективу.

Ця політика окреслює: завдання науково-технічної сфери; зміни в управлінні цією сферою; пріоритети державної інноваційної стратегії; організаційні механізми реалізації інноваційної стратегії; інструменти співпраці ринкових методів управління науково-технологічною діяльністю з методами її державного регулю­вання; пріоритетні напрями розвитку науки у державі.

Сьогодні в Україні організаційні форми інноваційної інфра­структури ще недостатньо розвинуті. Бізнес-центри, технополіси та технопарки, венчурні та інвестиційні фонди поки що ще досить слабкі і не можуть в повній мірі забезпечити інноваційний розвиток.

У зв'язку з цим основними інструментами реалізації іннова­ційної стратегії зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки мають стати:

1) створення ефективної системи взаємовідносин наука — освіта - виробництво в розвитку інноваційної діяльності та створення відповідних кластерів;

2) створення та розвиток загальнодержавної мережі інноваційної інфраструктури;

3) формування чіткої системи нормативно-законодавчого регулювання інноваційної діяльності;

4) створення механізмів інтелектуального та фінансового забезпечення реалізації пріоритетів інноваційного розвитку в державі;

5) формування сприятливого середовища для розвитку науково-технічного потенціалу та кадрового забезпечення реалізації інноваційної моделі національної економіки;

6) створення середовища та механізмів для переорієнтації інвестиційних потоків (зовнішніх та внутрішніх) на високотехнологічні сфери виробництва, що дасть можливість підвищити рівень наукомісткості продукції;

7) формування системи регулювання законодавчого та державного ринку венчурного капіталу у сфері інноваційної діяльності.

Організаційно-інституційні передумови реалізації науково-технічної політики держави:

– вдосконалення нормативно-законодавчої бази науково-дослідної діяльності та її фінансової підтримки;

– створення інформаційно-інноваційної бази даних з викорис­танням світових досягнень інформатики в потенційній справі;

– формування системи державної підтримки розвитку науково-технічного підприємництва;

– вдосконалення системи стандартизації та сертифікації та наближення її до європейських стандартів;

– застосування системи диференційованого оподаткування у сфері кооперації науки і виробництва з метою її стимулювання;

– створення системи інформаційного та консалтингового забезпечення на шляху поглиблення міжнародного співробіт­ництва України з країнами ЄС та Росією у сфері інноваційного розвитку.

Сьогодні особливо актуальним в національній економіці є розвиток спеціальної інфраструктури інноваційного підпри­ємництва.

Венчурний бізнес в Україні лише зароджується (зареєстровано 8 венчурних фондів, створено 8 технологічних парків та 3 іннова­ційні центри). У цьому контексті необхідно активізувати конкурси інновацій, проведення венчурних ярмарків, збільшити державне замовлення на підготовку кадрів для інноваційного підпри­ємництва через систему дослідницьких магістерських програм, зокрема інноваційних менеджерів та фахівців з венчурного інвестування.

Інвестиційний розвиток національної економіки мусить спиратись на державні та комерційні організаційно-економічні механізми підтримки.

Дослідження ринку інтелектуальної власності в Україні виявило, що не дивлячись на позитивну динаміку видачі охоронних документів на об'єкти промислової власності якість, або науково-технічний рівень патентів, погіршується через зниження частки високотехнологічних розробок, які відповідають світовому рівню. Аналіз ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні засвід­чив, що кількість ліцензійних договорів знаходиться у прямій залежності від обсягів ринку галузі, в якій вони застосовуються. У підсумку визначено, що 70 % вітчизняного ринку, об'єктів промислової власності складають сировинні галузі та харчова промисловість. На основі проведених розрахунків визначено, що частка України у світовому високотехнологічному експорті не перевищує 0,026 %. Оскільки понад 40 % вітчизняного експорту складає продукція сировинних галузей, економічний розвиток України має пряму залежність від кон'юнктури світових ринків сировини та напівфабрикатів, що створює реальну загрозу стабіль­ності такого розвитку.

Особливо гострою постає проблема розвитку проривних науко­вих напрямів, які здатні сформувати кластери базисних інновацій, що стануть предметом технологічного трансферу, а також акти­візують процеси обміну високотехнологічною продукцією та створення потужного сектора інноваційного бізнесу.

Аналіз зарубіжного досвіду виявив, що основна увага при активізації процесів технологічного трансферу у країнах Європи та США приділяється проблемам організації взаємозв'язків та інформаційного обміну між учасниками інноваційного процесу. Тому в Україні необхідно прискорити створення розгалуженої мережі агенцій технологічного трансферу із приєднанням до міжнародних угод і національних патентних банків даних. Зазначені заходи значно збільшать можливості виходу на світові ринки об'єктів промислової власності та активізуватимуть процеси інтеграції України до світової наукової спільноти.

Оскільки лише 18 % вітчизняних підприємств впроваджують нововведення, а частка України у світовому експорті високотехнологічної продукції не перевищує 0,026 %, перетворення науково-технічного потенціалу в основну рушійну силу економічного зростання лише на основі формування ефективного організаційно-економічного механізму комерціалізації науково-технічних розробок є нереальним. Проте таке завдання є достатньо складним навіть для розвинених країн світу, тому теоретико-методичні засади його вирішення в Україні є одним з пріоритетних завдань економіки та управління НТП.

Дослідження законодавства у сфері промислової власності та регулювання інноваційної діяльності дозволило виявити недоліки, які призводять до подвійного трактування та неузгодженості окремих положень основних законів. В Україні охорона інтелекту­альної власності регулюється 37 законами та понад 100 підзаконними актами. У такій ситуації застосування та чітке дотримання законів у сфері інтелектуальної власності викликає труднощі не тільки в авторів розробок та окремих наукових організацій, а й у професійних юристів. Оформлення прав інтелектуальної власності в Україні характеризується складністю, довготривалістю та високою вартістю, що робить дані процедури недоступними для багатьох вітчизняних винахідників. Важливою проблемою є також "неповажне" ставлення зарубіжних партнерів до вітчизняних охоронних документів через ненадійність міжнародного правового захисту наукових продуктів українських вчених.

Аналіз бізнес-планування вітчизняних мали інноваційних фірм виявив загальну тенденцію відсутності чіткої орієнтації на марке­тингові аспекти реалізації проектів та невмінні проводити ґрун­товний економічний аналіз комерціалізації науково-технічних розробок. Це підкреслює необхідність формування в Україні системи підготовки фахівців у сфері інноваційного менеджменту, що здатен забезпечити оптимальне управління процесами розробки та впровадження нових технологій, особливо на рівні малого інноваційного бізнесу.

На основі аналізу інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності виявлено, що вітчизняна інноваційна інфраструктура знаходиться лише на етапі становлення. Функціонування вітчиз­няних технопарків та бізнес-інкубаторів стримується низкою факторів, головним з яких є недосконалість законодавства та відсутність професійних навичок управління інноваційними процесами. Тому недостатній розвиток складових елементів інно­ваційної інфраструктури, зокрема нестача управлінсько-коорди­наційних компаній, які б власними впорядковуючими та посе­редницькими діями забезпечили активізацію комерціалізації науково-технічних розробок, вимагає вирішення проблеми кадрового та управлінського забезпечення інноваційного розвитку в Україні.