Основні показники інноваційної діяльності
| Групи | Показники |
| Абсолютні показники (за рік) | • кількість академічних інститутів, науково-дослідних організацій, вищих навчальних закладів, науково-дослідних підрозділів великих підприємств, лабораторій тощо, які замаються інноваційною діяльністю; • загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність; • кількість найменувань нових видів продукції; • обсяг виробництва інноваційної продукції, що за своїми споживчими та ціновими характеристиками відповідає рівню імпортних аналогів або перевищує його; « внутрішній та зовнішній трансфер інновацій |
| Струк-турні зрізи | інституціональний; за джерелами фінансування; за об'єктом вкладання коштів; галузевий; регіональний |
| Відносні показники (%) | • частка підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, у загальній кількості підприємств; • частка нових видів продукції у загальному її обсязі; • частка наукоємкої продукції в загальному обсязі продукції промисловості або ВВП; • частка експорту наукоємкої продукції в загальному експорті або ВВП |
| Показники ефективності | • приріст ВВП за рахунок інноваційного фактора; • виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту, ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; • середній термін окупності інноваційних видатків; • комерційна ефективність (економічна рентабельність інноваційних видатків); • середня тривалість інвестиційного процесу (від початку наукових досліджень до комерціалізації інноваційних розробок) |
Найбільш проста модель, яка описує взаємодію елементів НІС, є дворівневою. На мікрорівні роль приватного сектора полягає в розробці технологій на основі власних досліджень і в ринковому освоєнні інновацій.
Державна інноваційна політика має за кінцеву мету створити модель інноваційного розвитку, яка за своїми рушійними силами, векторами інтеграції, масштабами й результатами корелює із загальною стратегією соціально-економічного розвитку. Табл. 7.3 демонструє наявність для України досить широкого спектра можливих альтернатив.
Набір механізмів та інструментів інноваційної політики значною мірою співпадає з відповідним арсеналом інвестиційної політики. Основні відмінності полягають у більшій увазі, яка приділяється:
• дієвій системі захисту прав інтелектуальної власності;
• посиленню конкуренції — механізму природного відбору між економічними суб'єктами, що змушує останніх впроваджувати інновації заради самозбереження і саморозвитку;
• зменшенню ризиків та невизначеності, які супроводжують прийняття рішень приватного сектора щодо реалізації інноваційного проекту;
• цільовому прямому фінансуванню НДДКР та певних інноваційних проектів, яке вважається ефективнішим порівняно з альтернативою — системою кредитних і податкових пільг.
Окрім реалізації заходів яскраво вираженого стимулюючого характеру, до компетенції держави належить:
• формулювання проблем й обґрунтування стратегічних пріоритетів й перспектив розвитку (горизонту довгострокового планування для приватного сектора), зокрема, визначення напрямів спеціалізації національної економіки та Ті регіонів в міжнародному поділі праці;
Таблиця 7.3
Дата добавления: 2015-08-20; просмотров: 551;