Інноваційна модель економіки та інноваційна політика

Інноваційна модель сталого розвитку національної економіки. В Україні була розроблена програма сталого розвитку, яка має вирішити питання гармонізації та збалансування розвитку економіки, природи та суспільства.

У 2002 році Міжвідомчою комісією з науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України був розроблений проект Національної доктрини інноваційного розвитку і модернізації економіки України. Він зберігає свою актуальність і може стати базовою платфор­мою інноваційної моделі сталого розвитку України, хоча до цього часу не прийнятий вищими органами влади.

Інноваційний розвиток національної економіки- це процес розши­реного суспільного відтворення, в якому зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності досягається пере­важно за рахунок інтенсивного виробництва та активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Сутність його полягає у безперервному оновленні спектру товарів та послуг, а також технологій їх виробництва.

Інноваційний розвиток економіки забезпечує постійне зменшення енерго- та ресурсоємності одиниці продукції, збільшення продуктивності праці.

Інноваційний розвиток торкається усіх ланок ринкових пропозицій товарів і послуг споживчого та інвестиційного призначення, а тому охоп­лює не тільки виробництво, але й багато інших сфер суспільного життя - фундаментальну і прикладну науку, освіту, управління, фінанси, культу­ру та інші.

Початок XXI сторіччя знаменує собою завершення епохи індустріалі­зації і початок ери постіндустріального, інформаційного суспільства, в якому провідна роль належить НТП і формам його реалізації — інноваці­ям, а головним ресурсом розвитку є знання та інформаційно-інтелектуальні технології, що вирішують проблему обмеженості ресурсів, відкривають принципово нові горизонти зростання продуктивності праці й прискорення відтворювальних процесів і, найголовніше, змінюють в сис­темі економічних координат місце та роль людини — унікального генера­тора інноваційних ідей.

На макрорівні у сферу компетенції держави входить розробка та реалізація інноваційної політики. Інноваційна політика— це цілісна багаторівнева (мікро-, мезо-, макро-) система заходів щодо формування, збереження, розвитку й активіза­ції інноваційного потенціалу (від його глибинної першооснови — креативної складової сутнісних сил людини до завершальних реалізаційних форм) з метою підвищення ефективності, екологічності та конкурентоспромож­ності національної економіки.

Ці виклики знаходять адекватне відображення в концепції національ­них інноваційних систем (НІС).

НІС - це сукупність взаємозалежних організацій (структур) приватного й державного секторів, які індивідуально й у взаємодії один з одним обумов­люють генерацію і поширення нових знань та технологій у межах конкретної держави. Водночас НІС — це комплекс інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що заВЕЗпечують інноваційні процеси і мають міцне національне коріння, традиції, політичні та культурні особливості.

Основними завданнями НІС є:

• інноваційна підтримка пріоритетних напрямів стратегічного соціально-еколого-економічного розвитку країни;

• об'єднання інтересів держави і приватного сектора щодо використання досягнень науки у виробничому процесі;

• створення суспільного механізму фінансування інноваційних процесів та формування макроекономічних передумов його ефективного функціонування;

• генерація постійного потоку нововведень на ринку;

• скорочення часу перетворення наукового інтелектуального продукту в ринкові комерційно-товарні форми (технологічні, інформаційні, патентно-ліцензійні тощо).

Для макроаналізу функціонування НІС використовується низка взає­мопов'язаних показників, основні з яких представлені в табл.7.2.

Набір складових НІСне є жорстко фіксованим. Проте, узагальнюючи проведені за останні роки дослідження, можна назвати ті елементи, на яких зосереджують увагу більшість авторів. По-перше, це комплекс інститутів, які беруть безпосередню участь у виробництві, передачі й використанні знань: фірми, створені ними кластерні сітьові структури та стратегічні аль­янси; система науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); ринкова та інноваційна інфраструктура.

По-друге, це загальноекономічні фактори, що впливають на інноваційний процес: макроекономічний клімат; система захисту прав власності, насамперед інтелектуальної; система освіти й професійної підготовки; правові та економічні умови й обмеження функціонування товарних та ресурсних ринків, у тому числі ринку праці; система фінансування інновацій; комунікації тощо.

Таблиця 7.2