Біологічні показники.

Ступінь забрудненості грунтів залежить як від антропогенного навантаження, так і від інших факторів: здатності грунтів до самоочищення, розкладання і трансформації забруднюючих речовин в ході мінералізації і гуміфікації.

Здатність до самоочищення визначається насамперед активністю грунтової мікрофлори і грунтових тварин, фізико-хімічними умовами і властивостями грунту.

Антропогенні впливи: внесення добрив, обробка пестицидами, режим меліорації і висушування, а також фактори навколишнього середовища (температура, опади, топографія території) - впливають на активність грунтової мікрофлори і фауни.

У руйнуванні хімічних речовин у грунті беруть участь різні групи організмів, у тому числі бактерії, гриби, актиноміцети, рослини. Останні поглинають і переробляють забруднюючі речовини в ході свого метаболізму.

В екологічних дослідженнях грунтів використовують різні біологічні показники: «дихання», показники целлюлозоразлагающей активності, активність ферментів (уреази, дегідрогенази, фосфатази), чисельність грибів, дріжджів та ін Зазвичай застосовують декілька показників, так як їх чутливість до різних забруднюючих речовин істотно відрізняється.

В оцінці екологічного стану грунтів в роботах з виявлення зон екологічного неблагополуччя основними показниками є критерії фізичної деградації, хімічної та біологічної забрудненості.

Ознакою біологічної деградації в результаті токсичного впливу служить зниження рівня активної мікробної маси; менш точним є показник дихання грунту.

Як комплексного показника забруднення грунту рекомендують використовувати показник фітотоксичності. Це тестовий інтегральний показник, який визначають за властивістю забрудненого грунту пригнічувати проростання насіння, ріст і розвиток вищих рослин.

Показник фітотоксичності почали застосовувати поряд з традиційними показниками при розробці ГДК гербіцидів з 1982 р. Зниження числа проростків насіння порівняно з контролем при біотестування вважають показником наявності фітотоксичності грунту.