V. Конкурентоспроможність продукції товарів і її економічна ефективність

У сучасних умовах виникає необхідність у зміні орієнтації і критеріїв оцінки розроблювальної і випускаємої продукції. Одним з таких критеріїв може служити конкурентноздатність продукції.

Розрізняють два поняття: "конкурентноздатність підприємства" і ''конкурентноздатність товару".

Під конкурентноздатністю підприємства розуміється здатність підприємства виготовляти конкурентноздатну продукцію, що за своїми споживчими і вартісними характеристиками у комплексі є більш привабливою для споживачів їх продукцією конкурентів за рахунок його уміння ефективно використовувати фінансовий, виробничий і трудовий потенціал.

Під конкурентноздатністю товару розуміється сукупність його якісних і вартісних характеристик, що забезпечує задоволення конкретної потреби покупця і вигідно для покупця відрізняється від аналогічних товарів-конкурентів.

Для визначення конкурентноздатності продукції виготовлювачу необхідно знати:

§ конкретні вимоги споживачів до запропонованого на ринку товарів;

■ можливі розміри та динаміку попиту па продукцію;

■ розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

§ очікуваний рівень конкуренції на ринку аналогічних товарів;

■ найбільш перспективні ринки для даного товару і етапи закріплення на них;

§ термін окупності загальних витрат, пов'язаних з проектуванням, виготовленням та просуванням на ринок нового товару.

Формула конкурентноздатності в загальному виді може бути представлена, як

якість + ціна + обслуговування.

Економічна ефективність підвищення якості продукції

Для визначення економічної ефективності від поліпшення якості продукції необхідно враховувати наступне:

• для поліпшення якості продукції на підприємстві необхідні додаткові поточні й одноразові витрати;

• економічний ефект від поліпшення якості продукції виявляється в основному не у виготовлювача, а в її споживача;

• необхідно враховувати отриману економію від зниження браку;

• підприємство при поліпшенні якості продукції одержує економічну вигоду від: збільшення випуску і реалізації продукції, росту продажної ціни, збільшення експорту, зниження браку продукції.

• удосконалювання організації виробництва і праці, у тому числі поглиблення спеціалізації виробництва,

• упровадження вибіркового і суцільного вхідного контролю за якістю матеріалів, сировини, комплектуючих деталей і вузлів, що надходять на підприємство;

• підвищення ефективності роботи ВТК. Основний акцент повинен бути зроблений не на розбраковування виготовленої продукції, а на профілактику виробництва з метою недопущення випуску недоброякісної продукції;

• підвищення технічного рівня метрологічної служби на підприємстві;

• виховання колективу в дусі гордості за якість продукції, що випускається, і марку свого підприємства;

• матеріальне і моральне стимулювання персоналу за високоякісне виконання своїх обов'язків;

• створення служби маркетингу;

• упровадження нових, більш якісних матеріалів при виготовленні продукції;

• зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

• вивчення вимог покупців до якості продукції і кон'юнктури ринку;

• проведення діючої реклами;

• установлення продажної оптимальної ціни й ін.

Усі перераховані заходи є розрізненими, тому реалізація кожного з них може привести до поліпшення якості продукції, але не вирішує проблему якості в цілому. Для цього потрібно комплексний підхід до рішення цієї проблеми, тобто на кожнім підприємстві повинна бути розроблена і впроваджена система управління якістю продукції у відповідності зі стандартом ISO 9000.

Рис. 10.1. Взаємозв'язок якості роботи, якості продукції, ефективності виробництва і потреб

ТЕМА 8: „Витрати підприємства (собівартість)”

План:

1. Загальна характеристика витрат та їх класифікація.

2. Планування витрат (собівартості) та складання калькуляції.

3. Резерви зниження собівартості, скорочення рівня витрат, управління витратами.

4. Функції цін, особливості ціноутворення в умовах ринку.

5. Характеристика основних елементів ціни. Види цін.

І. Загальна характеристика витрат підприємства та їх класифікація

Витрати – (З.У. «Про оподаткування прибутку…», Податковий кодекс 14.1.27.) це сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснювальних для проведення господарської діяльності платника податків…»

Витрати – поділяються на:

§ економічні (всі види витрат за сировину і матеріали);

§ бухгалтерські (матеріальні, амортизація, зарплата, тощо)

Класифікація витрат підприємства

Витрати можна класифікувати за наступними ознаками:

1) за способами віднесення витрат на собівартість одиниці продукції:

а) прямі (пов’язані з виробництвом конкретних видів продукції);

б) непрямі або накладні (витрати, пов’язані з виробництвом взагалі);

2) за однорідністю складу витрат:

а) прості - економічно однорідні;

6) комплексні - економічно різнорідні витрати, але однакового цільового призначення;

3) за видами видатків:

а) за економічними елементами (в основу класифікації покладена економічна однорідність витрат);

б) за статтями калькуляції;

4) за характером зв’язку з обсягом виробництва;

а) умовно-постійні;

б) умовно-змінні.

ІІ. Планування витрат (собівартості) та складання калькуляції

Собівартість продукції представляє виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції є якісним показником, тому що вона харак­теризує рівень використання всіх ресурсів, що перебувають у розпо­рядженні підприємства.

Собівартість продукції конкретного підприємства визначається умовами, у яких воно діє. Така собівартість називається індивіду­альною.---

Якщо на основі індивідуальної собівартості підприємств визна­чити середньозважену величину витрат за галуззю, така собівартість буде називатися середньогалузевою. Середньогалузева собівартість ближче до суспільно необхідних витрат праці.

Основним документом, яким керуються при формуванні собівар­тості продукції на підприємстві є Положення про склад витрат з вироб­ництва й реалізації продукції (робіт, послуг) і про порядок формування фінансових результатів, що враховують при оподаткуванні прибутку.

Витрати, що утворюють собівартість продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту за наступними елементами:

1) матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування від витрат на оплату праці;

4) амортизація основних фондів;

5) інші витрати.

За даною класифікації можна визначити загальні витрати на вироб­ництво й реалізацію продукції (скласти кошторис витрат на виробництво.

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції або послуг по статтях видатків. На відміну від елементів кошторису витрат, статті калькуляції собі­вартості поєднують витрати з обліком їх конкретного цільового призначення й місця утворення.

Існує типова номенклатура витрат по статтях калькуляції, однак міністерства й відомства можуть вносити в неї зміни залежно від галузевих особливостей.

Типова номенклатура включає наступні статті:

1. Сировина й матеріали.

2. Поворотні відходи (віднімаються).

3. Покупні вироби, напівфабрикат й послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

4. Паливо й енергія на технологічні цілі.

5. Заробітна плата виробничих робітників.

6. Відрахування на соціальні потреби.

7. Видатки на підготовку й освоєння виробництва.

8. Загальновиробничі видатки

9. Загальногосподарські видатки.

10. Втрати від браку.

11. Інші виробничі видатки.

12. Комерційні видатки.

Підсумок перших 9 статей утворює цехову собівартість, підсумок 11 статей - ви­робничу собівартість, підсумок усіх 32 статей - повну собівартість.

Цехова собівартість являє собою витрати виробничого підрозділу підприємства на виробництво продукції.

Виробнича собівартість крім витрат цехів включає загальні по підприємству витрати.

Повна собівартість включає витрати й на виробництво й на реалізацію про­дукції.

Собівартість - економічні відносини з приводу формування коштів, використовуваних на просте відтворення.

Планування собівартості продукції на підприємстві має дуже важливе значення, тому що дозволяє знати, які витрати будуть потрібні підприємству для здійснення випуску і реалізації продукції, які фінансові результати очікуються у плановому періоді.

План по собівартості продукції містить наступні розділи:

1. Кошторис витрат на виробництво продукції.

2. Собівартість усієї товарної і реалізованої продукції.

3.Планові калькуляції окремих виробів.

4. Розрахунок зниження собівартості товарної продукції по техніко-економічних чинниках.

На практиці найбільше поширення одержали два методи планування собівартості продукції: нормативний і планування по техніко-економічних чинникам. Як правило, вони застосовуються в тісному взаємозв’язку.

Сутність нормативного методу полягає в тому, що при плануванні собівартості продукції застосовуються норми і нормативи використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто нормативна база підприємства.

Метод планування собівартості продукції по техніко - економічних чинникам є більш кращим у порівнянні з нормативним методом, тому що він дозволяє врахувати багато чинників (технічні,

організаційні, зміна обсягу, номенклатури та асортименту продукції, що випускається, рівень інфляції, специфічні чинники), що будуть істотно впливати на собівартість продукції в плановому періоді.

Всі ці чинники в остаточному підсумку впливають на обсяг випуску продукції, продуктивність праці, зміну норм і цін на матеріальні ресурси.

Під чинниками зниження собівартості продукції розуміють умови, що забезпечують це зниження, впливають на покращення структури собівартості.

Під структурою собівартості розуміється її склад по елементах або статтям і їхня частка в повній собівартості продукції, виражена у відсотках.

Чинники, що впливають на структуру собівартості:

1. Специфіка підприємства. Виходячи з цього розрізняють: трудомісткі підприємства, матеріалоємні, фондоємні, енергоємні.

2. Прискорення науково-технічного прогресу.

3. Рівень концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва.

4. Географічне місце знаходження підприємства.

5. Інфляція і зміна процентної ставки банківською кредиту.

ІІІ. Резерви зниження собівартості, скорочення рівня витрат, управління витратами

Будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення ефективності своєї діяльності. Загальновідомо, що ефективність - це співвідношення результату і витрат. Виходить, підвищення ефективності можна забезпечити:

a. збільшуючи результат при попередніх витратах;

b. забезпечити попередній результат при зменшених витратах або коли ріст результату перевищує ріст витрат.

Виходячи з цього, зниження собівартості продукції не може бути основною метою діяльності підприємства. Зараз, кажуть, про оптимізацію собівартості, тобто про досягнення такого рівня витрат, який би забезпечував ріст конкурентноздатності продукції. При цьому можливий ріст витрат, якщо при цьому ріст якості продукції забезпечує можливість реалізації продукції по більш високій ціні та у результаті відбувається зростання рентабельності, продукції.